Тим часом, рада вистежила зрадника і схопила його, та, щойно це сталося, з'явилася майже вся армія Морока на чолі з ним. На цей випадок у них був план - Яся, Генрі, Сова та Фея, як і належить вартовим, тримали оборону поступово відступаючи, а решта чимдужче бігли до телепорту. Цей раз їм це допомогло, всі залишилися цілими та неушкодженими, певно їм потрібний був лише Дмитро.
— Слухайте план, – ступивши на землю мовила Сова, – ми всі, крім Яструба і Орла, які перетворяться на птахів, зменшуємося, сідаємо на них, відкриваємо портал і ви, – звертаючись до птахів, – непомітно залітаєте до замку, якщо все буде добре і їх не спіймають, то ми рушимо на пошуки наших, а якщо раптом впіймають, то не злазимо, доки я не подам сигналу.
— Добре, – в один голос відповів гурт.
Фея вирішила, навідатися до свого замку, вартових було небагато, тому вдалося пробратися непоміченими. Біля входу до підземелля стояли четверо охоронців, яких було вдало приспано та, коли вони опинилися всередині, Яструб та Орел знову стали хлопцями.
— Все зрозуміло, в нас мало часу, ми маємо швидко визволити бранців, доки не з'явилися охоронці, – поспішаючи промовила Фея.
— Але як? Сили зникають, – запитала Еліс.
— Ви не забули часом про нас, – мовив один з мінотаврів, – в нас і без магії сили вистачить, тільки розмір поверніть.
Фея прошепотіла закляття звороту і всім повернула свій розмір. Кожен зайнявся власною кліткою, там були як і звичайні діти, так і мешканці королівства, та воїнів чи учителів не було. Часу вистачило з головою, після того, як всіх визволили, вони рушили до виходу.
— Дивно якось, ми стільки гуркоту наробили, а нас не помітили, – мовила Лія.
— Ні, не наробили. Я створила силове поле, яке стримувало звук. – відповіла фея, – Уважно слухайте, щойно ми вийдемо звідси, я активую телепорт, наше завдання протриматися доки він зарядиться. Тому, якщо нас помітять, будемо боротися, – продовжила та.
Охоронці все ще лежали на підлозі, а поряд майже не було нікого, напевно вся охорона в тих місцях де перебувають воїни. Телепорт перезарядився і вони спокійно втекли. Дітей вивели з стану гіпнозу, тому вони з легкістю повернулися додому. Решту вирішили заховати, адже в них геть не було хисту до війни, а, щоб в них було більше шансів вижити, з ними залишилися мешканці островів, всі, крім Мінотаврів, які зголосилися допомогти в боротьбі.

Тим часом в підземелля занесли ще одну клітку і кинули на підлогу, цей гуркіт звісно розбудив друзів.
— Хто там? – запитав Карл, щойно темні пішли.
— Це я, – принижено відповів Дмитро.
— Що, вже не такий крутий? – огризнувся Женя.
— Дайте мені все розповісти, – попросив той.
— Добре, хай говорить, – мовив Карл.
— У першу чергу хочу вибачитися перед Радою, я зрозумів, що таке бути зрадженим: після вашого арешту я повернувся назад у табір, вони зрозуміли що я зрадник і схопили мене, та Морок втрутився і визволив мене. Пізніше я пішов до нього щоб, запитати про Лару, мою дівчину, та коли я зайшов, побачив їх, вона зрадила мене, я був просто використаний, темні схопили мене, і ось я тут, краще б не визволяв, – закінчив Дмитро.
— Чому ми маємо тобі вірити? Можливо, тебе заслали щоб ти розвідував наші плани? – недовірливо мовив Карл.
— Я доведу, Феліксе, – гукнув хлопець.
— Так, – відгукнувся той.
— Зачекай, а нас не почують? – запитала Рада.
— Ні, вони за дверима, нічого не чують. – відповів Дмитро, – Слухай, недалеко від тебе є шафа, збоку стоїть посох, спробуй дістати, – звертаючись до Фелікса мовив він.
— Посох є, але я не можу дістати, що далі?
— Згадала, – через деякий час мовила Рада, – в тебе в середньому кармані є маленький корінець, думай про хороше і він буде збільшуватися, а коли дістане до посоха, подумай  про те, як він його хапає, і різко відкрий очі.
— Готово, посох у мене, що далі?
— Реверсус, –викрикнув Дмитро, і посох змінив свою силу на світло.– це твій, я непомітно його проніс, на екстренний випадок. Тепер звільни себе і біжи до нас, але швидко, бо сила посоха затухатиме. Вже через дві хвилини вони були визволені, в кінці ще вистачило часу та сил, щоб визволити Ганса Щуролова – приятиля Дмитра.
— Потрібно пробратися в замок, там є портал, – повідомив Дмитро, – але при вході і на виході охоронці.
— Я візьму їх на себе, – мовив Ганс, – тільки віддай сопілку, я знаю що вона в тебе.
— Ні, не в мене, вона на верхній поличці, – відповів Діма.
— Добре, охорону на виході ми подолаємо,  але храм Пісочника добре охороняється. Женя забезпечиш невидемість для всіх? – запитав Дмитро.
— Так, щойно вийдемо звідси і мої сили відновляться, – відповів той.
— Ні, так ризикувати не можна, тоді з тобою підуть Рада та Ганс, а я та Фелікс із Карлом якось проберемося.
— Якщо Фелікс допоможе, то можна створити ілюзорний щит, нас ніхто не бачитиме, але головне, щоб ніхто не підходив до щита, він кригкий, – мовив Карл.
— Звісно допоможу, – відізвався Фелікс.
— Ну, якщо план є, то нумо діяти, – вказуючи на вихід мовив Дмитро.
План спрацював ідеально, але потрібно швидко тікати, доки не помітили сплячих охоронців.
В храмі не було нікого, крім власника, який поважно сидів на своєму величному троні, очікуючи новин.
— Ніби все вдалося, налаштую телепорт і геть звідси, – пошепки мовив Дмитро, – а ви пильнуйте, і не забудьте про маскування.
— Фух, – полегшено видихнула Рада, ступаючи до телепорта.
— Вибач мене, я не знав що все так буде, може спробуємо знову? – запитав Дмитро.
— Ні, ніколи, – твердо відповіла Рада.– Чи я що, схожа на ганчірку?
Та відповіді не було, хлопець тихо зманеврував у бік.
Щойно телепорт відкрився з іншої сторони, всих тепло зустріли, навіть Ганса, а коли вийшов Дмитро, лише докірливо подивились і розійшлися.