Книги
Всі
Вірші
Всі
NN 4
Всі її знали яко файну і веселу.
Вона завжди сміялась ніби дура.
Посмішка дурна від якої всім робилось добре і комфортно,
Бо відчували з нею спокій й до життя охоту.
І помагала всім підряд,
А серце було в неї добре,
Хоч повне глибоких ран.
У день весела маска на лиці,
А у ночі - вона стає собою.
З її очей починають литись слоні сльози невеликою рікою.
Хоч собі вона пообіцяла,
Більше не плакать без причини,
Та як йоу серце закололо,
Як забилося частіше.
Схопилась вона за свій груди,
Нігтями свими на руці,
Зробила додаткові шрами
Але емоції давили на усе.
І далі литись два струмочки,
З очей кольору синього ставка.
І зупинити їх вона не може.
Чому?
Бо накопилось у ній зла
Й кривд, й образ, й тому подібне.
Нічого з цим зробити не могла.
А серце її билось все частіше,
Щоразу руку все сильніше стискала вона.
Другою вільною рукою старалась сльози витирати,
Що в неї зовсім не хотілось получатись.
Усе на марно.
Була собі бліда теплая рука,
А тепер є мокра й льодяна.
Згадала про одну шикарную пораду,
Що десь колись побачила, здається, на сторінці інстаграму.
"Не хочеш плакать? То згадай
найкращу мить у світ житті!".
Закрила вона очі й почала думать
І зрозуміла, що нема.
Немає спогадів хороших,
А може є просто вона не пам'ята.
Лиш памята свої помилки,
Як сварили за них всіх.
Як тіло було в синяках від ременя, кабля чи від сильної батьківської руки.
Сльози ще більше навернулись,
А в серце наче вставив ніж.
Воно так сильно заболіло,
Що як собака її рот заскаволів.
Так було десь не перший і не другий раз.
Хоч було то й не втретє, але дуже рідко.
Це була біль нестерпна,
Неначе ніж був не один,
Не один в серце їй влетів ніби ракета.
Й не один на серці зробив новії шрами.
І так от рідко з двадцяти нуль нуль й до восьмої ранку не спала.
Лиш через серце, розум, ще і душу, що підпускали всіх і вся,
Занадто близько й дозволяли
Робить усе що заманеться тим людЯм.
Хоча той розум серце попереджав
"Не пускай до себе близько всіх!"
А воно слухатись не хтіло,
Зачарувало воно тіло,
Розум у тумані скрив.
Й робило все що заманеться їм.
Їм - це серцю і душі,
Бо розум дівчині казав,
Попереджав про злії плани,
Про настільки він теж казав.
Та та не могла нічо зробити,
Серце все контролювало.
Й неначе збочЕний мазохіст
Воно удар завжди приймало.
Про наслідки воно забуло,
А може навіть і не знало.
Самій дівчині це все не пОдобалось
Від болі ледь-ледь стримувала сльози,
Тримала в собі ось це все.
Не мала ще й, до цього всього,
Кому виплАкатись в плече.
Хто не підвищить на ньоу голос,
Руку не підніме вверх,
Словом не зробить їй ще гірше
За те що ниє вона їм тут зараз і вже.
Завжди боялась заважати.
Завжди боялась, просто, майже всього
Тому приймала все це мовчки.
Й лише у ночі глибокій,
Знімає з себе маски всі.
Добра, хороша й мила панна
Стає сумною, ніби світ.
Сльози її ніби скляні уламки
Ранять серце, душу, все у ній.
Й, кінець-кінцем, засинає у хОлоді.
З думкою, що робить гірше лиш собі.
Лиш собі й навколо людям.
А сон сниться у весь час їй один.
Десь дома, у своїй кімнаті
На її стелі висить спорт. мотузка.
Любила вона на ній повисіти
І в цей момент вона на ній
З очами сліз сповитих
Повисла схиливши голову униз
Надіючись, що це все не є жодні сни..
2
0
88
NN 3
Знову шум і гам доноситься з квартири.
Батько знову підняв голос до старшої дитини.
Дівчині карі очі були повні сліз,
Але усі ось ції сльози вона тримала у собі.
Прикусила язика й сильно стисла губи,
Погляд, що був на низу, вона підняла вгору.
Тато далі «править» голосом свим грізним,
Її нігті в той момент вже під шкіру влізли.
Кров там трошки лилась, але то таке.
Вона чекала лиш моменту, коли вона зможе піти.
Хвилина, дві, три, десять..
Нарешті відпустили.
Дівчина голову схилила
Та й подякувала щиро,
Сказала їм останні слОва,
У яких можна було відчути купу болю:
«Ночі доброї бажаю всім,
Я йду спати, повідомляю
Та буду вдячна, якщо ніхто не потривожить мЕне уві сні».
Як закрилась в кімнаті,
Скок у лійжко
Та і все..
«Справжньої» її немає..
Є лиш правдива версія її.
Де поділась мила панна?
Де ж ця радість та любов?
Де є діжечка кохання, яку дарувала вона життю знову й знов?
Ні. Немає тут її.
Панна прийде до вас зранку
Й то, дай Боже, щоб одразу.
Її радість та любоу візьме в школу зі собоу.
Щоб друзі усі її не мали жодних питань.
«Мені здається, ти щось згасла. Де ж згубилась тая класна, що веселою була?»
Слова вона ці не почує, бо на актора вчиться вона.
Цяя діжечка кохання, що віддавала вона життю,
Залишилася у неї.
Поки серце не дозволить,
Поки розум не одобрить,
До тих пір діжечка ця
З нею буде,
Кажу вам я.
Сльози котяться униз.
Біль та страх – найкращі друзі.
Сядуть разом по боках,
Будуть добивати в прах.
Бажання жити пропадає.
В кімнати ножиці не тупі має,
«Зараз вмру, та заспокоюсь,
Але страшно, ну копець».
У той момент приходить чортова совість.
«Чому б і ні? Зроби це вже!»
«Не можу, ні, я знов не можу..»
«Чому?» - пита вона мене.
«Тому, що я не є на стільки сильна,
Серце вірить, що ще є людина якій я потрібна.
І вірить в це, ніби дурне.» - після цих слів кинула ножиці далеко.
З опухшим свим лицем від сліз
Для неї світ ніби відвис.
Без сил, з каменем на душі,
Карі очі сі закрили.
Сил не було, от аж зовсім.
Страх біль й совість втікли в злоту осінь..
2
0
89
NN 2
- Чекай! Завжди! Благаю я тебе, не йди!
- Пробач, іду, до тебе я вистИг.
- Спокійно так говориш, ніби мене й ніколи не любив!
- Любив, кохав я без зупину.
Хтів обіймать і цілувать.
Та..
Більше я не хочу, люблю другую.
От і все.
- Чим ж вона краща є за мене?
Скажи причини хоч би три!
- По-перше - має сильну вроду, очі ніби криштальная вода.
- Колись казав мені такії самії слова.
- І що? Забудь це на завжди!
- Окей, ще дві причини де?
- По-друге - в неї тіло краще за твоє! У тебе ляшки і живіт усі в жирі, всі великі.
- Любив на них дуже лежати..
- Ні, я просто це терпів.
- Добре, допустим, де остання?
- А от остання - її стиль.
Вміє вона одягатись.
- Відкрито? Так щоб було видно її прес чи то плоский живіт?
Так щоб срака випирала?
Так щоб було видно груди?
- Так.
- Я зрозуміла. Все таки у більшості хлопців думки брудні!
- Короче, все. Я вже іду. Тебе я скоро вже забуду.
- Я знаю, прошу, іди геть! Там, де російський корабель!
- Взаємно, хвойдо.
- Так, ага.
Кінець історії кохання.
Сказав він хоч всі три причини, але це все була лише її зовнішня краса.
А де душа?
Талант?
Можливо, її доброта?
Нема..
Нема..
(Не збираюсь нікого образити! Це всього лише вірш!)
3
0
103
