Сотні слів
Вікторія Тодавчич
Я тобі напишу в смс сотню слів, Розповім, як я сильно сумую. Як рахую до зустрічі довгі ці дні, І про вірші, що знов напишу я. А також я скажу, як кохаю тебе Та нічого тобі не відправлю. Бо для мене кохання – великий секрет, Про який ніхто в світі не знає.
2022-11-07 19:34:07
14
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Airad
Так мелодійно 🥰
Відповісти
2022-11-08 08:18:41
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Airad дякую ❤
Відповісти
2022-11-08 14:07:37
1
Вікторія Тодавчич
@Н Ф Щиро дякую ❤
Відповісти
2022-11-08 14:07:44
1
Інші вірші поета
Час Незнайомка Що сталося з цим світом? Не вимовлю нi слова...
Інші поети
Adian Rahaman
@Adian_Rahaman
Marta_Zeppelin
@Marta_Zeppelin
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2123
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12597