Осінь малює барвами картину
Юлія Гаргат
Осінь малює барвами картину, Для кожного свою, унікальну Для кожного різну - одну Для всіх однаково - сумну... Осінь малює барвами настрій Сумний, печальний чи може домашній. Для кожного різний - бестіарій Для всіх єдиний - самотній. Осінь малює барвами затишок Якого бракує як зранку: думок... Осінню він як цілунок Зігріває навіть тоді коли немає рукавичок. Осінь малює барвами кохання Таке ж чудове, як зірка рання, Таке ж надійне як твоє торкання. В мріях вічне як чекання. Осінь вже завершила картину, Для кожного свою, уявну Для кожного різну оману Для всіх однаково - вічну.
2021-09-20 14:12:21
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Роман Тихий
Гарно написано і чудовий зміст.
Відповісти
2021-10-27 10:29:53
1
Юлія Гаргат
@Роман Тихий щиро дякую.
Відповісти
2021-10-27 10:32:17
Подобається
Інші вірші поета
Смуток, біль та сльози Місячнелика Вечір, ніч, ранок, день... Багряна королева
Інші поети
_darishka_
@_darishka_
Dashasafin
@Dasasafin
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3462
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12353