Для дяді Паши спасатєльна вишка була усіма смислами і точками дотику його життя з навколишньою дійсністю.
У цих метрах піщяної території, бризках і надувних матрацах він бачив себе, відчував своє покликання і природу.
Він вмів плавати брасом, батерфляєм, на спині, під водою, на воді і міг врятувати людське життя будь-де і будь-коли.
Його глаз - був орлинним, мускули - Геркулеса, а реакція - Брюса Лі.
Окрім професійних навичок, дядя Паша був ласим поговорити з людьми. Міг підказати дітям як правильно будувати пісочний замок, порадити батькам у кого купувати чебурек і взагалі будь-кому - як не згоріти на сонці.
Не один раз дядя Паша рятував чиїсь гаманці та мобілки від хижих рук, добрий настрій - гарним словом та просто безтурботний відпочинок - своєю присутністю.
Коли заходило сонце і його рятувальна зміна закінчувалася, дядя Паша брав у руки гітару і співав романси.
Під захід сонця і романтичні акорди, літній Бердянськ переходив у нічне життя, а потім пізно за дванадцяту засинав. І місто могло спати спокійно, поки свисток, панамка та гітара дяді Паші існували поряд зі своїм господарем на просторах цього побережжя.
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку