< 10 >

Sara_ Army7

إنهيار ؟!..هذا ما كان علي تسمية نفسي به.. فهي إنهارت و تداعت مرارا و تكرارا إلى أن سقطت تلحقها دمعة يتيمة تواسيها.. و لا مواسي لأحزاني.. صدع ؟!..هذا ما كان علي تسمية قلبي به فهو تعب و تحمل مرارا و تكرارا إلى أن كسر.. تلحقه قطرات دم...كان نزيف قلبي.. و لا مواسي لأحزاني.. كذب ؟!..هذا ما كان علي تسمية إبتسامتي به فهي إبتسمت بقهر مرارا و تكرارا إلى أن لم تستطيع إكمال كذبها سقطت تحل محلها العبوس الذي كتب على وجداني.. و لا مواسي لأحزاني.. أما آن الأوان كي تطبقوا العدل و توزعوا الأحزان بالتساوي فأنا أشعر بأن الحزن إتخذ من قلبي ملجأ و تربع على عرشه السامي.. ... شيء كتبته في بداية مسيرتي لذا لا تلوموني 🌝💔 🌷SYA🌷

2020-10-04 21:50:23

9

45

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (45)

Ghadeer_29

@Sara_ Army7 أوس الجندي بطل رواية ذئاب لا تغفر اله منزل بالمعادي🌚☺ بتتافه 🌚☺

Відповісти

2020-10-05 10:36:21

2

Sara_ Army7

@Ghadeer_29 لا بأس هذا عالم التفاهة 🌝💔

Відповісти

2020-10-05 10:36:52

3

Ghadeer_29

@Sara_ Army7 ☺🌚😂

Відповісти

2020-10-05 10:37:27

2

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

104

8

12240

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11247