Відчуття 3
Сандра Мей
Все гараз повір. На розбиті дзеркала не дивись. Вони відображення промайнувших часів. На посмішку ясну задивись, ну то й що. що очі заплакані ? Сліз немає значить все під контролем. Не переймайся ти так я книжку сумну читала. Таке буває. Бреши і посміхайся. Ніхто не помітить омани. Та себе не обдуриш. Скоро контроль загубиться. То ж бувай. Зачиняються двері. Сльози полились рікою. Безвучний крик душить. Довкола руїна власної душі. Серце в котре латаю... Думи лихії в коре поїдають, мене знову все болить. Це й зрив такий постійний та частий, що звикну. Мене ламають кожен і всяк. Та вогник тепла ще жевріє десь там. Він розгоряється швидко запалюючи усе довкола. Однак страх його спиняє... І мозок тихо промоляє : " Це все в голові "
2024-01-28 18:08:01
8
0
Інші вірші поета
Палай Повість про музиканта Моє натхнення віршем іншого поета https://www.surgebook.com/sasha_havriliuk_/poem/den-2 Швидкоплинність
Інші поети
Yamini Labh
@ibelieveinmagic
Наталі
@thumbelina_natali
I_am_not_star
@I_am_not_star
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12201
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1939