Дурість, наївність... любов
°Давній віршик°
Людська довіра, як мишина дурість:
Хоч в мишоловці ти отримаєш не нагороду,
а рани лиш,і втратиш все в кінець,
довіра та надія не подінуться нікуди.
Й чутно оті хлопки, що гризунів наївних,
як і люди, заточують в обіймах тих сталевих,
які лиш холодом невідворотності та болі
довіру всю й наївність ту розносять вщент.
І знову й знову підіймається людина.
У шрамах вся і з ранами новими,
Та зі шматочків складена довіра,
Що необачно так розбитою була.
Все знову й знову воскреса вона.
І хоч із дурістю довіра схожа,
Та зовсім інше має на меті:
Щоб серце з серцем, та душа з душею
В танку сплелись первинному отому,
Де балом правлять замкнутість та холод.
І знову й знову розбивається надія,
Що говорила: 《
Та обійдеться усе!
Ось тільки почекай… Май трішечки терпіння
Та іншим людям вибачай.
Адже стіна, нехай твердіша каменю, не вічна.
І тисячу таких от стін лише одна любов у щепки рознесе!
Ти лиш спроможним до любові будь!
До чистої, невинної любові, що світ рятує вкотре вже. 》
І хоч як миші ми… Нехай!
Бо зовсім то не дурість!
То лиш спасіння від жорстокості реалій.
То сила, що веде нас серед тьми.
Та сила сил, що як тунель
До світла всіх проводить.
Бо то надія, що як подруга найліпша
Підтримує ту невмирущу віру.
Отую віру, котра з попелу встає,
Та й далі вірить.
Вірить серцю!
В котрому все ще теплиться любов.
2017 або 2016😄
2018-01-02 10:53:33
9
0