Рухи
Вікторія Тодавчич
І кожен день, в якому поруч ти, Я помічаю сотні твоїх рухів. Коли в розмові, доторком руки, В мені ти знову почуття розбудиш. Коли торкнешся кучерів своїх, Поправиш їх рукою й посміхнешся. Я кожен подих помічаю твій, Звичайні речі – все в тобі мистецтво. І наче ми знайомі вже роки Тебе я знаю навіть краще себе. Раптовим, тихим доторком руки, Ти нагадаєш – ти моя потреба.
2025-02-20 11:08:38
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Чудовий щирий чуттєвий вірш💖
Відповісти
2025-02-20 22:50:20
1
Вікторія Тодавчич
@Лео Лея дякую!)❤️
Відповісти
2025-02-22 06:17:26
1
Інші вірші поета
Я знов мовчу... Любов не потребує віршів Дивна річ Витвір
Інші поети
П'еро
@Calamum
Emu
@starflower
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4733
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12237