Пролог
Сьогодні заняття мене трохи втомили, та й узагалі мені здавалося, що чим старшим я ставав, тим більше семінарів потрібно відвідувати. Семінар і за ним одразу ж практика, щоб усе краще запам'ятати і вміти застосовувати в житті.
Мої наставники були на вищому рівні, до того ж деякі з них були років на десять старшими. Тільки уявіть: мені двадцять три, а наставнику лише тридцять два. Чи не диво, запитаєте ви? Анітрохи! Наша країна входила до списку найкращих за кількістю і якістю знань, тому можна досягти чималих висот, якщо старанно вчитися.
- Як ти стільки часу проводиш за книжками, нанокомп'ютером? Хіба це не нудно? - запитав я, на той момент вісімнадцятирічний юнак, свого наставника з політичної системи суспільства.
Чоловік склав руки за спину, підійшовши до мене ближче, куточки його губ злегка піднялися в усмішці.
- Знання - великий скарб за все існування людства. Без нього не було б розвитку. А якщо Вам, принц, здається, що це все марно, то, повірте мені, це глибока помилка. Будь-яка навичка, нове знання в будь-яку хвилину можуть стати вам у пригоді. Просто почекайте, - і наставник підморгнув мені.
Схожі слова говорив батько. Він людина сувора і вимоглива, іноді надто серйозна, але з добрим серцем.
- Не переставай вчитися, сину мій, - вимовив він якось на мій двадцятий день народження, - і пам'ятай: насамперед ти вчишся для себе, а потім, коли настане час, і для країни своєї, своїх підданих.
Тож навчався я достатньо, іноді занадто. Але все на благо принца, майбутнього короля країни хмарочосів, нанотехнологій, роботів і шаленого розвитку. Усе заради майбутнього правителя місця, де зустрічається темрява і світло - Освана.
Коментарі