1
2
3
4
5
6
7
8
9
ЕПІЛОГ
4
Бабуся мені зателефонувала десь о 8-й ранку.  Розповіла про свій план із Ольгою і мені він сподобався.  Я швидко зібрався та приїхав.
- Доброго ранку бабуся.
- Доброго.  Справи вирішив на роботі?
- Звісно, ​​ти ж мене знаєш.  - збрехав, які ще справи, - ну що, наша мавка готова?
- Хто? - Бабуля не зрозуміла.
- Та Оля, кажу, готова їхати? - а сам хвилююсь, раптом передумала.
- А, ось як ти її називаєш.  Так-так, зараз покличу.
І тут вийшла вона, ще чарівніша, ніж учора.  Хоча на ній нічого особливого чи нового не було.  Усі тіж шорти та майка.
- Доброго ранку, - трохи чутно промовила.
- Доброго.  Як спалося? - я більше не знав, що спитати.
- Добре.
- Сідай у машину, їдемо.
І ми поїхали.  Сидячи в машині, Оля відвернулася в бік вікна.
- Що з настроєм, чому сумна?  Бабуся образила?
- Ні, що ви, - повернулася вона до мене і наші погляди зустрілися, у мене прям мурашки по шкірі пробіглися, - у вас чудова бабуся, з нею сумно не буває.  - вже трохи посміхнулася.
- Тоді все ж таки не виспалася?
- Та ні, все нормально.  Просто перед вами якось не зручно.  Думаю у вас своїх справ багато.
- У мене вихідний, які справи?  А бажання бабусі то є закон.  І давай на ТИ, без усяких там ВИ?
- Добре.
Всю дорогу ми їхали і про щось говорили.  Про все та ні про що.  Вона явно відчувала якусь незручність.  Та й я боявся її злякати.
Зупинився біля її 9-ти поверхового будинку і запитав:
- Може піти з тобою, допомогти?
Дурне, звичайно, вийшло питання, нав'язливе.  І звичайно, у неї були великі, здивовані очі.
- Ні, я сама.
І так чекав я на Олю хвилин 30 або 40.

ОЛЯ
Мені було приємно сидіти з ним у машині і відчувати його аромат, але в мені була якась скутість.
Ми приїхали і я піднялася до своєї скромної оселі.  Озирнулась, порожнеча.  Повернулась у минуле.  Перед очима Льошка, Катька.  На очах заблищали сльози.  Серце тьохнуло від болю.
Повільно підійшла до телефону, включила автовідповідач, не бажаючи щось слухати.  Але тут я здивувалася: "Привіт, Олька, новини є, а до тебе недодзвонитися. Взагалі новина 100% - твої Льошка з Катькою одружуються 15 липня, а ресторан, так це взагалі, не кожен мільйонер дозволить "ЗОЛОТА НІЧ" взагалі, як зможеш  , передзвони.” Мене, як струмом ударило.  А мені він казав: "Ресторан дорого, може столовку?"  От гад, обидва гади.  Якось зібрала я себе по шматочках, склала всі необхідні мені речі і вийшла до Максима.  Вийшла з під'їзду, побачила мого рятівника, впершим спиною об свій чорний джип, і смуток, як рукою зняло.  Якось він добре на мене впливає.
- А ти повеселішала.  Посмішка тобі йде.
І відчуваю, щоки почервоніли.  І мені захотілося жартувати.
- А я, як з мультика "простокашино", чому зла була, так тому що речей у мене моїх не було. - хихикнула я.
У відповідь він теж мило посміхнувся.
- А коли в тебе відпустка закінчується?
- Вже набридла?
- Ні, чому, просто цікаво скільки будеш бабусю радувати.
- До 20 липня.
Чомусь він став насвистувати.
- Що таке?  Довго так? - Запитала, ніби хотіла почути від нього "я такий радий".
- Замало.  А ким ти працюєш?
- Секретарем.
- Нудно напевно?
- Зате стабільний дохід.
Так ми всю дорогу і про серйозне говорили, і жартували.  Дорога назад була більш жвавою та веселою.

МАКС
Як я був приємно вражений, що мавка вийшла з дому в піднесеному настрої.  Навіть захотілося її підняти та покружляти.
Коли ми приїхали, бабуся нас радісно зустріла.  Ольга пішла розпаковувати свої речі, я провів її поглядом. Тут в мене задзвонив телефон.  "Ого, нежданчик" подумав я.  Дзвонила моя наречена.  І на мить мені захотілося стати холостяком.
- Альо.  - сухо я сказав у слухавку.
- Пупсик, привіт.  Як у тебе справи?

Мені хотілося вирватись від усіх цих сюсі-мусі.
- У мене все ок.  Ти як?  Відпочинок подобається? - якось холодно я запитав.
- Бука.  Ти що не виспався, бурчиш. - Ображено промямлила Марина.
- Вибач, що там у тебе? - м'якше я запитав.
- Пупсик мені гроші потрібні, а то Валентина купує що хоче, а я як жебрачка, нічого не можу собі дозволити.  Мур.
- Марино, ти мене розориш, я три дні тому надсилав тобі гроші. - я просто в шоці, навіть в люті, - а тобі ще 5 днів відпочивати.
- Пупсик, не галасуй.  Я як приїду, такий тобі уммм зроблю і по-різному, уммм.- застогнала вона.
Що-що, а догоджати в ліжку Маринка вміла.
- В останнє висилаю, а то на весілля тобі не вистачить.
- Що означає мені?  Ти що, не береш участь? - чи то з тривогою, чи то з образою запитала Маринка.
- Беру, беру, - пробурмотів, - все, я зайнятий, бувай. - і швидко кинув слухавку.
Зайшов у хату.  Піднявся на 2 поверх, відчинив двері до кімнати Олі.  Притулившись об одвірок, спостерігав.  Вона лежала на боці, спиною до мене, підперши однією рукою голову.  Струнка, красива.  Я подумки провів рукою по вигинах її тіла.  Оля обернулася.
- Щось сталося? - злякавшись запитала лісова мавка.
- Так, - відповів я загадково і додав, - сьогодні є привід для барбекю.
- Ого, а який?
- Ну як, ти з сьогоднішнього дня гостюєш у бабусі.
Вона відкрила рота, але я відразу додав:
- Свято ж, тепер моя бабуся не нудьгуватиме, - і весело підморгнув, вийшов з кімнати.

ОЛЯ
Приїхавши до Марії Іполитівної, я швидко пішла розкласти свої речі.  Коли все зробила, лягла на ліжко і гортала сторінки Instagram.
Мені здалося, що за мною хтось спостерігає, і я обернулася.  Несподівано здригнулася.  У розслабленому вигляді, по-господарськи стояв у дверях Макс.  Звичайно, видовище зачаровує, але все ж таки, можна було і постукати.  Мені сподобалася його ідея з барбекю.  Мені одразу здалося, що на честь мене, але ні, на честь того, що бабуля тепер не скучатиме.  Трохи засмутилася.  Ні, я рада за Марію Іполітівну, але чомусь мої почуття були задіті, а вій щей підморгнув чогось.  Драконить чи що.  Хоча яка мені різниця, у нього ж наречена є.
Я вийшла на подвір'я, там нікого, але запах диму десь є, тут і бабуся вийшла.
- Дитинко, він у внутрішньому дворику, багаття розводить, віднеси йому будь ласка м'ясо, я замаринувала.
- Добре.
Хотіла я вже йти, але бабуся додала:
- Знаєш, я Максима давно в такому піднесеному настрої не бачила.  А про барбекю взагалі мовчу, тільки з друзями та з ночівлею.
- Та це він за вас так радіє, - з посмішкою кажу, - Максим переживає, що ви тут без нього сумуєте, а тепер вам веселіше зі мною буде.
Марія Іполітівна підозріло посміхнулася і похитала головою
- Ну гаразд, іди, а я поки з овочами розберуся.  - і вона пішла до хати.
Тим часом я, в не зовсім розуміючи  натяку бабусі, пішла у внутрішній двір.
Максим стояв біля мангалу в одних шортах.  Думаючи "який він... а ці кубики" я мало м'ясо не випустила з рук.
- О, ти м'ясо принесла, давай.
Максим підійшов, взявши в мене миску , легенько торкнувся моїх пальців.  У мене в горлі моментально пересохло і по тілу ніби струм пройшов.
Я закусила нижню губу.  І вирішила оглянути подвір'я.  Воно було гарним, клумби з квітами, дерева фруктові.  А альтанка яка, око не відірвати, з фіранками.  І гойдалка – лавочка є.  Крутяк, нам так не жити.
- Тут, у бабусі, навіть мангове дерево є.  Того року перші плоди їли.
- Клас, а я люблю манго.  А коли врожай?
- Стиглий, соковитий у середині вересня буде.  Так що ще трохи почекати треба.
- Зрозуміло.  Тобі допомогти чимось?
- Ну так, сідай на гойдалку і розповідай мені щось, розважай.
- Взагалі-то я Марію Іполітівну повинна   розважати.
- Аа, ну так.  Так ти ж зараз мені допомогу запропонувала.  - з усмішкою він сказав.
- Ееем..., але все ж таки бачу ти і сам справляєшся.  Піду до бабусі.

МАКС
Коли Оля вирішила піти в будинок, я чомусь в секунді узяв її за руку, не хотів, щоб вона йшла, але й не знав, що сказати.  Наші очі завмерли у незрозумілому очікуванні.  І тут зненацька нас привітав Мішка.  Я його  теж запросив.
- Здорова Міша.
Трохи розгубившись, я представив їх:
- Знайомтесь - це мій друг дитинства Міша, а це моя хороша знайома Оля.
- Дуже приємно, - сказала Оля, - я піду бабусі допоможу.
І вислизнула.
- Ого-го-го, - протягнув мій друг, - а вона нічого так, цукерочка.
- Підбери слину, вона не для тебе.
- Старий, ти що, у тебе наречена прекрасна є, а я неодружений, та й мавка швидше за все теж.  А я жива людина, теж хочу поласувати.
Від цих слів мене перекосило, навіть захотілося врізати Міші.
- Міш, я серйозно, не чіпай її, вона ... - я задумався, адже вона мені ніхто, але серце чомусь щемить від думки, що до Олі хтось може доторкнутися, - вона дуже ніжна, тендітна ...
- Макс, а може ти закохався?
- Так, досить, - а серце сильніше застукало, - наглянь за м'ясом.

Через деякий  час нарешті ми всі сіли в альтанці, розпиваючи виноградне вино та поїдаючи овочі.
Бабуся розповідала історії з молодості, Мішка підтримував її розповідями від свого дідуся.
Ми сміялися, весело говорили.  І так до вечора.  Весь цей час наші з Олею погляди часто перетиналися.
Міша подякував за гарне проведення часу і пішов.  Бабуся хотіла прибирати, але ми з мавкою майже одночасно їй не дозволили.  Відправивши бабусю спати, почали самі прибирати.

ОЛЯ
Коли ми практично все прибрали, як на зло я спіткнулася і мало не впала.  А може й на щастя.  Я не впала лише тому, що мене схопили міцні, ніжні руки.  Я підвела голову.  Мені здалося, що в очах Макса був потяг до мене, принаймні у мене він був.  Він нахилився, наші губи були так близько.  Я відчувала його подих, моє тіло заповнили мурашки.  Так хотілося  його поцілувати.  Але мій розум в голос прохрипів:
- Макс...
- Що... - також хрило відповів Максим.
- У тебе наречена є. - вимовивши ці слова, серце стислося.
Він мовчки відсторонився.  Мені стало сумно.  Але намагаючись не подати вигляду, я швидко пішла до будинку, у свою кімнату, досі відчуваючи його руки.
© Лєна ,
книга «Доленосна зустріч».
Коментарі