1
2
3
4
5
6
7
8
9
ЕПІЛОГ
3
Я зайшов до Мішки, він живе неподалік від бабусі, через 2 будинки.  До речі, ми разом працюємо.  Він не тільки друг, а й мій ЗАМ.
- Мішаня, привіт.
- Хай.  Ну що, як завжди на озеро?
Ми все літо їздимо у вихідні на озеро з ночівлею.  Намети, багаття, шашлики, друзі і таке інше.
- Ні, не виходить, у мене підопічна з'явилася. - З усмішкою я сказав.
Міша округлив очі.  Як і бабусі, я йому все розповів.
- М-да... і як ми її назвемо?  О, придумав: ліс, дерева, значить лісова мавка.
-Ага, - пробурмотів я, - мавка ...
- А що там твоя суджена-ряджена? - саркастично запитав друг про Марину.
Соромно зізнатися, але я про неї щось забув.  І в голові промайнуло: "а може все-таки не кохання"
- А що вона, на відпочинку із подружками, коктейлі п'ють під сонячними променями.
- А, ну так, вона ж втомилася, звичайно, їй відпочинок потрібен. - Як завжди з сарказмом висловився Мішка.
Моя Маринка ніде не працює, та й, напевно, ніде і ніколи не працювала.  Живе суто на мої гроші.  Як раніше жила, не знаю.  Але мене це не хвилювало.  А ось її часті ревнощі трохи дратували.
- Та годі тобі, Міш, не тобі ж на ній одружуватитися.
- Та боронь Боже.  Ну от скажи, ти бачиш ваше сімейне життя разом?  Тільки чесно?
Я задумався, а справді, я ніколи цього не уявляв.  Насправді мене і так все влаштовувало.  Маринка дівчина видна, не причепишся, і фігурка при ній і хороший секс.  Але чи я хочу з нею створити сім'ю?  Вона і дітей начебто не дуже хоче.  Не знаю навіщо я це затіяв.  Напевно, вирішив раз більше року разом, значить треба.  Хм... І я відповів другові:
- Не знаю.

ОЛЯ
Я піднялася на другий поверх, зайшла до так званої своєї кімнати.  Озирнулась.  Простора спальня у світлих, бежевих тонах.  Коричневі штори на великому вікні.  Шафа-купе, плазмовий телевізор, світло-коричневий паркет, двоспальне ліжко.  Двері у ванну.  Чомусь з ранку я цього не помітила.  Зайшла у ванну кімнату.  Там теж все шикарно.  І ванна, і душова, і унітаз, і біде.  "Круто бабуся живе", подумала я.  Моя квартирка скромніше буде.  Я вирішила прийняти душ.  На душі вже не так скребло.  Я заплющила очі і чомусь побачила Максима, його гарні, сірі очі, які ніжно дивляться на мене.  Розплющила очі, стрепенулась.  Відігнала думки.  Обтерлась рушником, одяглася у свій одяг, бо іншого у мене не було і вирішила спуститись до Марії Іполітівної.  Чомусь мені захотілося допомогти їй на кухні.
- Маріє Іполитівно, - покликала я стареньку, - а що ви робите?
- Та ось, поки у Максима, вихідні, хочу вареників його улюблених наліпити та зварити.
- А з чим? - Мені справді було цікаво.
- З вишнями, - з задоволеною усмішкою сказала Марія Іполітівна.
- Давайте я вам допоможу, бо в кімнаті нудно, а спати не хочу.
-Ну що ж, сідай.
І ми почали куховарити.  І завели розмову.
- Максим до вас на вихідні приїжджає?
- Ні, - з сумом відповіла бабуся.  - Раніше так, поки не з'явилась ця його фіфа фарбована.  Вона в нього весь час забирає, і не тільки, і душу йому вимотує.
- Дівчина його?
- Гірше, наречена.
- Так може у них кохання і все таке.
- Ага, кохання.  Адже мене, дитинко, не обдуриш.  Я цю дівчину наскрізь бачу, хоч тричі тільки й бачила.  Та й у Максима я не бачу, щоб очі світились.
- То навіщо тоді одружитися зібрався?
– А Бог його знає.  Думаю, що просто думає, що просто час, чи що.  Але я щоночі Бога благаю, щоб одумався.  Ато життя хорошого в нього з нею не буде.
- А ви з ним говорили на цю тему?
- Казала, та що толку.  Максим не заперечує, але й не каже нічого.  Відмахується від мене.
Доліпивши вареники, Марія Іполітівна поставила воду на газ.  Повернулась до мене і каже:
- Сонечко, а розкажи трохи ти про себе.
Чесно, мені напевно й самій хотілося виговоритися, чи зняти вантаж.
- Моє повне ім'я Кирилова Ольга Сергіївна.  Батьки за кордоном.  Дуже рідко спілкуємося, а бачилися ми взагалі мовчу коли.  Працюю секретарем у рекламному агентстві "Афродіта".  Зараз у відпустці, дохід стабільний.
- Олечко, - м'яко перебила мене бабуся Максима, - а що сталося, що вночі під дощем гуляла?
Мене як окропом ошпарило, згадавши причину.
- Вибач, дитинко, - м'яко продовжила Марія Іполітівна, - не хочеш не кажи.  Але, як надумаєш, я завжди вислухаю.
- Ні-ні, все нормально.  Мені навіть хочеться розповісти вам.
І я почала.
- У мене був наречений, Олексій, у нас наче любов була.  Майже три роки разом... у нас через 2 тижні весілля мало бути.  Але… У мене була ще найкраща подруга, Катя, мені здавалося ми як сестри.  Дружимо... точніше дружили зі школи.  Взагалом мені доповіли, що Льоша кілька місяців, як за моєю спиною крутить з Катькою.
- І ти повірила стороннім? - Здивовано запитала Марія Іполитівна, закидаючи вареники в окріп.
- 50 на 50. Я з кожним із них окремо розмовляла.  Катька брехати не вміє, вона перша й здалася.  Зі сльозами просила вибачення.  А ось Льошка заперечував поки я не сказала, що Катька зізналася.
- І що тоді відповів?
- Ооо, це напевно мене і добило.  Він сказав: "Ну що ж, люба, тоді ок. Життя не мед. Добре, що ти до весілля дізналася"
- Навіть не вибачався?
- Ні.  Але мене накрило.  Я розвернулася і швидко пішла, не розбираючи куди.  І ось, я у вас у гостях.
- Бідолашна, ти моя, дитинко, - щиро і сумно сказала бабуся.

А мені навіть полегшало.  Дякую Марії Іполитівній.
- Дитинко,- несподівано із загадковою посмішкою запитує бабуся, - а у відпустці ти скільки будеш?
- Місяць .- здивовано відповіла я.
- Максим рідко мене відвідує, а мені нудно одній.  Погостюй у мене під час відпустки.  Складеш мені компанію, та й сама відволічешся від сумних думок.  А?  Ну що?
У Марії Іполітівної заблищали очі, та й я сама зрозуміла, що додому чомусь не хочеться.
- Пропозиція приваблива, але в мене з собою речей немає.
- На вулиці спекотно зараз, адже літо.  Походиш у Максимових шортах і майках сьогодні, а завтра він тебе відвезе додому і візьмеш все, що потрібно.
Хотіла я щось сказати про незручність, як бабуся додала:
- А з онуком я сама про все домовлюсь.  Я знаю, що він буде не проти.
- Нуууу, добре.
І тут як на замовлення зайшов Максим.
- Доброго дня, дівчата.  - у гарному настрої пробелькотів мій рятівник, чи що.
- Ти вчасно.  Ми з Олечкою якраз наліпили та зварили вареники з вишнями.
- Мої улюблені, - очі в нього заграли веселими фарбами, - це клас, а то Мішка нічим не годував, тільки каву.

Ми прямо, як сім'я, всі посідали за круглий стіл і з апетитом поїдали ці вареники.
Після обіду я допомогла Марії Іполітівній прибрати на кухні.  Потім я запитала:
- Маріє Іполітівно, ви вже говорили Максиму, що я залишаюся?
- Ой, ні, йому терміново з роботи зателефонували, він швидко попрощався, завтра приїде.
Так я й залишилася в здогадках, чому він не запропонував мене відвезти додому, бо бабуся з ним на цю тему не розмовляла.

МАКС
Мене здивувало, що ця дівчина не лише гарна, а ще й готувати вміє.  Не знаю, чому, але приємно здивувало.  Мені чомусь не хотілося відпускати її додому.  Так що, поки вона прибиралася на кухні я швидко поїхав, сказавши бабусі про термінову роботу.  Я не хотів їхати, але й не хотів, щоб Оля просила відвезти її.  Не зрозуміле почуття, мені зовсім не знайоме, приємно розливалося у моєму тілі.
© Лєна ,
книга «Доленосна зустріч».
Коментарі