Ближче до вечора всі зібралися в зазначеному місці. Дмитро зібрав роботи учасників та попросив зачекати результатів.
Через деякий час на сцену вийшли Гілл та Фея, професорка Сова і Дмитро спустилися до учнів.
— Зараз, я буду називати від першого місця до останього ваші результати: Еліс, Рада, Лія, Фелікс, Аліса і останє місце, яке дозволяє рушити далі, належить Папузі, – з ноткою інтриги промовив Гілл. Таким чином із змагань вибув Яструб.
— Результати оголошені, тепер можемо переходити до міфічних островів, – мовила фея, і показала на кулю, – зараз я оголошу команди.
Перша команда складалася з: Лії, Ясі, Поморника і Сича, а головною серед них була професорка Сова. Наступним відправлявся Дмитро зі своїми напарниками Еліс, Генрі та Карлом. Після них рушила команда Гілла: Сойка, Мілард, Яструб, та Аліса. Потім трійка для якої не вистачило радника: Папуга, Орел, та їхній так званий "капітан" – Рада. Закривала портал фея та її команда – Женя та Фелікс.
Всі команди пройшли крізь портал і  вже примірювали свої нові образи. Сова та її команда стали поважними і водночас грізними охоронцями потойбічного світу - Церберами, Дмитро та його напарники - сильними Кентаврами, Гілл вже навчав літати своїх юних Пегасів та  трійку яка стала Грифонами. І ось з'явилася команда феї, та їх було вже не троє, вони об'єдналися в одне ціле - Химеру. Фея відповідала за тіло лева, Фелікс став частиною цапа, а Женя хвостом-змією.
— Не бійтеся, ми зможемо себе опанувати, – закликала фея.
Доки фея заспокоювала свою команду, решта розійшлися в пошуках останього елемента для кулі.
— Ну що ж, будемо захищати портал, тимпаче, повертаються Грифони, буде нам підтримка, – продовжила фея.
Команди були вже далеко, деякі з них вже знайшли корінних мешканців міфічних островів, привели до феї та поверталися назад до пошуку, і так до вечора. За весь час до них приєдналися троє Кентаврів, двоє Оріонів, Мінотавр, два Грифона, Сатир, троє Пегасів та Єдиноріг.
Коли всі зібралися, було вирішено продовжити змагання, на цей раз перевіряли швидкість. Доки всі були зайняті пошуками скіпетра для куль, Химера феї та інших, з допогою Грифонів, склали марштрут, по якому мали пересуватися учасники. Вони мали подолати чотири стихії. Маршут починався в горах і повільно переходив до гейзерів що вивергаються вогнем, після них розташовувався ліс диких вітрів і на завершення потрібно проплисти ставок, і не попасти під контроль сирен, та дороги ніхто не знав.
— Лія, Аліса, Рада, Еліс, Фелікс, Папуга, – звернувся Гілл, – оберіть напарника який буде вказувати вам шлях, адже дистанцію ви будете проходити із зав'язаними очима. У вас є п'ять хвилин на роздуми, час пішов.
   В результаті мозкового штурму сформувалися такі пари: Лія та Мілард, Аліса та Яструб, Рада та Дмитро, Еліс та Карл, Папуга та Орел, Феліксу в підтримку дісталася сама фея, а в пару з нею Женя.
— Учасники, ставайте на лінію старту. – спрямувала Сова. Доки їм зав'язували очі, напарників розвели по різним місцям.
— На старт, увага, руш! – вигукнув Гілл.
На старті вирвалася крилата частина суперників, на верхівці гори їх застала перша пастка каменепад, один за одним полинули голоси направляючих, та тривога командуючих не зникала, адже попереду ще гірше: — Гейзер, – заволав Дмитро на весь табір, чим оповістив про небезпеку всих, але Раду не встигнув, вона підпалила крило, та здаватися вона не збиралась, решту шляху вона вирішила подолати на землі, попри шалений та нестерпний біль. Позиції змінювалися на кожному відрізку, біля ставка з дистанції зійшов Фелікс, йому не вдалося переконати решту залазити у воду. "Ми на землі пересуваємося не дуже добре, а у воді, та ще й з закритими очима, взагалі неможливо" – нервово відмовляв Женя, адже в нього був свій фаворит.
Та нерви були зайвими, в учасників були пов'язки на очах, і сирени не могли нічого їм зробити. Першим до фінішу дістався Папуга, за ним відразу Аліса та Еліс. І от довгоочікуваний момент - кому дістанеться останнє місце?
Всі, окрім Дмитра та Сича, зібралися на березі ставка в очікуванні учасника.
За першої частини маршруту, позицію першості тримала Рада, та в лісі диких вітрів поступово її почали наздоганяти та переганяти інші гравці, та до озера вона дійшла майже разом із Лією, та лише трішки відставала, певно вона також була поранена.
"Берег, нарешті кінець" –в думках промовила Рада і змусила себе пливсти швидше, позаду відчувався подих суперниці.
— І останнє місце в четвірці займає Рада, – оголосив Гілл та забрав обох дівчат на обстеження.
— Доки дівчат зцілюють, ви маєте час на відпочинок, вночі ви разом із своїми напарниками будете відправлені на пошуки темної та світлої ліани.
— Все, ти переможець, – звернувся Карл до Еліс.
— Ходімо, тут є недалеко одне місце, хочу щоб ти побачив, – лагідно відповіла дівчина.
Супутником в дорозі парі була лише тиша. Йти довелося недовго. Трішки не доходячи до місця, Еліс порушила тишу:
— Закрий очі, я хочу щоб це був сюрприз.
— Добре, – невпевнено відповів Карл та заплющив очі.
Через хвилини три дівчина знову звернулася, але вже з дозволом зняти пов'язку.
— Якесь знайоме місце, – проморгавшись мовив юнак, – здається я колись його бачив.
— Так, бачив, це галявина пам'яті, вона мені приснилася вчора вночі.
— Згадав, це ж точно те саме місце де я зізнався що кохаю тебе, – мовив Карл і обійняв дівчину.
— Саме те, але я тебе покликала сюди не через це, мені було видіння, але воно не чітке: Дуже високий хлопець, закривав Міларда, Ясю і Алісу в клітці, вони намагалися вирватися, та їм завадили, підійшли ще троє, та вони були меншими, один з них нагадував Джо, вони забрали наших товаришів і зникли, а парубок повернувся нібито в якийсь замок де його очікували.
— Чому, чому ти це все не розповіла Феї, минулого разу вона допомогла, і на цей раз зможе.
— Ні, не можна розповідати, це змінить долю, і можливо не в кращий бік, адже вона зараз не сама – категорично відмовляла Еліс, – з часом ризикувати не потрібно, – відвівши очі прошепотіла дівчина.
— Зачекай, невже це час забрав твою сестру?
— Ні не час, а нехтуваня ним. Все, я не хочу більше про це згадувати.
— Добре, але що робити з викрадачем?
— Я маю надію на перемогу, – зібравшись розпочала Еліс, – в такому разі, я матиму особисту зустріч з будь-ким із ради, тоді один на один я і розповім все, в разі поразки доведеться шукати інші шляхи як без підозр інших розповісти все Сові.
Не встигнув Карл відповісти, як линув голос сирени, потрібно йти на пошуки ліан.
— На жаль, Рада не зможе продовжити змагання, з нею все добре, але їй потрібен спокій, – оповістив Дмитро і поступився місцем Сові.
— Діти мої, це відповідальне і водночас тяжке завдання, тому, ми маємо надію що ви нас не підведете, адже саме ви - та трійка яка подолала випробування, ви умовно стали кращими. Та задля безпеки кожній парі дадуть сигнальні ракетниці, використайте їх в разі небезпеки, або коли знайдете ліани. Уперед, доля Королівства у ваших руках.
   Пари розійшлися в різні сторони у пошуках ліан, кожен намагався вести себе настільки акуратно й тихо, як тільки це було можливо. Попри їх суворі зовнішні образи, всередені вони ще зовсім юні.
— Ми маємо перемогти, тому, я пропоную обєднати наші сили щоб віднайти шлях до ліан і врятувати наших друзів, – чітко запропонував Карл.
— Але це виснажує організм, – задумавшись відповіла Еліс.
— В нас є ракетниця, – впевнено відповів Карл.
— Добре, – неохоче погодилася дівчина.
З новими тілами було тяжче виконати ритуал, та все-таки можливо. Все пройшло добре, з місця де стояли герої потянулися дві лінії, темна і світла, - це були шляхи до ліан. Герої відразу побігли білим шляхом, в кінці якого їх очікували білі дверцята, недовго думаючи, вони ввійшли всередину, та те що вони побачили їх здивувало. Там був цілий світ із різними істотами та рослинами. Який змусив затриматися та роздивитися все детальніше. Роздивляючись навколо, Еліс, майже водночас із Карлом, помітила тоненький паросток білої ліани, який вів кудись в далечінь.
— Стій, це ілюзія, насправді ми ще в лісі, а це все - дія тих дивних дверцят.
— І що тепер робити? – запитала Еліс.
— Потрібні погані спогади. – через деякий час відповів хлопець та потянувся до ліани, – Моїх спогадів, на жаль, не вистачає, – повернувши погляд до Еліс, мовив Карл. Дівчина все зрозуміла і без зайвих слів, вона присіла поряд, торкнулася до ліани і вже через дві хвилини образ лісу повернувся назад, а ліана, яка була в них в руках, стала чорною.
— Ну що, ходімо по білу, – запропонував Карл.
— Чому б і ні, розгадали загадку чорної, з білою також впораємося.
Шлях до ліани зберігся, але із чорного кольору став білим. Йти довго не довелося, в кінці дороги їх очікував величезний дуб на верхівці якого ріс коротесенький пагін ліани.
— Я полізу, а ти будь готова до падіння, – то зжимаючи, то розжимаючи руки повідомив про свої наміри Карл.
— Тільки обережно, – лагідно мовила Еліс.
— Постараюся, – відповів хлопець й поліз на дерево. Коли він майже дібрався до верхівки, то почув вистріл, роздивившись навколо, він зрозумів що на інших напали. У стані тривоги він дістався до верхівки відрізав ліану і за мить спустився до низу.
— Мерщій до табору, на нас напали, біжи за мною, я знаю дорогу, – щойно ступивши на землю мовив Карл. Еліс без жодних зволікань чи сумнівів рушила за ним. В таборі лишились тільки п'ятеро Сова, Мілард та Яся і поранені Лія та Рада.
— Ми знайшли ліани, – добігаючи до табору викрикнула Еліс.
— Добре, залишайтесь з нами, потрібно обороняти кулі, інші розберуться з загарбниками, – забираючи ліани, наказала Сова і пішла до палатки.
— Нам сказали що на острові слуги Морока, фея з іншими пішли на пошуки, але вони дібралися раніше, – з ноткою суму промовила Лія.
— Так, ми здогадалися, – відповів Карл.
Решту часу вони провели в очікуванні принаймні звісток про події в лісі. І вже через чотири години з'явилися два кентавра та вони були не самі, вони вели Грифона, та здогадатися хто то був не вдалося, довге волося закривало обриси обличчя, а одяг був весь чорним.
З-заду до Карла підійшов Мілард став поряд, і тихо промовив:
— Піди відпочинь.
Карл кивнув у відповідь і рушив до палатки. Уранці його розбудив гучний дзвін, він вийшов і рушив на нього.
— Якщо всі зібралися, тоді я вас попрошу допомогти нам повернути одного з нас, від вас потрібна лише енергія, – звернулася фея.
— Прошу пройти, і стати в коло,– доповнив Гілл.
Коло вийшло дійсно великим, адже зайвих сил ніколи не буває, і про це знав кожен. У коло завели того самого Грифона, він що є сили намагався вирватися, та його стримували мужні Кентаври. Потім в коло зайшли Сова, Дмитро, Гілл та Фея, і стали з чотирьох сторін навколо Грифона, вони почали одночасно робити рухи руками, відразу після чого із оточуючих почало виходити щось подібне до пари, і переносилося в центр кола, де саме був Грифон. Ритуал продовжувався хвилини три, після чого з Грифона почав зсипатися чорний пісок, і коли скотилася остання піщинка, весь пісок зник, а Грифон знепритомнів.
— Щиро всім дякую за підтримку, без вас ми б втратили багато сил, – подякувала фея.
Кентаври віднесли дівчину до палатки, та залишилися на варті.
— Попри напад, та поранення декількох осіб, все-таки в змаганні перемогла Еліс, тому попрошу тебе обрати того, з ким ти хочеш провести день, – через деякий час продовжила фея.
— Так, я звісно, як і всі фіналісти, думала над цим питанням зарані, і зібравши всі "за" і "проти", я обрала Сову, – відповіла Еліс і рушила до неї.
— Ну що, на цьому всі вільні, можете відпочивати, – мовив Дмитро, і рушив на зустріч Раді.
Зовсім несподівано для Карла до нього підійшов Женя.
— Ти знаєш, я тут мав змогу подумати, – розпочав розмову Євген, – і вирішив, що ми не можемо так просто припинити спілкуватися.
— Зачекай, а де? А як?– не розуміючи що відбувається запинався Карл.
— Ти про Химеру, фея напоїла нас із Феліксом зіллям, ми тепер контролюємо власні тіла Химер.
— Зрозуміло, на рахунок нашого спілкування. Ніхто не припиняв спілкуватися, просто зараз такий час, що сил немає ні на що, ми прокидаємося, ідемо снідати, потім тренування, обід і єдині три години коли ми вільні, ми в різних місцях: ти з своїми "птахами", а я з Еліс чи Радою, а потім вечірні справи, – зітхнувши мовив Карл, – так, ти все-таки правий, після зникнення Олега ми перестали спілкуватися.
— Знаєш, ти також цілком правий, але сьогоднішній день ми проведемо разом. І нічого не стане нам на заваді.