Deina Sirius
@DeinaTEF
〖~*Я делюсь с вами собой*~〗
Книги Всі
Вірші Всі
Біль
Кажуть виговоритись треба. Кажуть стане проще вже. Але що тоді робити, Як думки не полишають тебе? "Мабуть просто треба жити?" Темні букви, білий фон, Як же влучно, як чіпляє, Той простий... той мудрий текст. Мабуть й справді треба жити. "просто жити", так бува. І старатись не тужити, Бути сильним і стійким. Кажуть, друг - найгірший ворог, Знає він про нас усе.. Та найгірший з ворогів, лиш.. Ти. Сам. Собі. Раниш думкою, не словом, а то гірше у сто крат. Мучаєм, не знаєм жалість... Ми собі й палач, і кат. 2017(1стп)-01.03.2018
21
1
1842
Дурість, наївність... любов
°Давній віршик° Людська довіра, як мишина дурість: Хоч в мишоловці ти отримаєш не нагороду, а рани лиш,і втратиш все в кінець, довіра та надія не подінуться нікуди. Й чутно оті хлопки, що гризунів наївних, як і люди, заточують в обіймах тих сталевих, які лиш холодом невідворотності та болі довіру всю й наївність ту розносять вщент. І знову й знову підіймається людина. У шрамах вся і з ранами новими, Та зі шматочків складена довіра, Що необачно так розбитою була. Все знову й знову воскреса вона. І хоч із дурістю довіра схожа, Та зовсім інше має на меті: Щоб серце з серцем, та душа з душею В танку сплелись первинному отому, Де балом правлять замкнутість та холод. І знову й знову розбивається надія, Що говорила: 《 Та обійдеться усе! Ось тільки почекай… Май трішечки терпіння Та іншим людям вибачай. Адже стіна, нехай твердіша каменю, не вічна. І тисячу таких от стін лише одна любов у щепки рознесе! Ти лиш спроможним до любові будь! До чистої, невинної любові, що світ рятує вкотре вже. 》 І хоч як миші ми… Нехай! Бо зовсім то не дурість! То лиш спасіння від жорстокості реалій. То сила, що веде нас серед тьми. Та сила сил, що як тунель До світла всіх проводить. Бо то надія, що як подруга найліпша Підтримує ту невмирущу віру. Отую віру, котра з попелу встає, Та й далі вірить. Вірить серцю! В котрому все ще теплиться любов. 2017 або 2016😄
8
0
705
Клятва, яку так важко стримати
Коли покохаю шалено, Як до цього ніколи раніш, Це вже будеш не ти. Коли віддамся без останку, Вип'ють до дна, як склянку, То точно вже не тобі. Коли підкорять, не як вершину, Рахуючись із почуттями, Буде не так як з тобою. Коли рахуватися стануть, Зі мною по-справжньому вже, І їздити перестануть: "Вона ж добренька зараз ще?", Тоді лиш я заспокоюсь, І буду радіти життю. І тільки лиш не з тобою. Ніколи й нізащо! 2017
7
0
710