Голоси, які обговорювали щось між собою, розбудили Рейлін. Тілом пробігло мерзлотне відчуття холоду. Спробувавши поворухнутися, вона зморщилася через неприємне колюче почуття в ногах. Продерши очі, Рей в моторошному стані усвідомила тільки одне — Оффендер десь поряд. Серед непроглядної темряви посеред кімнати сяяло світло. Миготливі кольорові зображення з екрана телевізора то зникали, то знову з'являлися. Ризикнувши через силу підняти кінцівки, що затекли, величезних розмірів двоспальне ліжко рипнуло і з боку почувся голос Оффендера: «Прокидайся, прокидайся. Настає час кіно». Очі встигли звикнути до темряви і метнувши погляд на оксамитове простирадло, Рей побачила гори старовинних касет із жіночими та чоловічими іменами. Торкнувшись чорної невеликої коробочки, Рейлін глянула на ім'я: «Елеонора». Збоку долинув рик і білий вектор вихопив у Рей касету.

— Ні-ні, — приглушено засміявся Оффендер. — Ми це не будемо дивитися, — він відклав касету вбік. — Для розглянутих варіантів я підібрав для тебе інші, люба.

— Для інших варіантів? — тихо перепитала Рейлін.

— Метод батога та пряника, — коротко пояснив Оффендер, закурюючи цигарку. Випустивши хмару диму, він продовжив. — Я покажу тобі, що буває з тими, хто слухняний і слухає мене як… — він зам'явся.

— Як хто?

Оффендер вишкірив пірану посмішку.

— Як годиться, — культурно відмахнувся він, кинувши ноги на ліжко. Влаштувавшись зручніше, Оффендер спустив фетровий капелюх трохи вниз, випустивши нову порцію диму. — І що чекає на тих, кого треба ставити на місце. У певну позу, — останні слова з його уст звучали трохи перекручено.

Рейлін глянула на долоню Оффендера, що тримав пульт. Людська річ ледь помічалася серед довжелезних пазурів. Один із векторів прийняв пульт від господаря і став самостійно клацати по кнопках, поки Оффендер докурював цигарку. Усього кілька кліків і Рейлін заплющила очі, не бажаючи бачити персональний «зрежисований» порно-фільм ґвалтівника. До вух підлетіли непристойні звуки, ляпаси, лайка, гарчання, мерзенні хлюпаючі звуки. Стогін, чи то від насолоди, чи то від болю, змінилися істеричним криком і сльозами. Рейлін стиснулася, закривши руками голову. За благаючими словами і хрускотом кісток, що доносяться з телевізора, очевидно, що Оффендер вирішив почати з поганого.

— Рейлін, — її пересмикнуло. — Підніми голову.

— Ні.

— Дивись я сказав! — Оффендера рука схопилася за синє волосся, піднімаючи голову Рей вгору і вказуючи на екран. — Дивись, бо інакше мені доведеться зробити з тобою те ж саме!

У страху розплющивши очі, блакитні оченята налилися сльозами від побаченого кривавого місива. Горло охопило нудотним відчуттям, а голова поважчала і звузилася в болючій агонії. У вухах з'явився мерзенний писк. Оффендер все ніяк не відпускав Рейлін бажаючи, щоб та отримала урок. Жорстокий «порно-фільм» змінився на милу романтичну мелодраму, де обидва співрозмовники сидять на кухні та п'ють вино. Рейлін знову почала плакати, здогадуючись, що буде далі.

— А ось це… — почав пояснювати Оффендер, дивлячись разом із Рей. — Гарний фінал, — прошепотів Оффендер на вухо.

Так воно й було. У кадрі не було сцен жорсткого насильства, побиття чи різанини з феєричним фонтаном крові. Все відбувалося взаємно та з довірою. Екран погас, а Рей все продовжувала плакати, вириваючись із лап Оффендера. Вектори встигали перехоплювати і знову сплітатися докупи, утримуючи Рейлін. Горло стало здавлювати і душити один із «зміїв». У шию вп'ялося щось тонке та гостре. Два малинові вогники спалахнули і нависли над Рейлін серед темряви.

— Навіщо? — прохрипіла Лін. — Навіщо ти це робиш?

Акуратно вийнявши спорожнілий шприц зі шкіри, Оффендер нахилився трохи нижче до відкритої рани. Примруживши очі, Рей відчула холодне торкання тонких губ у районі шиї, слизову субстанцію та яскравий аромат троянд. У приміщенні Рейлін почувся муркотливий звук. Немов кіт муркотів, але ніде й поблизу не було пухнастого створіння. Прислухавшись трохи краще, Рей зрозуміла, що звук занадто гучний для звичайного маленького хижака і що приємні гуркітливі нотки долинали як-не-як, але з грудей Оффендера.

— Як у тебе це вдається? І що ти мені вколов? — трохи заспокоївшись, почала розпитувати Рейлін після зниклого дискомфорту.

— Те, що зможе розбудити в тобі потяг, — коротко пояснив Оффендер. — Думаю після другої дози мого зілля щось та й вийде.

— Нічого не вийде. Навіть не мрій, — прошипіла Рей. — Я краще помру, аніж пересплю з тобою.

Оффендер несхвально гаркнув. Вектора міцніше стиснули тіло Рей.

— Щоб я пішов на вбивство, треба дуже добре постаратися. Повір мені, люба. А в тебе не вийде мене довести до крайніх заходів. Як я можу роздерти таку милу лялечку? — білі лінії підняли Рейлін над Оффендером.

— Ти марнуєш час.

— Зараз якраз і перевіримо, — зіскалившись, він почав пускати вектор під одяг Рейлін. Вона навіть рота не роззявила.

«Якщо стану чинити опір, то це тільки підштовхне його до дій. Потрібно дотримуватися холоднокровності»

Після спокусливих дотиків Рейлін нічого не відчула. Помітивши нульову реакцію, Оффендер вирішив роздягнутися, відкрито розстебнувши пальто. Під теплим прикидом виявився лише оголений накачений торс і гідність. Рейлін дивилася на всю картину з кам'яним обличчям.

— М-да… Сумна ситуація, — похмуро промовив збентежений Оффендер, прикрившись назад чорною тканиною.

— Зі мною такий фокус сотні хлопців програвали і в мене завжди виникала така реакція, — спокійно відповіла Рей. — Галиме зілля в тебе, Оффендере. Він видав гарчання, через що Рейлін різко замовкла.

— Що ж… — простяг він, відпустивши Рей на підлогу. — Чи не хочеш ти перекинутися парою слів із кимось із близьких?

У спальні спалахнуло світло. Застебнувшись, Оффендер підвівся з ліжка, нависнувши над Рейлін. Вона не довірливо глянула на алебастрову шкіру обличчя.

— Навіщо така сумлінність?

— Ми нарешті перейшли на «ти». Та й ти сказала моє ім'я, що мене не може не радувати. А дзвінок нічим не зможе мені завадити. Його неможливо буде відстежити чи ще щось.

— Не боїшся, що я можу зателефонувати до поліції?

— Я поряд і тобі не вдасться, — з усмішкою промовив Оффендер, дістаючи з кишені мобільний Рей. — І так, у тебе є лише три вибори: ти можеш подзвонити мамі чи комусь із двох клоунів, які намагалися тебе врятувати. «Хоч один із них уже повинен рятуватися від іншого. Як все було мною і задумано»

Рей з обережністю, не торкаючись білої долоні, прийняла мобільний. Зледенілі, тонкі, тендітні пальчики тримали в страху залізяку. Увімкнувши екран та розблокувавши телефон, Рейлін почала розмірковувати про те, кому зателефонує. Спочатку прийшла думка про матусю Лінду, але ідея відразу відпала. Набравши номер рідної людини, Рейлін одразу почує на іншій лінії схвильований голос та хмару запитань. Алекс і Майкл теж були з тих, кому Рейлін була не байдужа.

— Я нікому не дзвонитиму, — вона важко зітхнула, повертаючи мобільний Оффендеру.

— Цікавий вибір, — він вирішив назад забрати телефон, але раптом зупинився. — Залиш його собі.

— Що?

— Тобі він зараз потрібніший, — Оффендер посміхнувся, простягнувши пальці до обличчя Рей. Усунувшись, вона постаралася якнайдалі триматися від Оффендера, але тепла долоня встигла торкнутися щоки.

— Не смій чіпати мене! — скрикнула Рей, різко опинившись серед дерев.

Перед очима сягали десятки і сотні зеленої флори, але якщо заглянути трохи далі, то можна виразно побачити викладену доріжку для прогулянок парком. Опішивши, Рей озирнулася на всі боки. У носа все ще відчувався яскравий, солодкуватий аромат троянди, але маніяка ніде поблизу не було. Почувся звук сирен. Декілька поліцейських патрулювали округу. Долинув гавкіт собак і одна з вівчарок підбігла до переляканої Рейлін. Дурняючий запах Оффендера спав і Рей залишилася стояти у освітленні ліхтарів.

Поліцейський відділок. Рейлін та двоє правоохоронців перебували у помешканні допиту. Рей дуже хотіла побачитися з матінкою, але зустрівшись з нею поглядами та Майклом, її одразу відвели на допит. Сидячи за невеликим столом, Рей розглядала обох чоловіків, водночас поглядаючи на стіни. Погляд зупинився на своєму відображенні у склі. Очевидно, їхню розмову підслуховували. Немов прямий як у детективних серіалах чи фільмах. Хмикнувши, Рей перекинула погляд у бік одного з поліцейських.

— Рейлін Хардінг. Тебе виявили у парку Франклін, після зникнення на три доби. За словами Лінди Хардінг, тобто твоєї мами, нам надійшла заявка про те, що тебе викрали. Це так?

Рейлін замовкла, розмірковуючи над відповіддю. Вона сама не могла прийти до тями від того, що відбувається. На щоці все ще відчувався теплий дотик Оффендера.

«Чому він так вчинив? Чому відпустив? І що то була за така посмішка? І торкання...»

— Ні, — збрехала Рейлін.

— Ми допитали твоїх друзів і вони розповіли про те, що якийсь чоловік, дуже схожий на Флориста, викрав тебе шістнадцятого січня в клубі Royale приблизно на початку одинадцятої вечора. Фальсифікація інформації карається законом. Тож, будь ласка, не змушуй нас застосовувати на тобі детектор брехні, — серйозним тоном заявив чоловік, вдивляючись у Рей.

«Чому я брешу? Боюся здати Оффендера? Адже він не людина. Та й до того ж… Мені ніхто не повірить. Чи варто спробувати відповідати чесно? Але що якщо мене порахують за хвору і запроторять до клініки для психічно нездорових?»

— Добре, я відповідатиму чесно. Ставте свої питання.

— Оце вже зовсім інша розмова, — поліцейський кивнув напарникові і той почав записувати розмову диктофоном. — Сподіваюся, ти будеш не проти, якщо ми запишемо розмову.

«Вот халепа. Вони хочуть записати розмову. Справа погань. Гаразд, буду аналізувати»

— Отже, — чоловік почав запис. — Рейлін Хардінг, це правда, що ви прибували у заручниках у Флориста?

— Так.

— Що було після того, як він вас викрав?

Нависла напружена тиша. Рей намагалася згадати та підібрати слова для відповіді.

— Ми з ним розмовляли. Він ставив всякі безглузді особисті питання. Потім… — Рей зам'ялася, намагаючись пригадати, що було згодом.

— Що він питав? — Рей ніяково опустила голову, не бажаючи відповідати на запитання. Поліцейські перекинулися поглядами і переклали тему. — Добре, то що було потім?

— Ми вечеряли, — тихо відповіла Рей. — Але я не стала нічого їсти і постаралася втекти, але втеча провалилася.

— Добре, що потім?

— Він… Домагався мене, — вирішивши пропустити всі деталі з подорожжю в минуле, Рей приступила до того, на що чекали правоохоронці. — Потім показував якісь жахливі кадри зґвалтування, потім відпустив.

— Відпустив? Рейлін Хардінг, ви щось нам не домовляєте. У вас була інтимна близькість із Флористом?

— Ні, — мертвим, строгим тоном промовила Рей, відвернувши голову.

— Добре. Тоді зрозуміло, чому ви усе пам'ятаєте.

— Вибачте?

— Усі жертви Флориста, які виявляла поліція, були роздерті на шматки, або прибували з амнезією і нічого не пам'ятали. Але ви, хочу сказати я вам, народились у білій сорочці. Добре, поки закінчимо на цьому, — чоловік зупинив запис, глянувши у замуроване скло у стіні. — Зараз ви можете йти.

Нарешті, коли кімната допиту була позаду, Рейлін хотіла тільки одного — міцніше обійняти улюблену матінку і більше не відпускати. Вона докоряла собі за випадок у барі, звинувачувала себе за те, що не прислухалася до рідної людини. Більше не хотілося покидати будинок, спальню, наповнену ароматом кориці та апельсина, теплі, материнські обійми. Рейлін прочинила оченята, в кольорі морської хвилі, і глянула у бік переляканого схвильованого Майкла. Він підбіг у бік Рей і хотів було міцно обійняти, але подруга виявилася першою, забираючи його в задушливі чіпкі руки.

— Я так хвилювалася, — заговорила Рей. — Вибач, що тоді тебе не послухалася. Не варто мені тоді було піддаватися на провокації.

— Ну що ти. Не звинувачуй себе, — Майкл міцно обійняв Рейлін. — Це я винен, що тоді вас повів у бар. Мені варто було здогадатися, що тут щось не так.

— До речі, а де Алекс? Він в порядку? — карі очі Майкла нервово забігали в різні боки. — Майкл? Що сталося?

— Поговоримо про це пізніше. Мені зараз треба дещо тобі сказати. Це дуже важливо.

— Невже важливіше за Алекса?

— Так! — Майкл навіть чути не хотів ім'я рудого друга. — Справа в тому… — він зам'явся. — Що я кохаю тебе, Рей!

Навколо наче все завмерло. Час зупинився, а люди, що проходять, стали ледь поміченими силуетами, плавно ширяючими привидами. Почуте зізнання ніби пролетіло луною по всій ділянці. Рейлін зиркнула назад, рознявши обійми і продовжуючи дивитися у бік Майкла.

— К-кохаешь? — перепитала Рейлін.

— Так, — тихо підтвердив Майкл, трохи наблизившись до Рей. — Пробач, я мушу раніше тобі про це сказати. Мені, напевно, не потрібно було…

— Ні, ні. Все нормально.

— Правда? Значить, ти приймаєш той факт, що… Я кохаю тебе.

— Я… — зам'ялася Рей, намагаючись сховати погляд.

«Що відповісти? Майкл відчуває щось до мене? А нічого, що я не відчуваю? Він мені як брат. Чорт, так не хочеться робити йому боляче. Чому саме зараз він зізнався? Стільки всього навалилося»

— Мені треба подумати. Давай обговоримо це трохи згодом, добре?

Рейлін відступила на пару кроків від Майкла і кинулась у бік виходу разом із Ліндою. Вийшовши надвір, в обличчя вдарило свіже повітря. Поглянувши на екран мобільного, Майкл побачив десятки пропущених дзвінків від Алекса.

«Не можна допускати Алекса зараз до себе. З ним точно щось зробив Флорист. Промив мізки? Спокусив? Щось наговорив? Все можливо»

Шурхіт і хрускіт снігу під ногами змусили хлопця забутися в думках. Яскраве сонце наближалося за обрій. Майкл все йшов з думками про Рейлін та Алекса. Пройшовши університет і невеликий парк, стало вечоріти і ліхтарі почали запалюватися один за одним. Дійшовши до знайомої кав'ярні, де троє друзів частенько збиралися, Майкл усміхнувся, продовжуючи йти далі. Холодний вітер посилився і тілом пробіг табун мурашок. Згорнувши в темний проїзд, щоб скоротати дорогу, Майкл пустився йти трохи швидше. За спиною почулися кроки. Але наскільки швидко він не йшов, кроки незнайомця були подвійні, а то й утричі прискореніші. Різко осмілівши, Майкл обернувся скрикнувши: «Ну що ти до мене причепився!». Але за спиною нікого не виявилося. «Невже здалося?», — полегшенням зітхнувши, Майкл продовжив шлях до хати. Збоку долинув легкий запах троянд. Він повернув голову і недалеко, поряд зі сміттєвими баками, під миготливими ліхтарями помітив двометровий силует у пальті та капелюсі.

— Поговоримо, солодкий? — Оффендер вирішив не приховувати справжнього образу під мороком від Майкла. Розплющивши пащу, з піраних зубів стікала слина, капаючи на краватку і часом потрапляючи на чорне вбрання. Оффендер кинувся вперед.

— Чудовисько! Залиш мене!

Почувся жахливий сміх. Оффендер облизнувся. Два бузкові вогники схилилися над переляканою іграшкою звірятком. Майкл почав відбиватися і всіляко вириватися. Не замислюючись здаватися, загнана в кут жертва всіма силами намагалася врятуватися. Оффендер теж не збирався няньчитися і з легкістю уклав Майкла.

— Ти такий жалюгідний.

Майкл, хитаючись на ногах, підвівся і продовжив непохитно, з розбитим обличчям, дивитись у бік Оффендера. Здавалося, що щось подібне до білих щупалець виглядало з-за спини. Хоча можливо, то були і не галюцинації.

— Хочеш захистити Рей, бігаєш за нею як псина. Але коли вона просила у тебе допомоги, то ти злякався і кинув її, — пролунав регіт через яке серце Майкла пішло в п'яти. — Та ти сам себе не можеш захистити!

З-за спини Оффендера виявилися вектора, пустившись у бік Майкла. На руках і ногах виникло слизове відчуття. Солодкий аромат троянд почав дурманити розум, вводячи в сонний стан. Паніка, що швидко охопила, змінилася ледь помітною тривогою, потім стало охоплювати кожну частинку тіла поколюючим приємним відчуттям.