Книги
Всі
Вірші
Всі
Ідеалізовані крихти...
Всі ідеалізовані образи
розсипаються раптом крихтами.
Зламані лежать окуляри
із яскраво-рожевими лінзами.
Ти тицьнув мені в очі докази,
що не існує насправді кохання.
Ти розвіяв усі п'янкі чари,
що навіяло привороту закляття.
Ти довів — не існує любові,
ти довів, що збрехали в книжках.
Ти убив будь-яку віру,
залишив мою душу в синцях.
І нехай мене сни кольорові
ще відвідують часом у снах,
Та я краще помру, ніж повірю
у любов, що бринить на вустах.
3
0
70
Троянда.
Найпрекрасніша жінка — немовби троянда:
Прекрасна на вигляд, але вся в "колючках".
Вона не підпустить до себе близько занадто,
Торкнешся — поплатишся, ще й скаже: "слабак".
Не думай, що легко буде із трояндою,
Де легко — насправді — нічого нема.
Невдовзі ти сам нарічеш її хвойдою,
Й кричатимеш всім: "Вона не варта й гроша!"
Та, раптом, знов обдарує тим поглядом,
Що зневагою запалює, зносить твій дах.
Заманливим цокотом високих підборів,
В чоловічих селиться навік головах.
Ти не став винятком, ти знов немов схиблений,
Кричиш: "Ні, не хвойда, Вона варта життя!"
Її ласкаво жінки називають відьмою,
Чоловіки ж вважають, що вона — свята!
Насправді ж Троянда є доволі простою,
Лиш розбита й поламана у неї душа...
3
0
97
Квітковим цвітом...
Квітковим цвітом, що сиплеться з небес,
Спадає важкістю з плечей надія.
Втрачаю глузд, втрачаючи всілякий сенс,
Ти висміяв, назвав: "повія".
Я впала пред тобою на коліна,
Ні, я не каюсь, не прошу: "пробач".
Я не вважаю, що була у чомусь винна,
Я справді вірна, й зараз, сповнена образ.
Нудотою підкочує до горла
І ніби душить той комок зневіри.
Ти був немовби порятунком, ніби крила,
Змусив злетіти і жорстоко приземлив навіки.
Я плáчу, але ти завчасно не радій,
Не виграв ти, не здамся я покірно.
Бо серед всіх тобою зваблених "повій",
Мабуть, лиш я кохала безнадійно.
3
0
88
