Під руку взяти

Божевільний

Я бачу, як хочуть мене під руку взяти, повести шляхом кращим, зробити найкращим. Вони ж мудріші : здатні щось про життя сказати, а не я, я ж дитина...Нічого не можу знати. І весь час, весь час мені дають допомоги руку - Гей, агов, я ж якось все таки сюди дійшов! І якось не впав, в калюжу не став, не заблукав. Я тут - це може значить, що я дорогу знайшов? "Ну молодець, але тепер слухай уважно, ці поради, як свої п'ять пальців, запам'ятай..." Де ж ви були, коли мені було так важко і страшно? Де були ваші поради, коли благав себе :"Вставай!"? І лише зараз, лише зараз, як прийшов час для нового великого кроку, ти будеш розказувати, як краще жити раз-у-раз?! Ти будеш казати :" Краще видно з боку"?!

2019-08-21 21:50:31

Інші вірші поета

Таємниця за таємницею... Мені надто лінь... Тінь Не можу осторонь стояти...

Інші поети

Vorozhka

@Vorozhka

Zhenya Blyzniuk

@zhenya_blyzniuk

Йоганн Верес

@Iwan_

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4877

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11445