На вулиці було тихо. Вітер ліниво поколихував залишки пожовклого листя на деревах. Декілька горобців у вологому провулку намагалися знайти собі пожиток. За цим всім, через вікно, споглядав Олег, який мав замучений вигляд. Щоб розвіяти нудьгу, хлопець узяв гітару. Вдарив кілька струн.

- Що , знову граєш на гітарі ? Тобі ото не набридло твоє бринькання ? - з насмішкою спитав брат Олега , якого звали Артуром. Хлопець кудись збирався.

- Ні, не набридло. Навпаки, розвиває корисні навички, моторику рук та розвіює сумні думки - мляво відповів Олег , не відвівши погляду від грифу.

- От дивлюсь я на тебе, мій братику , і серце моє кров'ю обливається - з турботою промовив Артур та сів в крісло навпроти свого молодшого брата.

- Знову починаєш ? Відчуваю зараз будеш мене розуму навчати – Олег криво посміхнувся , все ще не дивлячись на брата.

- Я такий передбачуваний ? - усміхнувся Артур, опісля додав - братику, вже сім місяців, як ми переїхали до нового міста...

- Я і без тебе знаю - перебив Олег - ти кудись намилився я бачу ? Чудово , я хотів якраз побути на самоті.

- В цьому і проблема. Тебе поглинає самотність. Я бачу як ти помираєш з нудьги без живого спілкування. А я обіцяв батькам дбати про тебе.

- Артуре, не верзи дурниць. Я не самотній. Я ходжу в інститут, спілкуюсь з хлопцями з групи. Тож дивись за собою. Напевно знову біжиш до своєї дівчини, тож годі у філософа тут грати.

- Олеже, те що ти спілкуєшся в інституті - це звичайно добре. Та ти майже увесь час сидиш вдома. Я ж не дурний, я бачу, що тобі самотньо. Я розумію, що більшість твоїх друзів залишилося вдома, але ніхто не заважає тобі подружитися з кимось ще, тут. Я тобі давав пораду - дізнайся про гуртки, познайомся з кимось, сходи на виставку, безліч варіантів.

- Чого ти до мене причепився ? А може мені добре і самому. У мене безліч часу навчитися чомусь новому, от наприклад гра на гітарі. Хіба я б навчися якби мене вічно не було б вдома , як от тебе - пішов у наступ молодший брат.

- Люди самотні, тому що замість мостів вони будують стіни - спокійно відповів Артур.

- Знову твої ігри з цитатами. Гаразд, я теж знаю декілька. Орли літають самотньо , барани пасуться стадом. Як тобі таке ?

- Мені здається , Олеже, що ти не до кінця розумієш сенс цієї цитати. Але хай буде так. Та все живе помирає від самотності.

- Вміти виносити самотність і отримувати від неї задоволення - великий дар - спокійно відповів Олег та вдарив по струнах.

- Який ти розумничок , братику, хоч знаєш хто сказав ? - думаючи над наступним аргументом, запитав Артур.

- Бернард Шоу, учора прочитав в інтернеті.

- От і з людьми треба не тільки в інтернеті розмовляти.

- Артуре, ти говориш ніби стара бабця з телевізора, ти ж сам часто з мережі не вилазив, а мені ще дорікаєш.

- Я хоч з живими людьми спілкуюсь, ходжу, розвиваюсь. Я і тебе запрошував, а ти чомусь не захотів. Зрозумій же – самотність , передує божевіллю або самогубству.

- Що ти мелеш за дурниці? Я не зовсім самотній… так визнаю , що зараз моє життя трохи одноманітне, але мені так комфортно. Коли захочу - знайду і друзів, і дівчину, і все на світі. Тож відчепись, йди куди збирався .

- Олеже, сім місяців, більше пів року - це не йде тобі на користь. Можливо самотність не завжди явище негативне , але не у надмірній кількості. Я розумію, що важко адаптуватися до нових умов, та ти хоча б спробував ? - спокійно, без докорів, звернувся до молодшого брата Артур. 

Олег вперше, від початку діалогу, відірвав погляд від гітари та подивився у крісло, де сидів його старший брат, якого він поважав.

- Так, я самотній, чуєш мене, я самотній. Ти як завжди правий - в очах хлопця з'явилися сльози - я б не був самотнім... якби ти мій братику не помер...Чому ти мене покинув ? чому сів на той клятий поїзд ...

- Пробач - лагідно всміхнувся Артур.