Відчуття 3
Все гараз повір. На розбиті дзеркала не дивись. Вони відображення промайнувших часів. На посмішку ясну задивись, ну то й що. що очі заплакані ? Сліз немає значить все під контролем. Не переймайся ти так я книжку сумну читала. Таке буває. Бреши і посміхайся. Ніхто не помітить омани. Та себе не обдуриш. Скоро контроль загубиться. То ж бувай. Зачиняються двері. Сльози полились рікою. Безвучний крик душить. Довкола руїна власної душі. Серце в котре латаю... Думи лихії в коре поїдають, мене знову все болить. Це й зрив такий постійний та частий, що звикну. Мене ламають кожен і всяк. Та вогник тепла ще жевріє десь там. Він розгоряється швидко запалюючи усе довкола. Однак страх його спиняє... І мозок тихо промоляє : " Це все в голові "
2024-01-28 18:08:01
8
0
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1677
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405