4
Бабуся мені зателефонувала десь о 8-й ранку. Розповіла про свій план із Ольгою і мені він сподобався. Я швидко зібрався та приїхав.
- Доброго ранку бабуся.
- Доброго. Справи вирішив на роботі?
- Звісно, ти ж мене знаєш. - збрехав, які ще справи, - ну що, наша мавка готова?
- Хто? - Бабуля не зрозуміла.
- Та Оля, кажу, готова їхати? - а сам хвилююсь, раптом передумала.
- А, ось як ти її називаєш. Так-так, зараз покличу.
І тут вийшла вона, ще чарівніша, ніж учора. Хоча на ній нічого особливого чи нового не було. Усі тіж шорти та майка.
- Доброго ранку, - трохи чутно промовила.
- Доброго. Як спалося? - я більше не знав, що спитати.
- Добре.
- Сідай у машину, їдемо.
І ми поїхали. Сидячи в машині, Оля відвернулася в бік вікна.
- Що з настроєм, чому сумна? Бабуся образила?
- Ні, що ви, - повернулася вона до мене і наші погляди зустрілися, у мене прям мурашки по шкірі пробіглися, - у вас чудова бабуся, з нею сумно не буває. - вже трохи посміхнулася.
- Тоді все ж таки не виспалася?
- Та ні, все нормально. Просто перед вами якось не зручно. Думаю у вас своїх справ багато.
- У мене вихідний, які справи? А бажання бабусі то є закон. І давай на ТИ, без усяких там ВИ?
- Добре.
Всю дорогу ми їхали і про щось говорили. Про все та ні про що. Вона явно відчувала якусь незручність. Та й я боявся її злякати.
Зупинився біля її 9-ти поверхового будинку і запитав:
- Може піти з тобою, допомогти?
Дурне, звичайно, вийшло питання, нав'язливе. І звичайно, у неї були великі, здивовані очі.
- Ні, я сама.
І так чекав я на Олю хвилин 30 або 40.
ОЛЯ
Мені було приємно сидіти з ним у машині і відчувати його аромат, але в мені була якась скутість.
Ми приїхали і я піднялася до своєї скромної оселі. Озирнулась, порожнеча. Повернулась у минуле. Перед очима Льошка, Катька. На очах заблищали сльози. Серце тьохнуло від болю.
Повільно підійшла до телефону, включила автовідповідач, не бажаючи щось слухати. Але тут я здивувалася: "Привіт, Олька, новини є, а до тебе недодзвонитися. Взагалі новина 100% - твої Льошка з Катькою одружуються 15 липня, а ресторан, так це взагалі, не кожен мільйонер дозволить "ЗОЛОТА НІЧ" взагалі, як зможеш , передзвони.” Мене, як струмом ударило. А мені він казав: "Ресторан дорого, може столовку?" От гад, обидва гади. Якось зібрала я себе по шматочках, склала всі необхідні мені речі і вийшла до Максима. Вийшла з під'їзду, побачила мого рятівника, впершим спиною об свій чорний джип, і смуток, як рукою зняло. Якось він добре на мене впливає.
- А ти повеселішала. Посмішка тобі йде.
І відчуваю, щоки почервоніли. І мені захотілося жартувати.
- А я, як з мультика "простокашино", чому зла була, так тому що речей у мене моїх не було. - хихикнула я.
У відповідь він теж мило посміхнувся.
- А коли в тебе відпустка закінчується?
- Вже набридла?
- Ні, чому, просто цікаво скільки будеш бабусю радувати.
- До 20 липня.
Чомусь він став насвистувати.
- Що таке? Довго так? - Запитала, ніби хотіла почути від нього "я такий радий".
- Замало. А ким ти працюєш?
- Секретарем.
- Нудно напевно?
- Зате стабільний дохід.
Так ми всю дорогу і про серйозне говорили, і жартували. Дорога назад була більш жвавою та веселою.
МАКС
Як я був приємно вражений, що мавка вийшла з дому в піднесеному настрої. Навіть захотілося її підняти та покружляти.
Коли ми приїхали, бабуся нас радісно зустріла. Ольга пішла розпаковувати свої речі, я провів її поглядом. Тут в мене задзвонив телефон. "Ого, нежданчик" подумав я. Дзвонила моя наречена. І на мить мені захотілося стати холостяком.
- Альо. - сухо я сказав у слухавку.
- Пупсик, привіт. Як у тебе справи?
Мені хотілося вирватись від усіх цих сюсі-мусі.
- У мене все ок. Ти як? Відпочинок подобається? - якось холодно я запитав.
- Бука. Ти що не виспався, бурчиш. - Ображено промямлила Марина.
- Вибач, що там у тебе? - м'якше я запитав.
- Пупсик мені гроші потрібні, а то Валентина купує що хоче, а я як жебрачка, нічого не можу собі дозволити. Мур.
- Марино, ти мене розориш, я три дні тому надсилав тобі гроші. - я просто в шоці, навіть в люті, - а тобі ще 5 днів відпочивати.
- Пупсик, не галасуй. Я як приїду, такий тобі уммм зроблю і по-різному, уммм.- застогнала вона.
Що-що, а догоджати в ліжку Маринка вміла.
- В останнє висилаю, а то на весілля тобі не вистачить.
- Що означає мені? Ти що, не береш участь? - чи то з тривогою, чи то з образою запитала Маринка.
- Беру, беру, - пробурмотів, - все, я зайнятий, бувай. - і швидко кинув слухавку.
Зайшов у хату. Піднявся на 2 поверх, відчинив двері до кімнати Олі. Притулившись об одвірок, спостерігав. Вона лежала на боці, спиною до мене, підперши однією рукою голову. Струнка, красива. Я подумки провів рукою по вигинах її тіла. Оля обернулася.
- Щось сталося? - злякавшись запитала лісова мавка.
- Так, - відповів я загадково і додав, - сьогодні є привід для барбекю.
- Ого, а який?
- Ну як, ти з сьогоднішнього дня гостюєш у бабусі.
Вона відкрила рота, але я відразу додав:
- Свято ж, тепер моя бабуся не нудьгуватиме, - і весело підморгнув, вийшов з кімнати.
ОЛЯ
Приїхавши до Марії Іполитівної, я швидко пішла розкласти свої речі. Коли все зробила, лягла на ліжко і гортала сторінки Instagram.
Мені здалося, що за мною хтось спостерігає, і я обернулася. Несподівано здригнулася. У розслабленому вигляді, по-господарськи стояв у дверях Макс. Звичайно, видовище зачаровує, але все ж таки, можна було і постукати. Мені сподобалася його ідея з барбекю. Мені одразу здалося, що на честь мене, але ні, на честь того, що бабуля тепер не скучатиме. Трохи засмутилася. Ні, я рада за Марію Іполітівну, але чомусь мої почуття були задіті, а вій щей підморгнув чогось. Драконить чи що. Хоча яка мені різниця, у нього ж наречена є.
Я вийшла на подвір'я, там нікого, але запах диму десь є, тут і бабуся вийшла.
- Дитинко, він у внутрішньому дворику, багаття розводить, віднеси йому будь ласка м'ясо, я замаринувала.
- Добре.
Хотіла я вже йти, але бабуся додала:
- Знаєш, я Максима давно в такому піднесеному настрої не бачила. А про барбекю взагалі мовчу, тільки з друзями та з ночівлею.
- Та це він за вас так радіє, - з посмішкою кажу, - Максим переживає, що ви тут без нього сумуєте, а тепер вам веселіше зі мною буде.
Марія Іполітівна підозріло посміхнулася і похитала головою
- Ну гаразд, іди, а я поки з овочами розберуся. - і вона пішла до хати.
Тим часом я, в не зовсім розуміючи натяку бабусі, пішла у внутрішній двір.
Максим стояв біля мангалу в одних шортах. Думаючи "який він... а ці кубики" я мало м'ясо не випустила з рук.
- О, ти м'ясо принесла, давай.
Максим підійшов, взявши в мене миску , легенько торкнувся моїх пальців. У мене в горлі моментально пересохло і по тілу ніби струм пройшов.
Я закусила нижню губу. І вирішила оглянути подвір'я. Воно було гарним, клумби з квітами, дерева фруктові. А альтанка яка, око не відірвати, з фіранками. І гойдалка – лавочка є. Крутяк, нам так не жити.
- Тут, у бабусі, навіть мангове дерево є. Того року перші плоди їли.
- Клас, а я люблю манго. А коли врожай?
- Стиглий, соковитий у середині вересня буде. Так що ще трохи почекати треба.
- Зрозуміло. Тобі допомогти чимось?
- Ну так, сідай на гойдалку і розповідай мені щось, розважай.
- Взагалі-то я Марію Іполітівну повинна розважати.
- Аа, ну так. Так ти ж зараз мені допомогу запропонувала. - з усмішкою він сказав.
- Ееем..., але все ж таки бачу ти і сам справляєшся. Піду до бабусі.
МАКС
Коли Оля вирішила піти в будинок, я чомусь в секунді узяв її за руку, не хотів, щоб вона йшла, але й не знав, що сказати. Наші очі завмерли у незрозумілому очікуванні. І тут зненацька нас привітав Мішка. Я його теж запросив.
- Здорова Міша.
Трохи розгубившись, я представив їх:
- Знайомтесь - це мій друг дитинства Міша, а це моя хороша знайома Оля.
- Дуже приємно, - сказала Оля, - я піду бабусі допоможу.
І вислизнула.
- Ого-го-го, - протягнув мій друг, - а вона нічого так, цукерочка.
- Підбери слину, вона не для тебе.
- Старий, ти що, у тебе наречена прекрасна є, а я неодружений, та й мавка швидше за все теж. А я жива людина, теж хочу поласувати.
Від цих слів мене перекосило, навіть захотілося врізати Міші.
- Міш, я серйозно, не чіпай її, вона ... - я задумався, адже вона мені ніхто, але серце чомусь щемить від думки, що до Олі хтось може доторкнутися, - вона дуже ніжна, тендітна ...
- Макс, а може ти закохався?
- Так, досить, - а серце сильніше застукало, - наглянь за м'ясом.
Через деякий час нарешті ми всі сіли в альтанці, розпиваючи виноградне вино та поїдаючи овочі.
Бабуся розповідала історії з молодості, Мішка підтримував її розповідями від свого дідуся.
Ми сміялися, весело говорили. І так до вечора. Весь цей час наші з Олею погляди часто перетиналися.
Міша подякував за гарне проведення часу і пішов. Бабуся хотіла прибирати, але ми з мавкою майже одночасно їй не дозволили. Відправивши бабусю спати, почали самі прибирати.
ОЛЯ
Коли ми практично все прибрали, як на зло я спіткнулася і мало не впала. А може й на щастя. Я не впала лише тому, що мене схопили міцні, ніжні руки. Я підвела голову. Мені здалося, що в очах Макса був потяг до мене, принаймні у мене він був. Він нахилився, наші губи були так близько. Я відчувала його подих, моє тіло заповнили мурашки. Так хотілося його поцілувати. Але мій розум в голос прохрипів:
- Макс...
- Що... - також хрило відповів Максим.
- У тебе наречена є. - вимовивши ці слова, серце стислося.
Він мовчки відсторонився. Мені стало сумно. Але намагаючись не подати вигляду, я швидко пішла до будинку, у свою кімнату, досі відчуваючи його руки.
- Доброго ранку бабуся.
- Доброго. Справи вирішив на роботі?
- Звісно, ти ж мене знаєш. - збрехав, які ще справи, - ну що, наша мавка готова?
- Хто? - Бабуля не зрозуміла.
- Та Оля, кажу, готова їхати? - а сам хвилююсь, раптом передумала.
- А, ось як ти її називаєш. Так-так, зараз покличу.
І тут вийшла вона, ще чарівніша, ніж учора. Хоча на ній нічого особливого чи нового не було. Усі тіж шорти та майка.
- Доброго ранку, - трохи чутно промовила.
- Доброго. Як спалося? - я більше не знав, що спитати.
- Добре.
- Сідай у машину, їдемо.
І ми поїхали. Сидячи в машині, Оля відвернулася в бік вікна.
- Що з настроєм, чому сумна? Бабуся образила?
- Ні, що ви, - повернулася вона до мене і наші погляди зустрілися, у мене прям мурашки по шкірі пробіглися, - у вас чудова бабуся, з нею сумно не буває. - вже трохи посміхнулася.
- Тоді все ж таки не виспалася?
- Та ні, все нормально. Просто перед вами якось не зручно. Думаю у вас своїх справ багато.
- У мене вихідний, які справи? А бажання бабусі то є закон. І давай на ТИ, без усяких там ВИ?
- Добре.
Всю дорогу ми їхали і про щось говорили. Про все та ні про що. Вона явно відчувала якусь незручність. Та й я боявся її злякати.
Зупинився біля її 9-ти поверхового будинку і запитав:
- Може піти з тобою, допомогти?
Дурне, звичайно, вийшло питання, нав'язливе. І звичайно, у неї були великі, здивовані очі.
- Ні, я сама.
І так чекав я на Олю хвилин 30 або 40.
ОЛЯ
Мені було приємно сидіти з ним у машині і відчувати його аромат, але в мені була якась скутість.
Ми приїхали і я піднялася до своєї скромної оселі. Озирнулась, порожнеча. Повернулась у минуле. Перед очима Льошка, Катька. На очах заблищали сльози. Серце тьохнуло від болю.
Повільно підійшла до телефону, включила автовідповідач, не бажаючи щось слухати. Але тут я здивувалася: "Привіт, Олька, новини є, а до тебе недодзвонитися. Взагалі новина 100% - твої Льошка з Катькою одружуються 15 липня, а ресторан, так це взагалі, не кожен мільйонер дозволить "ЗОЛОТА НІЧ" взагалі, як зможеш , передзвони.” Мене, як струмом ударило. А мені він казав: "Ресторан дорого, може столовку?" От гад, обидва гади. Якось зібрала я себе по шматочках, склала всі необхідні мені речі і вийшла до Максима. Вийшла з під'їзду, побачила мого рятівника, впершим спиною об свій чорний джип, і смуток, як рукою зняло. Якось він добре на мене впливає.
- А ти повеселішала. Посмішка тобі йде.
І відчуваю, щоки почервоніли. І мені захотілося жартувати.
- А я, як з мультика "простокашино", чому зла була, так тому що речей у мене моїх не було. - хихикнула я.
У відповідь він теж мило посміхнувся.
- А коли в тебе відпустка закінчується?
- Вже набридла?
- Ні, чому, просто цікаво скільки будеш бабусю радувати.
- До 20 липня.
Чомусь він став насвистувати.
- Що таке? Довго так? - Запитала, ніби хотіла почути від нього "я такий радий".
- Замало. А ким ти працюєш?
- Секретарем.
- Нудно напевно?
- Зате стабільний дохід.
Так ми всю дорогу і про серйозне говорили, і жартували. Дорога назад була більш жвавою та веселою.
МАКС
Як я був приємно вражений, що мавка вийшла з дому в піднесеному настрої. Навіть захотілося її підняти та покружляти.
Коли ми приїхали, бабуся нас радісно зустріла. Ольга пішла розпаковувати свої речі, я провів її поглядом. Тут в мене задзвонив телефон. "Ого, нежданчик" подумав я. Дзвонила моя наречена. І на мить мені захотілося стати холостяком.
- Альо. - сухо я сказав у слухавку.
- Пупсик, привіт. Як у тебе справи?
Мені хотілося вирватись від усіх цих сюсі-мусі.
- У мене все ок. Ти як? Відпочинок подобається? - якось холодно я запитав.
- Бука. Ти що не виспався, бурчиш. - Ображено промямлила Марина.
- Вибач, що там у тебе? - м'якше я запитав.
- Пупсик мені гроші потрібні, а то Валентина купує що хоче, а я як жебрачка, нічого не можу собі дозволити. Мур.
- Марино, ти мене розориш, я три дні тому надсилав тобі гроші. - я просто в шоці, навіть в люті, - а тобі ще 5 днів відпочивати.
- Пупсик, не галасуй. Я як приїду, такий тобі уммм зроблю і по-різному, уммм.- застогнала вона.
Що-що, а догоджати в ліжку Маринка вміла.
- В останнє висилаю, а то на весілля тобі не вистачить.
- Що означає мені? Ти що, не береш участь? - чи то з тривогою, чи то з образою запитала Маринка.
- Беру, беру, - пробурмотів, - все, я зайнятий, бувай. - і швидко кинув слухавку.
Зайшов у хату. Піднявся на 2 поверх, відчинив двері до кімнати Олі. Притулившись об одвірок, спостерігав. Вона лежала на боці, спиною до мене, підперши однією рукою голову. Струнка, красива. Я подумки провів рукою по вигинах її тіла. Оля обернулася.
- Щось сталося? - злякавшись запитала лісова мавка.
- Так, - відповів я загадково і додав, - сьогодні є привід для барбекю.
- Ого, а який?
- Ну як, ти з сьогоднішнього дня гостюєш у бабусі.
Вона відкрила рота, але я відразу додав:
- Свято ж, тепер моя бабуся не нудьгуватиме, - і весело підморгнув, вийшов з кімнати.
ОЛЯ
Приїхавши до Марії Іполитівної, я швидко пішла розкласти свої речі. Коли все зробила, лягла на ліжко і гортала сторінки Instagram.
Мені здалося, що за мною хтось спостерігає, і я обернулася. Несподівано здригнулася. У розслабленому вигляді, по-господарськи стояв у дверях Макс. Звичайно, видовище зачаровує, але все ж таки, можна було і постукати. Мені сподобалася його ідея з барбекю. Мені одразу здалося, що на честь мене, але ні, на честь того, що бабуля тепер не скучатиме. Трохи засмутилася. Ні, я рада за Марію Іполітівну, але чомусь мої почуття були задіті, а вій щей підморгнув чогось. Драконить чи що. Хоча яка мені різниця, у нього ж наречена є.
Я вийшла на подвір'я, там нікого, але запах диму десь є, тут і бабуся вийшла.
- Дитинко, він у внутрішньому дворику, багаття розводить, віднеси йому будь ласка м'ясо, я замаринувала.
- Добре.
Хотіла я вже йти, але бабуся додала:
- Знаєш, я Максима давно в такому піднесеному настрої не бачила. А про барбекю взагалі мовчу, тільки з друзями та з ночівлею.
- Та це він за вас так радіє, - з посмішкою кажу, - Максим переживає, що ви тут без нього сумуєте, а тепер вам веселіше зі мною буде.
Марія Іполітівна підозріло посміхнулася і похитала головою
- Ну гаразд, іди, а я поки з овочами розберуся. - і вона пішла до хати.
Тим часом я, в не зовсім розуміючи натяку бабусі, пішла у внутрішній двір.
Максим стояв біля мангалу в одних шортах. Думаючи "який він... а ці кубики" я мало м'ясо не випустила з рук.
- О, ти м'ясо принесла, давай.
Максим підійшов, взявши в мене миску , легенько торкнувся моїх пальців. У мене в горлі моментально пересохло і по тілу ніби струм пройшов.
Я закусила нижню губу. І вирішила оглянути подвір'я. Воно було гарним, клумби з квітами, дерева фруктові. А альтанка яка, око не відірвати, з фіранками. І гойдалка – лавочка є. Крутяк, нам так не жити.
- Тут, у бабусі, навіть мангове дерево є. Того року перші плоди їли.
- Клас, а я люблю манго. А коли врожай?
- Стиглий, соковитий у середині вересня буде. Так що ще трохи почекати треба.
- Зрозуміло. Тобі допомогти чимось?
- Ну так, сідай на гойдалку і розповідай мені щось, розважай.
- Взагалі-то я Марію Іполітівну повинна розважати.
- Аа, ну так. Так ти ж зараз мені допомогу запропонувала. - з усмішкою він сказав.
- Ееем..., але все ж таки бачу ти і сам справляєшся. Піду до бабусі.
МАКС
Коли Оля вирішила піти в будинок, я чомусь в секунді узяв її за руку, не хотів, щоб вона йшла, але й не знав, що сказати. Наші очі завмерли у незрозумілому очікуванні. І тут зненацька нас привітав Мішка. Я його теж запросив.
- Здорова Міша.
Трохи розгубившись, я представив їх:
- Знайомтесь - це мій друг дитинства Міша, а це моя хороша знайома Оля.
- Дуже приємно, - сказала Оля, - я піду бабусі допоможу.
І вислизнула.
- Ого-го-го, - протягнув мій друг, - а вона нічого так, цукерочка.
- Підбери слину, вона не для тебе.
- Старий, ти що, у тебе наречена прекрасна є, а я неодружений, та й мавка швидше за все теж. А я жива людина, теж хочу поласувати.
Від цих слів мене перекосило, навіть захотілося врізати Міші.
- Міш, я серйозно, не чіпай її, вона ... - я задумався, адже вона мені ніхто, але серце чомусь щемить від думки, що до Олі хтось може доторкнутися, - вона дуже ніжна, тендітна ...
- Макс, а може ти закохався?
- Так, досить, - а серце сильніше застукало, - наглянь за м'ясом.
Через деякий час нарешті ми всі сіли в альтанці, розпиваючи виноградне вино та поїдаючи овочі.
Бабуся розповідала історії з молодості, Мішка підтримував її розповідями від свого дідуся.
Ми сміялися, весело говорили. І так до вечора. Весь цей час наші з Олею погляди часто перетиналися.
Міша подякував за гарне проведення часу і пішов. Бабуся хотіла прибирати, але ми з мавкою майже одночасно їй не дозволили. Відправивши бабусю спати, почали самі прибирати.
ОЛЯ
Коли ми практично все прибрали, як на зло я спіткнулася і мало не впала. А може й на щастя. Я не впала лише тому, що мене схопили міцні, ніжні руки. Я підвела голову. Мені здалося, що в очах Макса був потяг до мене, принаймні у мене він був. Він нахилився, наші губи були так близько. Я відчувала його подих, моє тіло заповнили мурашки. Так хотілося його поцілувати. Але мій розум в голос прохрипів:
- Макс...
- Що... - також хрило відповів Максим.
- У тебе наречена є. - вимовивши ці слова, серце стислося.
Він мовчки відсторонився. Мені стало сумно. Але намагаючись не подати вигляду, я швидко пішла до будинку, у свою кімнату, досі відчуваючи його руки.
Коментарі