Блог
Всі
Думки вголос, Особисте
Вперше за стільки місяців я подивився в небо. Небо мовчало. Небо глибоко дихало смутком, пахло пилом та тріснутим чужим щастям. Я не бачив ні зірки. Переді мною простягалась щохвилинно незмінна темрява не свого жалю.
«Буде не боляче,»- казав мені батько, коли ми приходили до хірурга рвати черговий зуб.
«Буде не боляче,» - казав я собі, коли штурмовик наді мною випустив кляту ракету по школі.
Дивно, ці фрази геть ідентичні, та виглядають повноцінними в обох ситуаціях. Та чи боліло? Не знаю.
Небо досі зі мною не заговорило, а мені так самотньо та хочеться поворушити старі роздуми. Я пам’ятаю ту ніч, коли орки обстрілювали базу поблизу мого сірого, але все ще улюбленого міста.
Я не бачив нічого красивішого за мереживо блискіток на лячному тлі. Я не знаю сузір’я, але вони говорили зі мною. Через кожну секунду десь далеко лунали вибухи та бачились спалахи, а я дивився в ніч, вдихав запах сигарет сусіда моєї бабусі і хотів померти більше, аніж коли-небудь.
Було б навіть смішно померти в таку чудову пору і не додивитись кіно яскравих акторок у темряві. Але я хотів смерті, так само як безталанно хотів жити. Жити всіма фібрами, порами, вдихами. Амбівалентно? Так, але чи бачив я за свої роки щось досконаліше? Ні.
Хотілось мені, аби небо зараз заплакало. Заплакало, як плаче дитина коли мати відлучає її від грудей. Але йдемо до істини – небу все рівно. Небо це лиш шар атмосфери, небо - ніщо з нічим. Небо ніколи зі мною не заговорить. Ні з ким не заговорить. Небо навіть мовчати не вміє. Небо не вміє бути, так само як і я.
Книги
Всі
Вірші
Всі
Смола
Ти покрита смолою
Я зливаюсь з тобою
Я, пробачте, бунтую
І себе не рятую
Ти покрита смолою зніг до голови.
Я тебе не рятую, бо ти, просто ти.
Я не знаю чи можу торкнутись тебе.
Поки хвиля за хвилею нас несе.
Поки горе за горем заходить у дім
Поки ми ніби поряд, але поміж тим
Не тримає мене твоє тихе зітхання
Навіть крик, навіть біль і навіть зізнання
Я йду геть, бо місця занадто вже мало
Ти, смола, цілий всесвіт, мене - не стало
Я лиш попіл, валяюсь у вазі спокійно
В мене тут гнилі рештки, так рекреаційно
Правда іноді нудить, іноді рве
Поки вітер всі хмари кудись зажене
Встигну я разів сорок стати й впасти і знову
Я шукаю повтору, не бажаю обнову.
А смола стікає по ніжним щокам
Мене знову відправили грізно в бан
А смола гаряча, але не обпікає
Вихід є, вихід там, вихід тут, ні, немає.
1
0
76
Молоко Вишня Яблуко Волошка
Молочні ріки розливаються в голові.
В них росте все: від злості до темного сорому.
В них водяться раки - червоні такі німі.
Вони тихо на дні, не марнуючи голову
У вишневих очах один одного бачать катарсис.
Бачать лінь, бачать жадність, журбу і пиху.
Бачать сонячні яблуки в Євовому саду - базис.
Базис також, що ці слова колись зникнуть в труху.
А по рікам волошок тече лиш холодна пітьма,
Що веде до невпинного потягу бути смертельно мертвим.
Якби ж то на світі була лиш одна вона...
Але ж досі є та молочна свята вода, що вважає його (потяг) нестерпним.
2
0
214
Бігодоріжка
Біжи, спіши, подалі від спеки
Подалі від шороху дивних примар
Ох, лікарю, не відчуваю я стелі
Не відчуваю ні ваш, ні свій дах
Біжи, старайся, подалі від мряки
Подалі від подиху стиглих вітрів
Подалі від тих, хто не дасть тобі дяки
І в саму глибинну сутність штормів
Біжи, попри біль у суглобах і м'язах
Вдавай, що так треба, що так вже було
Вдавай, що якщо помремо - тільки разом
З тим хто поблизу́ літав в нло
Біжи, бо бігти сказали нам предки
Бо бігти казали нам з пелюшок
Послухай, скажи собі - пофіг на кепки
Так само як байдуже на ланцюжок
Що в'яжеться намертво споміж людей
Що ніби-то родичі, ніби чужинці
Прикинься, що пустоголовий. Ідей
Ніяких не маєш, хоча самовбивця
Біжи, попри те, що тобі так болить
Біжи, ніби це не бігодоріжка.
Біжи, бо саме у цю страшну мить
Не скінчиться ця пробіжка.
3
0
69
