Блог
Всі
Гарну ідею писати власні думки подала мені Надія Тихонович. А я завжди гадала, що світ літератури потребує новизни
Думки вголос, Новини, Цитати
Пьсьменництво-моє все. То моя професія, яку я обрала на все життя. Тому мені боляче, коли мене не визнають.
Але пора мені визнати, що я не Едргар Алан По.
Я завжди була середнячком в школі та і в житті так само.
Чому я думала що досягну висот, не знаю та боролася в марних спробах потопаючи в ілюзії самовеличі.
Та я ще досі ніхто і від цього мені гірко, адже стільки зусиль покладено було. Важко пробиватися в цьому світі, а враховуючи те що я взагалі не мала народжуватися-надважко. Що ж: можу сказати, що працюю тепер більше для себе і простих читачів, які без лоску і призм мене сприймають-тобто про широкий загал я можу тільки мріяти. Та може так і має бути. У кожного своя роль в цьому світі і можливо я просто створена досягти апогею в іншій сфері яку поки що для себе не відкрила. Та письмо, то голос моєї душі і залишиться таким назавжди.
Через людину зло приходить
Думки вголос, Особисте, Цікаве
Можливо іноді я пишу суржиком, але зате я справжня!
Взагалі я спілкуюся чисто українською, та оскільки за малих літ я телебачення дивилася російською то з того часу і проскакує. Проте рідна мені завжди українська і нею я думаю. Деякі з моїх віршів на російській, але з цим нічого не поробиш-це також частина мене. Біологія так би мовити, адже мій отець був з Росії. Він не був порядною людиною і я ніколи не хотіла мати з ним нічого спільного. Благо ж, його забрали демони на той світ, коли мені було 12 років: тож я точно впевнилася в існуванні духовного світу ( він перед смертю казав моїй мамі, що його тягнуть демони і він не може вирватися). Суть в тому, що не втекти від себе якби не пробував, а я пробувала і не раз. Та прийняла це і змирилася. І головне не те, як спілкується чи пише людина, а головне яка вона і який вибір робить. Досі розповсюджувати цю агресію щодо мови. Багато з українців наполовину руский або з якихось інших причин не перейшов повністю на українську, але не можна людину судити за таке, бо вона ж не вбивство чинить. Ми повинні бути кращі від наших сусідів і не робити як вони: вони також шукають слабкості в нас аби тикнути туди носом і це форма агресії через яку не лише війна розвязалася а й зробила їхні душі чорними і ми на прикладі мого папаши знаємо що з такими людьми трапляється коли дати волю гніву. То лише одразу видається круто і що дає силу та ця влада порочна і губить носія. Ми не такі! Я в нас вірю, бо люблю земляків як землю рідну! Нас не скосить гнів, як їх!
7
223
Крик серця
Думки вголос, Особисте, Потрібна допомога
Агов, народ де мої перегляди?
Відчуваю себе старою і непотрібною.
Чи те що я пишу уже не актуальне чи я втрачаю хист, але актив тут досі маленький.
Звісно репутація в мене не дуже, але інші також добивалися слави "чорним піаром" і тим не менш процвітають як тут так і на інших сайтах.
А я наче привид, якого всі забули.
Чи ж я нашкодила більше ніж інші чи можливо проблема в тому, що люди все надто агресивно сприймають і плачу завжди я за їхні уявлення в рамках суспільних стереотипів.
Тим не менш гейство і оргії в порядку речей і де тут справедливість тоді?! Чому мене карають за те, що я не така як всі, коли ви українці вже легалізуєте блуд котрий наші предки всяко намагалися викорінити адже знали до яких жахливих це наслідків веде!
Книги
Всі
Вірші
Всі
Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо?
Чому ми сумуємо? Чому ми плачемо,
Адже краще забути і відпустити,
Ніж душу собі ятрити…
Ми перемогли чи ми переможені,
Ідемо дорогами довгими знеможені
І чекаємо на промінь надії,
Що десь жевріє наче блискавки мрії.
Чекаємо перемін і змін у інших,
Але змінити можемо лиш себе,
Тоді чому ми переживаємо про все?
Адже життя таке непередбачуване
І доленосних речей не уникнути,
Потрібно лиш в закони буття вникнути,
Щоб сльози висохли і тихий мир зійшов,
Ти подивись- він вже прийшов!
13
0
211
Мартинонька
Зростала нині трава,
Коли ти в моє життя прийшла,
Ніби нізвідки через ворота прошмигнула
І до мене ласкаво прилинула.
Величава і граційна - моя королева,
Її приходу воспівали дерева
І сонцем поцілована на лобі,
Вона дивилася всередину душі.
Ми ідеально одна одну розуміли,
Наповнювали наші серця Любов’ю і змінили,
Більше не уявляли себе окремо
І лиш одна від одної добра ждемо.
Ніхто на заваді тепер нам не стане,
Бо разом сила і перемога,
Ми віднайшли пристанище у Бога.
11
0
167
