Більшість хакерів знають одне одного лише в мережі. Там вони сидять на форумах з кривим або провокативним інтерфейсом, діляться інформацією, хваляться та торгують. І кожний з них сповідує просте правило: не спалитись. Не залишати свого імені. Не давати про себе жодної інформації. Маючи достатньо вмінь можна представляти загрозу в мережі. Але це поки твоя фізична адреса залишається невідомою...

На виході з торговельного центру її вже чекали. Сія бачила все на камеру. Молодий юнак ходив стояв біля входу. Сія знала, що то по неї, оскільки бачила його невдалі спроби зламати камери спостереження. Дилетант. На іншому вході був ще один. Анастасія нервово всміхнулась: їй передалась параноя Віктора. Встати з-за столика вона не встигла. До неї сів гість. Старший чоловік, років сорока, з вусами. На скронях волосся сивіло. Арсен Сіренко, один з найстаріших хакерів країни, вшанував своєю особистою присутністю.

- Не роби зайвих дурниць! — стомленим голосом прошипів він. Його рука опустилась під стіл. — Я пристрелю тебе, лише рипнись.

Настя глянула в пошуках офіціанта. Потрібний відволікаючий маневр. Але того ніде не було.

- Офіціанти взяли невеличку перерву, — Арсен прослідкував за її поглядом. — Нашу бесіду не перервуть.

- Бесіду? — перепитала Настя. — Чи погрози?

- Бесіду, — повторив той. — Ти розумна дівчинка і знаєш, що все пройде мирно, якщо ти не робитимеш дурниць. Я радий, що саме ти тут, а не той прибацаний Тост.

- Він би не розмовляв, — Настя видушила з себе зневажливу посмішку.

- Тому я все ще не всадив у тебе кілька куль. Бо ти розмовлятимеш. І віддаси те, що вкрала щойно.

- Це наше замовлення! — обурилась вона. — Ми нічого в тебе не крали.

- Тост вкрав у Харкові. І покалічив двох моїх людей. Тому, вважаю, що це буде справедливо. Не всміхайся так. Ти ще легко відбулась. Знаєш, що ми робимо з тими, хто перебігає нам дорогу? Знаєш.

- Як ви на мене вийшли?

- Ти хороший кодер, Анастасіє. Як професіонал, мушу визнати, що твої декодери краще з того, що я бачив. Але даркнетом я володію краще. Я зламував усе, що міг, коли тебе ще не було на світі. Твої пошуки по форумах у тор браузері залишають слід. Змінюй нікнейми скільки захочеш, але від мене ти не сховаєшся. Ні ти, ні Тост, ні Гриб. Віртуальний світ — мій.

Арсен оглянувся. Офіціанта все ще не було. Знову повернув свої холодні очі на Сію.

- Гадаю, достатньо демагогії. Дай но мені свій телефон та ноутбук. Не переживай, Гриб купить тобі нові. За шифрування не переймайся — це не проблема. У нас є спеціалісти.

Сплячі Собаки далеко не єдина компанія на ринку цифрових послуг. Арсен володів компанією конкурентом: Легіон. Він знаходив молодих спеціалістів, та спеціалістів бувалих. Переважно він торгував ботофермами для політичних срачів. Бувало, крав дані. Іноді розбирався з хакерами одинаками. Але до цього їхні шляхи не перетинались. Гриб працював у своєму полі, Арсен — у своєму.

Вони знали одне про одного, оскільки обоє були фопами та мали легальну ширму для свого бізнесу. Сплячі собаки рахувалась консалтинговою компанією, а Легіон компанію з надання IT послуг. Обоє мали бухгалтерів та користувались послугами юристів. Але на цьому законність обох і вичерпувалась. Крадіжки, фальсифікації, насилля — залишалось за легальною ширмою.

Доки той говорив, Анастасія швидко відправила повідомлення шефу і вимкнула телефон. Простою комбінацією клавіш, немов би випадково, послала систему в сон. І передала Арсену.

- Без мене ви не зможете продати дані, — спокійно сказала вона.

- Та невже? Думаєш, я не знайду красиву брюнетку з любов'ю до червоного кольору і видам її за тебе? Ніхто й не помітить. Ну, був радий познайомитись наживо.

Він вперше за довгий час приязно всміхнувся, взяв під пахву ноут і пішов. Анастасія вдавано спокійно спостерігала, як він йшов геть і жодного разу не обернувся. З-за одного зі столиків встав ще один чоловік і пішов за ним. Анастасія почекала, доки той не зникне, а тоді різко встала. Знала, що якраз дотримає сльози до туалету.