3
Я зайшов до Мішки, він живе неподалік від бабусі, через 2 будинки. До речі, ми разом працюємо. Він не тільки друг, а й мій ЗАМ.
- Мішаня, привіт.
- Хай. Ну що, як завжди на озеро?
Ми все літо їздимо у вихідні на озеро з ночівлею. Намети, багаття, шашлики, друзі і таке інше.
- Ні, не виходить, у мене підопічна з'явилася. - З усмішкою я сказав.
Міша округлив очі. Як і бабусі, я йому все розповів.
- М-да... і як ми її назвемо? О, придумав: ліс, дерева, значить лісова мавка.
-Ага, - пробурмотів я, - мавка ...
- А що там твоя суджена-ряджена? - саркастично запитав друг про Марину.
Соромно зізнатися, але я про неї щось забув. І в голові промайнуло: "а може все-таки не кохання"
- А що вона, на відпочинку із подружками, коктейлі п'ють під сонячними променями.
- А, ну так, вона ж втомилася, звичайно, їй відпочинок потрібен. - Як завжди з сарказмом висловився Мішка.
Моя Маринка ніде не працює, та й, напевно, ніде і ніколи не працювала. Живе суто на мої гроші. Як раніше жила, не знаю. Але мене це не хвилювало. А ось її часті ревнощі трохи дратували.
- Та годі тобі, Міш, не тобі ж на ній одружуватитися.
- Та боронь Боже. Ну от скажи, ти бачиш ваше сімейне життя разом? Тільки чесно?
Я задумався, а справді, я ніколи цього не уявляв. Насправді мене і так все влаштовувало. Маринка дівчина видна, не причепишся, і фігурка при ній і хороший секс. Але чи я хочу з нею створити сім'ю? Вона і дітей начебто не дуже хоче. Не знаю навіщо я це затіяв. Напевно, вирішив раз більше року разом, значить треба. Хм... І я відповів другові:
- Не знаю.
ОЛЯ
Я піднялася на другий поверх, зайшла до так званої своєї кімнати. Озирнулась. Простора спальня у світлих, бежевих тонах. Коричневі штори на великому вікні. Шафа-купе, плазмовий телевізор, світло-коричневий паркет, двоспальне ліжко. Двері у ванну. Чомусь з ранку я цього не помітила. Зайшла у ванну кімнату. Там теж все шикарно. І ванна, і душова, і унітаз, і біде. "Круто бабуся живе", подумала я. Моя квартирка скромніше буде. Я вирішила прийняти душ. На душі вже не так скребло. Я заплющила очі і чомусь побачила Максима, його гарні, сірі очі, які ніжно дивляться на мене. Розплющила очі, стрепенулась. Відігнала думки. Обтерлась рушником, одяглася у свій одяг, бо іншого у мене не було і вирішила спуститись до Марії Іполітівної. Чомусь мені захотілося допомогти їй на кухні.
- Маріє Іполитівно, - покликала я стареньку, - а що ви робите?
- Та ось, поки у Максима, вихідні, хочу вареників його улюблених наліпити та зварити.
- А з чим? - Мені справді було цікаво.
- З вишнями, - з задоволеною усмішкою сказала Марія Іполітівна.
- Давайте я вам допоможу, бо в кімнаті нудно, а спати не хочу.
-Ну що ж, сідай.
І ми почали куховарити. І завели розмову.
- Максим до вас на вихідні приїжджає?
- Ні, - з сумом відповіла бабуся. - Раніше так, поки не з'явилась ця його фіфа фарбована. Вона в нього весь час забирає, і не тільки, і душу йому вимотує.
- Дівчина його?
- Гірше, наречена.
- Так може у них кохання і все таке.
- Ага, кохання. Адже мене, дитинко, не обдуриш. Я цю дівчину наскрізь бачу, хоч тричі тільки й бачила. Та й у Максима я не бачу, щоб очі світились.
- То навіщо тоді одружитися зібрався?
– А Бог його знає. Думаю, що просто думає, що просто час, чи що. Але я щоночі Бога благаю, щоб одумався. Ато життя хорошого в нього з нею не буде.
- А ви з ним говорили на цю тему?
- Казала, та що толку. Максим не заперечує, але й не каже нічого. Відмахується від мене.
Доліпивши вареники, Марія Іполітівна поставила воду на газ. Повернулась до мене і каже:
- Сонечко, а розкажи трохи ти про себе.
Чесно, мені напевно й самій хотілося виговоритися, чи зняти вантаж.
- Моє повне ім'я Кирилова Ольга Сергіївна. Батьки за кордоном. Дуже рідко спілкуємося, а бачилися ми взагалі мовчу коли. Працюю секретарем у рекламному агентстві "Афродіта". Зараз у відпустці, дохід стабільний.
- Олечко, - м'яко перебила мене бабуся Максима, - а що сталося, що вночі під дощем гуляла?
Мене як окропом ошпарило, згадавши причину.
- Вибач, дитинко, - м'яко продовжила Марія Іполітівна, - не хочеш не кажи. Але, як надумаєш, я завжди вислухаю.
- Ні-ні, все нормально. Мені навіть хочеться розповісти вам.
І я почала.
- У мене був наречений, Олексій, у нас наче любов була. Майже три роки разом... у нас через 2 тижні весілля мало бути. Але… У мене була ще найкраща подруга, Катя, мені здавалося ми як сестри. Дружимо... точніше дружили зі школи. Взагалом мені доповіли, що Льоша кілька місяців, як за моєю спиною крутить з Катькою.
- І ти повірила стороннім? - Здивовано запитала Марія Іполитівна, закидаючи вареники в окріп.
- 50 на 50. Я з кожним із них окремо розмовляла. Катька брехати не вміє, вона перша й здалася. Зі сльозами просила вибачення. А ось Льошка заперечував поки я не сказала, що Катька зізналася.
- І що тоді відповів?
- Ооо, це напевно мене і добило. Він сказав: "Ну що ж, люба, тоді ок. Життя не мед. Добре, що ти до весілля дізналася"
- Навіть не вибачався?
- Ні. Але мене накрило. Я розвернулася і швидко пішла, не розбираючи куди. І ось, я у вас у гостях.
- Бідолашна, ти моя, дитинко, - щиро і сумно сказала бабуся.
А мені навіть полегшало. Дякую Марії Іполитівній.
- Дитинко,- несподівано із загадковою посмішкою запитує бабуся, - а у відпустці ти скільки будеш?
- Місяць .- здивовано відповіла я.
- Максим рідко мене відвідує, а мені нудно одній. Погостюй у мене під час відпустки. Складеш мені компанію, та й сама відволічешся від сумних думок. А? Ну що?
У Марії Іполітівної заблищали очі, та й я сама зрозуміла, що додому чомусь не хочеться.
- Пропозиція приваблива, але в мене з собою речей немає.
- На вулиці спекотно зараз, адже літо. Походиш у Максимових шортах і майках сьогодні, а завтра він тебе відвезе додому і візьмеш все, що потрібно.
Хотіла я щось сказати про незручність, як бабуся додала:
- А з онуком я сама про все домовлюсь. Я знаю, що він буде не проти.
- Нуууу, добре.
І тут як на замовлення зайшов Максим.
- Доброго дня, дівчата. - у гарному настрої пробелькотів мій рятівник, чи що.
- Ти вчасно. Ми з Олечкою якраз наліпили та зварили вареники з вишнями.
- Мої улюблені, - очі в нього заграли веселими фарбами, - це клас, а то Мішка нічим не годував, тільки каву.
Ми прямо, як сім'я, всі посідали за круглий стіл і з апетитом поїдали ці вареники.
Після обіду я допомогла Марії Іполітівній прибрати на кухні. Потім я запитала:
- Маріє Іполітівно, ви вже говорили Максиму, що я залишаюся?
- Ой, ні, йому терміново з роботи зателефонували, він швидко попрощався, завтра приїде.
Так я й залишилася в здогадках, чому він не запропонував мене відвезти додому, бо бабуся з ним на цю тему не розмовляла.
МАКС
Мене здивувало, що ця дівчина не лише гарна, а ще й готувати вміє. Не знаю, чому, але приємно здивувало. Мені чомусь не хотілося відпускати її додому. Так що, поки вона прибиралася на кухні я швидко поїхав, сказавши бабусі про термінову роботу. Я не хотів їхати, але й не хотів, щоб Оля просила відвезти її. Не зрозуміле почуття, мені зовсім не знайоме, приємно розливалося у моєму тілі.
- Мішаня, привіт.
- Хай. Ну що, як завжди на озеро?
Ми все літо їздимо у вихідні на озеро з ночівлею. Намети, багаття, шашлики, друзі і таке інше.
- Ні, не виходить, у мене підопічна з'явилася. - З усмішкою я сказав.
Міша округлив очі. Як і бабусі, я йому все розповів.
- М-да... і як ми її назвемо? О, придумав: ліс, дерева, значить лісова мавка.
-Ага, - пробурмотів я, - мавка ...
- А що там твоя суджена-ряджена? - саркастично запитав друг про Марину.
Соромно зізнатися, але я про неї щось забув. І в голові промайнуло: "а може все-таки не кохання"
- А що вона, на відпочинку із подружками, коктейлі п'ють під сонячними променями.
- А, ну так, вона ж втомилася, звичайно, їй відпочинок потрібен. - Як завжди з сарказмом висловився Мішка.
Моя Маринка ніде не працює, та й, напевно, ніде і ніколи не працювала. Живе суто на мої гроші. Як раніше жила, не знаю. Але мене це не хвилювало. А ось її часті ревнощі трохи дратували.
- Та годі тобі, Міш, не тобі ж на ній одружуватитися.
- Та боронь Боже. Ну от скажи, ти бачиш ваше сімейне життя разом? Тільки чесно?
Я задумався, а справді, я ніколи цього не уявляв. Насправді мене і так все влаштовувало. Маринка дівчина видна, не причепишся, і фігурка при ній і хороший секс. Але чи я хочу з нею створити сім'ю? Вона і дітей начебто не дуже хоче. Не знаю навіщо я це затіяв. Напевно, вирішив раз більше року разом, значить треба. Хм... І я відповів другові:
- Не знаю.
ОЛЯ
Я піднялася на другий поверх, зайшла до так званої своєї кімнати. Озирнулась. Простора спальня у світлих, бежевих тонах. Коричневі штори на великому вікні. Шафа-купе, плазмовий телевізор, світло-коричневий паркет, двоспальне ліжко. Двері у ванну. Чомусь з ранку я цього не помітила. Зайшла у ванну кімнату. Там теж все шикарно. І ванна, і душова, і унітаз, і біде. "Круто бабуся живе", подумала я. Моя квартирка скромніше буде. Я вирішила прийняти душ. На душі вже не так скребло. Я заплющила очі і чомусь побачила Максима, його гарні, сірі очі, які ніжно дивляться на мене. Розплющила очі, стрепенулась. Відігнала думки. Обтерлась рушником, одяглася у свій одяг, бо іншого у мене не було і вирішила спуститись до Марії Іполітівної. Чомусь мені захотілося допомогти їй на кухні.
- Маріє Іполитівно, - покликала я стареньку, - а що ви робите?
- Та ось, поки у Максима, вихідні, хочу вареників його улюблених наліпити та зварити.
- А з чим? - Мені справді було цікаво.
- З вишнями, - з задоволеною усмішкою сказала Марія Іполітівна.
- Давайте я вам допоможу, бо в кімнаті нудно, а спати не хочу.
-Ну що ж, сідай.
І ми почали куховарити. І завели розмову.
- Максим до вас на вихідні приїжджає?
- Ні, - з сумом відповіла бабуся. - Раніше так, поки не з'явилась ця його фіфа фарбована. Вона в нього весь час забирає, і не тільки, і душу йому вимотує.
- Дівчина його?
- Гірше, наречена.
- Так може у них кохання і все таке.
- Ага, кохання. Адже мене, дитинко, не обдуриш. Я цю дівчину наскрізь бачу, хоч тричі тільки й бачила. Та й у Максима я не бачу, щоб очі світились.
- То навіщо тоді одружитися зібрався?
– А Бог його знає. Думаю, що просто думає, що просто час, чи що. Але я щоночі Бога благаю, щоб одумався. Ато життя хорошого в нього з нею не буде.
- А ви з ним говорили на цю тему?
- Казала, та що толку. Максим не заперечує, але й не каже нічого. Відмахується від мене.
Доліпивши вареники, Марія Іполітівна поставила воду на газ. Повернулась до мене і каже:
- Сонечко, а розкажи трохи ти про себе.
Чесно, мені напевно й самій хотілося виговоритися, чи зняти вантаж.
- Моє повне ім'я Кирилова Ольга Сергіївна. Батьки за кордоном. Дуже рідко спілкуємося, а бачилися ми взагалі мовчу коли. Працюю секретарем у рекламному агентстві "Афродіта". Зараз у відпустці, дохід стабільний.
- Олечко, - м'яко перебила мене бабуся Максима, - а що сталося, що вночі під дощем гуляла?
Мене як окропом ошпарило, згадавши причину.
- Вибач, дитинко, - м'яко продовжила Марія Іполітівна, - не хочеш не кажи. Але, як надумаєш, я завжди вислухаю.
- Ні-ні, все нормально. Мені навіть хочеться розповісти вам.
І я почала.
- У мене був наречений, Олексій, у нас наче любов була. Майже три роки разом... у нас через 2 тижні весілля мало бути. Але… У мене була ще найкраща подруга, Катя, мені здавалося ми як сестри. Дружимо... точніше дружили зі школи. Взагалом мені доповіли, що Льоша кілька місяців, як за моєю спиною крутить з Катькою.
- І ти повірила стороннім? - Здивовано запитала Марія Іполитівна, закидаючи вареники в окріп.
- 50 на 50. Я з кожним із них окремо розмовляла. Катька брехати не вміє, вона перша й здалася. Зі сльозами просила вибачення. А ось Льошка заперечував поки я не сказала, що Катька зізналася.
- І що тоді відповів?
- Ооо, це напевно мене і добило. Він сказав: "Ну що ж, люба, тоді ок. Життя не мед. Добре, що ти до весілля дізналася"
- Навіть не вибачався?
- Ні. Але мене накрило. Я розвернулася і швидко пішла, не розбираючи куди. І ось, я у вас у гостях.
- Бідолашна, ти моя, дитинко, - щиро і сумно сказала бабуся.
А мені навіть полегшало. Дякую Марії Іполитівній.
- Дитинко,- несподівано із загадковою посмішкою запитує бабуся, - а у відпустці ти скільки будеш?
- Місяць .- здивовано відповіла я.
- Максим рідко мене відвідує, а мені нудно одній. Погостюй у мене під час відпустки. Складеш мені компанію, та й сама відволічешся від сумних думок. А? Ну що?
У Марії Іполітівної заблищали очі, та й я сама зрозуміла, що додому чомусь не хочеться.
- Пропозиція приваблива, але в мене з собою речей немає.
- На вулиці спекотно зараз, адже літо. Походиш у Максимових шортах і майках сьогодні, а завтра він тебе відвезе додому і візьмеш все, що потрібно.
Хотіла я щось сказати про незручність, як бабуся додала:
- А з онуком я сама про все домовлюсь. Я знаю, що він буде не проти.
- Нуууу, добре.
І тут як на замовлення зайшов Максим.
- Доброго дня, дівчата. - у гарному настрої пробелькотів мій рятівник, чи що.
- Ти вчасно. Ми з Олечкою якраз наліпили та зварили вареники з вишнями.
- Мої улюблені, - очі в нього заграли веселими фарбами, - це клас, а то Мішка нічим не годував, тільки каву.
Ми прямо, як сім'я, всі посідали за круглий стіл і з апетитом поїдали ці вареники.
Після обіду я допомогла Марії Іполітівній прибрати на кухні. Потім я запитала:
- Маріє Іполітівно, ви вже говорили Максиму, що я залишаюся?
- Ой, ні, йому терміново з роботи зателефонували, він швидко попрощався, завтра приїде.
Так я й залишилася в здогадках, чому він не запропонував мене відвезти додому, бо бабуся з ним на цю тему не розмовляла.
МАКС
Мене здивувало, що ця дівчина не лише гарна, а ще й готувати вміє. Не знаю, чому, але приємно здивувало. Мені чомусь не хотілося відпускати її додому. Так що, поки вона прибиралася на кухні я швидко поїхав, сказавши бабусі про термінову роботу. Я не хотів їхати, але й не хотів, щоб Оля просила відвезти її. Не зрозуміле почуття, мені зовсім не знайоме, приємно розливалося у моєму тілі.
Коментарі