Одна мить
Вікторія Тодавчич
Давай ми з тобою побудемо разом, Хоч слів я не маю, хай голос мій зник. Бо щастя моє, це тебе відчувати Хоч раз у століття, одну тільки мить. Ти дай подивитися в очі ті рідні, Що бачила поруч я їх все життя. Нехай зустрічалися інколи біди, Я знала, що поруч ти – сила моя. Давай ми побудемо разом з тобою, На мить хоч одну, щоб відчути тебе. Нехай розвела нас навіки ця доля, Та серце чекає на тебе моє.
2023-02-09 16:03:57
7
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Н Ф
Надзвичайно чутливо🌷
Відповісти
2023-02-09 16:30:47
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Н Ф дякую ❤
Відповісти
2023-02-09 16:32:48
1
Eneli Fox
Дуже чутливо🤗
Відповісти
2023-02-11 10:45:26
Подобається
Інші вірші поета
Коли ти була поруч Прошу тебе Ми не знали Засинай...
Інші поети
Макс Фолс
@pr_mikhailovich
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2489
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12592