З часів Київської Русі
Анна Топтун
З часів Київської Русі Твої серцем вірні сини Стальні підіймали мечі Не чекали нової весни Захищали ліси та степи, Пшеничні золоті поля Нескінченні зелені лани Та бездонні сині моря Проливали кров ворогів Які з незалежних людей Намагались зробити рабів Посеред забутих тіней Тепер ти назавжди вільна Ти зможеш все подолати Вірю, ти дуже сильна Тебе ніколи не зламати
2020-03-04 18:58:19
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Анна Топтун
що саме думаю?
Відповісти
2020-03-05 07:33:56
Подобається
Анна Топтун
Я в це щиро вірю
Відповісти
2020-03-05 07:35:43
Подобається
Інші вірші поета
Хвилина мовчання Дива Як стати щасливим На хвилях Дніпра
Інші поети
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Lucy
@kayla_deyvis
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4398
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12009