З часів Київської Русі
Анна Топтун
З часів Київської Русі Твої серцем вірні сини Стальні підіймали мечі Не чекали нової весни Захищали ліси та степи, Пшеничні золоті поля Нескінченні зелені лани Та бездонні сині моря Проливали кров ворогів Які з незалежних людей Намагались зробити рабів Посеред забутих тіней Тепер ти назавжди вільна Ти зможеш все подолати Вірю, ти дуже сильна Тебе ніколи не зламати
2020-03-04 18:58:19
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Анна Топтун
що саме думаю?
Відповісти
2020-03-05 07:33:56
Подобається
Анна Топтун
Я в це щиро вірю
Відповісти
2020-03-05 07:35:43
Подобається
Інші вірші поета
Сльози дитини Тихий шепіт Народе мій! Школи зруйновані стіни
Інші поети
Josephine schultz
@josephine_schultz
Ella Verrremi
@verrremi
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12025
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4541