Поцілунки присяг
Єлена замішала тісто з муки, води, солі та яєць. Із всіх продуктів лише стакан кефіру рятував його від прісності. Вона розділила тісто на шматочки, під пильним наглядом Марти, й огорнула кожен з них долонями для надання круглої форми.
Шматочки виглядали скромно. Єлена незадоволено насупилася, бо навіть у простоті має бути краса.
Щоб стати гідними святковими валентинками їм потрібно набути щирої теплоти жертовної любові. Тієї, що пахне маминими руками та її самовідданості у праці задля дітей.
Заможній пані не годиться спускатися до кухні, але мало хто знає, що саме цей спосіб відпочинку від буденності поширений серед заможних пані. Марта, служниця у домі батька Єлени, признає цей спосіб приниженням для куховарок і кухарів. Чи це не зухвальство над ними? Вона погодилася допомогти Єлені, щоб її пані не впала з соромом перед усім містом: плітки про панів та їх сім'ї швидко розлітаються серед робочих і ширяться далеко за їх межами.
Марта вигнала усіх, знаючи про не зверхнє бажання Єлени залагодити дещо надто крихке далеко поза їх кухні. В інших обставинах, вона б дала зганьбитися гордовитій донці господаря маєтку.
- Хочу ще щось зробити з цими тістечками...- роздумує в слух Єлена, придивляючись до свого витвору.
Марта теж оглянула їх, намагаючись знайти у них ознаки варті честі "тістечка".
- Як Ви плануєте це зробити, пані?
Єлена знизила плечима, оглянула кухню і вийшла за двері. Марта покірно чекала, намагаючись осягнути далечінь думок юначки. Але пані швидко повернулась зі стаканом з кришталю. На ньому вилиті візерунки, котрі грали випуклостями зі світлом.
- Взяла із сервізу, - прокоментувала Єлена, притискаючи рельєфне дно до піддатливого тіста. Нехитрої форми квітка, з парним числом гострих пелюстків, відбилась печаттю на майбутньому смаколику. На останок Єлена додала смаку і краси за допомогою кориці та цукру.
Наступні етапи виконала Марта, застерігаючи Єлену не підходити до вогню і гарячого тіста. Вона витягла вже спечений витвір, даючи пані шанс оцінити його вигляд. Але Єлена довго не розглядала гаряче тісто і навіть не дала йому впріти: жвавими рухами вона все склала на рушник, загортаючи його і кладучи у кошик.
Пані швидко подякувала служниці та залишила її на самоті. Одягнувши найнепримітнішу сукню зі свого гардероба, знявши усі прикраси, вона пішла у місто через вихід, котрим користується персонал, щоб відповідати образу та не бути поміченою.
Єлена не затримувалася біля людей, лише інколи зупинялась біля веселої компанії дітей, пригощаючи спеченими валентинками.
Та її метою не були люди і їх усмішки, це був лише приємний бонус. Натомість Єлену чекав поріг важливої для неї особи, котра не зважає на загальну метушню сьогоднішнього свята. Але вона знає: насправді цей день невіддільна частина їхнього кохання.
Вздовж вулиці стоїть церква. Її часто оточують люди, але саме сьогодні серед метушні видно щасливі посмішки молодят, білу сукню і тонку павутинку фати... Губи ненавмисно розтягнулись у посмішці, а очі наповнилися невимовним сумом: її сукня стала сірою від впливу старості горища.
Рік, коли вона придбала його був чудовий.
Альберт. Його ім'я вона вишила у пам'яті нитками найприємніших спогадів.
Вона бачить його посмішку і гарячі до життя очі. Його вчинки слід за слідом крокують від її пошани до закоханості, а далі ще сильніше... Він шукає її серед вулиць, серед натовпу на недільній Службі.
Вони стоять перед могилою тяжко хворого спільного друга і сльоза стікає по його щоці, ловлячи на собі погляд Єлени. Вона готова віддати усе, вона тягнеться у його обійми, щоб втішити, бо бачить спроможність Альберта до щирих переживань. Їх пальці торкаються. Вони стискають їх одними лише подушечками через тонкий шар її шовкових рукавичок.
Перед ними стелиться шлях до вівтаря, але він обривається у прірву за кілька метрів до цілі. Альберт долає перешкоду і готовий ловити наречену... але вона стоїть.
Їй не ослухатися батьківського наказу. Єлена залишається слухняною донькою. Вони проти цього заміжжя.
"Тобі не вистачає бунту",- прощається Альберт без нотки осуду.
"Я слабка духом, Марто", - роздумує вона пізніше, розглядаючи солодке печиво, заборонене перед обідом. Хоча Альберт поклав би смаколик у її руку і запропонував би скуштувати трохи та залишити іншу частину на чаювання після трапези.
Вона б прийняла цей заборонений плід, торкнулася його губ і не з'їла б ні кусочка, очікуючи чаювання. Вибір дав би їй наснагу зачекати ще трохи. Альберт посміхнувся б з удобренням і м'яко кивнув, дивлячись у саму душу.
Єлена швидко дісталась потрібних дверей. Вона залишила кошичок на порозі й подзвонила у двері, ховаючись за кутом вулиці, щоб переконатися у вдалості доставлення гостинця.
І ось перед нею стоїть боком юнак із завжди м'якою посмішкою і розслабленим спокійним виразом обличчя. Його очі — спустошене серце. У ньому не бився океан, у ньому не вили вітри жалю, а лише точився хвилями камінь. Він знає від кого подарунок на Валентина. Посміхаючись, Альберт зачиняє двері, приймаючи жест милосердя до його розкроєної зрадою душі.
Сьогодні вони могли б таємно одружитися, як робили колись в легендах у цей день, як роблять зневірені закохані досі.
Її сукня була б вже пожовклою, без зайвих деталей, щоб сховати під звичну буденну одежу під час втечі. Їх щастя шепотіло б присягу й глушило ехо церкви, священник був би надто повільним, а вони надто схвильовані.
Холод кам'яних стін храму з уяви лоскотав носки ніг і плечі. Єлена обійняла себе, дивлячись на байдужі закриті двері.
"Відчини. Вийди ще раз. Вийди з коханкою, щоб я ненавиділа тебе, щоб відпустила. Навіщо ти прийняв кошика? Навіщо так дивився, навіщо так посміхався і зволожував очі",- благала подумки Єлена, станом тягнучись до нього.
Фата не вкриє таємну ніч і поцілунок не врівноважити їх подих після тремтячого "так". Їм залишається слідкувати за парами, що вийшли сьогодні вільно показати свої стосунки.
Воркотіння закоханих сердець забирали останні крихти здорового глузду. Єлена закриває вуха руками та швидко прямує додому.
- Марто! - Пані відчайдушно шукає служницю, наче вона має відповіді на її питання і вагання. Ідея пронизує її кістки до такої міри, що Єлена вже не владна над собою.
Марта підіймається з полу, де саме мила, і зі спокійністю та покірністю зустріла пані. Для Єлени нічого не варте відірвати її від роботи, даючи нову.
- Я хочу зробити щось шалене!
- Шалене пані? - Марта схвильовано нахмурила брови. Багатіям може прийти що завгодно у голову, і хоч Єлену вона вже довгий час знає, але чи достатньо, щоб не хвилюватися? Дикі, імпульсивні ідеї з'являються у неї дедалі частіше і це не хвилює лише її саму. Чи може так поводяться закохані у відчаї?
Єлена нетямилась від хвилювання. Натхнення володіло її думками, закриваючи очі від інших спокус.
- Так! Шалене, бунтарське... Підготуй все для написання запрошень.
- Запрошень?
- Так! - Молода пані більше не роз'яснялась. Вона побігла до кухні й взяла кілька ранішніх спечених валентинок, переодяглась у яскраву, оздоблену вишивкою, сукню, на плечі накинула біле мереживо і прикрасила свою вроду коштовними сережками, котрі звисали гронами з її вух і вимальовували лінію підборіддя господарки.
Біля берега Єлена залишила всі турботи та думки. Тихий монотонний діалог води з прибережним камінням, виточував нову пристрасть до життя. Хвилі лизали її оголені ступні й підносили дари: водорості та крихітні мушлі.
Вона сіла на гладкому камінні, випрямила ноги, щоб дати змогу солоним водам продовжувати лоскотати носки її ніг, і дістала із сумки всі потрібні інструменти. Єлена написала 6 запрошень на весілля. Два своїм батькам. У ньому вона перепрошувала за свій ганебний вчинок. Два - батькам Альберта, де Єлена обіцяла попіклуватися про їхнього сина, навіть якщо вони будуть проти. І два- майбутній новій сім'ї: нареченій Єлені (чи не смішно писати самій собі? Але вона вже не керує банкетом, після вчиненої зради пані залишилася лише гостею урочистості. Так вона і пояснила у листі свій божевільний вчинок) і нареченому Альберту.
Останній лист вона писала з тремтячою рукою. Її провина розмивала чорнила сльозами, а хвилювання зім'яло папір надто стиснутими пальцями.
Єлена кинула тягар у воду. Чотири листи змокли у воді. Знищенні стихією, вони не мають більше влади над її розумом і серцем. Вона підняла ще два запрошення. Пальці не розмикались. Їй не вдається відпустити щиро написані слова. Вони перевертають її серце, неначе лист самому Всесвіту.
Пані здається. Вона кладе їх біля валентинок і прямує на чай до дверей, котрі весь час чекали своєї майбутньої господарки.
Запрошення будуть доставлені.
Шматочки виглядали скромно. Єлена незадоволено насупилася, бо навіть у простоті має бути краса.
Щоб стати гідними святковими валентинками їм потрібно набути щирої теплоти жертовної любові. Тієї, що пахне маминими руками та її самовідданості у праці задля дітей.
Заможній пані не годиться спускатися до кухні, але мало хто знає, що саме цей спосіб відпочинку від буденності поширений серед заможних пані. Марта, служниця у домі батька Єлени, признає цей спосіб приниженням для куховарок і кухарів. Чи це не зухвальство над ними? Вона погодилася допомогти Єлені, щоб її пані не впала з соромом перед усім містом: плітки про панів та їх сім'ї швидко розлітаються серед робочих і ширяться далеко за їх межами.
Марта вигнала усіх, знаючи про не зверхнє бажання Єлени залагодити дещо надто крихке далеко поза їх кухні. В інших обставинах, вона б дала зганьбитися гордовитій донці господаря маєтку.
- Хочу ще щось зробити з цими тістечками...- роздумує в слух Єлена, придивляючись до свого витвору.
Марта теж оглянула їх, намагаючись знайти у них ознаки варті честі "тістечка".
- Як Ви плануєте це зробити, пані?
Єлена знизила плечима, оглянула кухню і вийшла за двері. Марта покірно чекала, намагаючись осягнути далечінь думок юначки. Але пані швидко повернулась зі стаканом з кришталю. На ньому вилиті візерунки, котрі грали випуклостями зі світлом.
- Взяла із сервізу, - прокоментувала Єлена, притискаючи рельєфне дно до піддатливого тіста. Нехитрої форми квітка, з парним числом гострих пелюстків, відбилась печаттю на майбутньому смаколику. На останок Єлена додала смаку і краси за допомогою кориці та цукру.
Наступні етапи виконала Марта, застерігаючи Єлену не підходити до вогню і гарячого тіста. Вона витягла вже спечений витвір, даючи пані шанс оцінити його вигляд. Але Єлена довго не розглядала гаряче тісто і навіть не дала йому впріти: жвавими рухами вона все склала на рушник, загортаючи його і кладучи у кошик.
Пані швидко подякувала служниці та залишила її на самоті. Одягнувши найнепримітнішу сукню зі свого гардероба, знявши усі прикраси, вона пішла у місто через вихід, котрим користується персонал, щоб відповідати образу та не бути поміченою.
Єлена не затримувалася біля людей, лише інколи зупинялась біля веселої компанії дітей, пригощаючи спеченими валентинками.
Та її метою не були люди і їх усмішки, це був лише приємний бонус. Натомість Єлену чекав поріг важливої для неї особи, котра не зважає на загальну метушню сьогоднішнього свята. Але вона знає: насправді цей день невіддільна частина їхнього кохання.
Вздовж вулиці стоїть церква. Її часто оточують люди, але саме сьогодні серед метушні видно щасливі посмішки молодят, білу сукню і тонку павутинку фати... Губи ненавмисно розтягнулись у посмішці, а очі наповнилися невимовним сумом: її сукня стала сірою від впливу старості горища.
Рік, коли вона придбала його був чудовий.
Альберт. Його ім'я вона вишила у пам'яті нитками найприємніших спогадів.
Вона бачить його посмішку і гарячі до життя очі. Його вчинки слід за слідом крокують від її пошани до закоханості, а далі ще сильніше... Він шукає її серед вулиць, серед натовпу на недільній Службі.
Вони стоять перед могилою тяжко хворого спільного друга і сльоза стікає по його щоці, ловлячи на собі погляд Єлени. Вона готова віддати усе, вона тягнеться у його обійми, щоб втішити, бо бачить спроможність Альберта до щирих переживань. Їх пальці торкаються. Вони стискають їх одними лише подушечками через тонкий шар її шовкових рукавичок.
Перед ними стелиться шлях до вівтаря, але він обривається у прірву за кілька метрів до цілі. Альберт долає перешкоду і готовий ловити наречену... але вона стоїть.
Їй не ослухатися батьківського наказу. Єлена залишається слухняною донькою. Вони проти цього заміжжя.
"Тобі не вистачає бунту",- прощається Альберт без нотки осуду.
"Я слабка духом, Марто", - роздумує вона пізніше, розглядаючи солодке печиво, заборонене перед обідом. Хоча Альберт поклав би смаколик у її руку і запропонував би скуштувати трохи та залишити іншу частину на чаювання після трапези.
Вона б прийняла цей заборонений плід, торкнулася його губ і не з'їла б ні кусочка, очікуючи чаювання. Вибір дав би їй наснагу зачекати ще трохи. Альберт посміхнувся б з удобренням і м'яко кивнув, дивлячись у саму душу.
Єлена швидко дісталась потрібних дверей. Вона залишила кошичок на порозі й подзвонила у двері, ховаючись за кутом вулиці, щоб переконатися у вдалості доставлення гостинця.
І ось перед нею стоїть боком юнак із завжди м'якою посмішкою і розслабленим спокійним виразом обличчя. Його очі — спустошене серце. У ньому не бився океан, у ньому не вили вітри жалю, а лише точився хвилями камінь. Він знає від кого подарунок на Валентина. Посміхаючись, Альберт зачиняє двері, приймаючи жест милосердя до його розкроєної зрадою душі.
Сьогодні вони могли б таємно одружитися, як робили колись в легендах у цей день, як роблять зневірені закохані досі.
Її сукня була б вже пожовклою, без зайвих деталей, щоб сховати під звичну буденну одежу під час втечі. Їх щастя шепотіло б присягу й глушило ехо церкви, священник був би надто повільним, а вони надто схвильовані.
Холод кам'яних стін храму з уяви лоскотав носки ніг і плечі. Єлена обійняла себе, дивлячись на байдужі закриті двері.
"Відчини. Вийди ще раз. Вийди з коханкою, щоб я ненавиділа тебе, щоб відпустила. Навіщо ти прийняв кошика? Навіщо так дивився, навіщо так посміхався і зволожував очі",- благала подумки Єлена, станом тягнучись до нього.
Фата не вкриє таємну ніч і поцілунок не врівноважити їх подих після тремтячого "так". Їм залишається слідкувати за парами, що вийшли сьогодні вільно показати свої стосунки.
Воркотіння закоханих сердець забирали останні крихти здорового глузду. Єлена закриває вуха руками та швидко прямує додому.
- Марто! - Пані відчайдушно шукає служницю, наче вона має відповіді на її питання і вагання. Ідея пронизує її кістки до такої міри, що Єлена вже не владна над собою.
Марта підіймається з полу, де саме мила, і зі спокійністю та покірністю зустріла пані. Для Єлени нічого не варте відірвати її від роботи, даючи нову.
- Я хочу зробити щось шалене!
- Шалене пані? - Марта схвильовано нахмурила брови. Багатіям може прийти що завгодно у голову, і хоч Єлену вона вже довгий час знає, але чи достатньо, щоб не хвилюватися? Дикі, імпульсивні ідеї з'являються у неї дедалі частіше і це не хвилює лише її саму. Чи може так поводяться закохані у відчаї?
Єлена нетямилась від хвилювання. Натхнення володіло її думками, закриваючи очі від інших спокус.
- Так! Шалене, бунтарське... Підготуй все для написання запрошень.
- Запрошень?
- Так! - Молода пані більше не роз'яснялась. Вона побігла до кухні й взяла кілька ранішніх спечених валентинок, переодяглась у яскраву, оздоблену вишивкою, сукню, на плечі накинула біле мереживо і прикрасила свою вроду коштовними сережками, котрі звисали гронами з її вух і вимальовували лінію підборіддя господарки.
Біля берега Єлена залишила всі турботи та думки. Тихий монотонний діалог води з прибережним камінням, виточував нову пристрасть до життя. Хвилі лизали її оголені ступні й підносили дари: водорості та крихітні мушлі.
Вона сіла на гладкому камінні, випрямила ноги, щоб дати змогу солоним водам продовжувати лоскотати носки її ніг, і дістала із сумки всі потрібні інструменти. Єлена написала 6 запрошень на весілля. Два своїм батькам. У ньому вона перепрошувала за свій ганебний вчинок. Два - батькам Альберта, де Єлена обіцяла попіклуватися про їхнього сина, навіть якщо вони будуть проти. І два- майбутній новій сім'ї: нареченій Єлені (чи не смішно писати самій собі? Але вона вже не керує банкетом, після вчиненої зради пані залишилася лише гостею урочистості. Так вона і пояснила у листі свій божевільний вчинок) і нареченому Альберту.
Останній лист вона писала з тремтячою рукою. Її провина розмивала чорнила сльозами, а хвилювання зім'яло папір надто стиснутими пальцями.
Єлена кинула тягар у воду. Чотири листи змокли у воді. Знищенні стихією, вони не мають більше влади над її розумом і серцем. Вона підняла ще два запрошення. Пальці не розмикались. Їй не вдається відпустити щиро написані слова. Вони перевертають її серце, неначе лист самому Всесвіту.
Пані здається. Вона кладе їх біля валентинок і прямує на чай до дверей, котрі весь час чекали своєї майбутньої господарки.
Запрошення будуть доставлені.
Коментарі