- Частина 1 -

Чорна тканина вирувала подібно до полум'я, розвиваючись у різні боки, ніби її обдуває вітер. Складалося враження, що броня зроблена з якогось позаземного матеріалу, або це взагалі не тканина, а чистий потік енергії, що прийняв її вигляд. Від кінчиків мов полум'я відлітали невеликі частинки, що виглядали як чорні вогняні іскри, адже вони так само швидко зникали. Від плаща виходив чорний серпанок і після руху, він залишав за собою слід, подібно до турбіни на машині. Цей темний покрив огортав все моє тіло, не залишаючи жодної відкритої ділянки шкіри. Навіть Шапі зовсім не виглядала як капелюх, прийнявши форму шолома.

Я навряд чи контролюю те, що зараз відбувається. Моє тіло саме рухається назустріч Джету. Невже обладунок самостійно боротиметься? Я настільки виразно починаю відчувати його лють та гнів, що ці почуття поступово стають моїми власними. Я не можу тримати це у вуздечку.

Нагрудник злий, адже його єдина мета — бути чиєюмось обладунком. Поки інші частини тіл розважалися, мандруючи світом, він був змушений чекати на господаря. Згодом сестри забули про свою мету, що рівнозначно тому, що вони забули про свого брата. До зустрічі зі мною Шапі та інші не планували більше об'єднуватися в одне ціле, зрадивши його. І тепер він готовий виплеснути всю свою агресію назовні.

Я відчуваю, як повільно поїдається моя шкіра. Немов під бронею тисячі комах, що кусають мене. Це і є моя плата в обмін на силу.

До того ж я ще чую незрозумілий бубніж у голові. Очевидно, це шепіт нагрудника, ось тільки розібрати слова неможливо, і для мене це швидше білий шум.

Але це не проблема. Ми разом маємо перемогти Джет. Дізнавшись, що я можу померти, я почуваюся схвильовано. Тож мені нізащо не можна програвати. До того ж мені потрібні відповіді на запитання. Звичайно, у мене є деякі припущення, але зараз не час про це міркувати. Потрібно сконцентруватися на супротивнику. Щоправда в цій ситуації я лише спостерігач. Поки не впевнений, чи влаштовує мене це чи ні.

Потрібно роздобути зброю, подумав я.

В цей же момент обладунок подивився під ноги, на піратські мечі, що залишилися після трупів.

Стривайте, зараз він мене почув? Може, я й не маю контролю, але він зробить усе, що я йому накажу? У такому разі ми боремося разом, а не хтось один із нас. Такий підхід мені подобається більше.

«Зброя, роздобуй нам меч», — подумки промовив я.

Але він не послухався мене і підняв погляд на супротивницю. Я помилився? Але як він зібрався битися? Голими руками? Хоча я навіть його приблизної сили не знаю. Може йому так навіть зручніше.

Але я все одно вважаю, що зброя не завадить ...

Він встромив кулак мені прямо в груди, вирвавши серце назовні. Збоку це виглядало так, ніби я сам себе вбив! Але це не я, чорт забирай! Якого хріна він творить? А що ще важливіше, чому я одразу не помер? Зброя підтримуватиме мене в живих поки не зникне? І скільки часу це займе? Я поняття не маю! Чи означає це, що тепер я маю ліміт за часом, за який ми повинні перемогти дівчину? Суцільний головний біль ... Але тепер я зовсім не здивований, що попередні власники помирали після першого ж використання...

Стиснувши моє серце в руці, він використав кров, що виплеснулася назовні, і якимось чином надав їй форму гострого бордового клинка. З очевидних причин, цей одноручний меч не мав ні гарди, ні перев'язки на рукояті. Але тепер я хоч розумію, для чого потрібне було серце. Діра в грудях затяглася бронею, зупинивши кровотечу.

Я готовий до бою. Тепер настав час убити її!

Ми рвонули у бік Джет. Це було дуже швидко, я навіть не встиг зрозуміти, як був зроблений цей ривок. Ось тільки вона все одно ухилилася від удару і у відповідь завдала свого.

- Змія, прикінчи його! - вигукнула дівчина.

Хіба не змій?

Її ліва рука набула форми величезної змії, що розтягуючись, дістала мене. Схопивши мене іклами за руку, Джет ударила мене об стіну одного з будинків, та з такою силою, що по ньому пішли тріщини, а всі шибки були вибиті. Джет повела рукою убік, зіпсувавши ще кілька фасадів моєю спиною, наче я ганчірка якась. Кинувши мене врешті-решт об землю, змій від'єднався від її тулуба і розклався на чотири окремі менші тіла. Один з них почав обвивати мої ноги і подібно до мотузки пружно зав'язуватися. Інші поповзли до рук, намагаючись прокусити сухожилля своїми іклами.

Але обладунок теж не ликом шитий. Одну змію він схопив за тіло, і засунув змію мені в рота, ніби наказав мені відкусити їй голову. Навіть якщо це був не наказ, у мене вибору не було, змія вже була в роті. Що мені ще лишалося робити? Але з цим не було жодних проблем, я вже не раз вдавався до своїх зубів у важких ситуаціях. Другу обладунок розірвав навпіл голими руками.

Ось тільки це не мало ніякого ефекту. Вони відразу відростили собі нові голови.

Поки я відмахувався від змій, Джет підбігла до нас і пронизала груди мечем. Їй не пощастило, що вона вийшла на бій проти безсмертного. Я навіть жодного болю не відчув. А може вся річ у тому, що вона навіть не встромила в мене меч? Він буквально провалився в ту дірку, що я зробив сам собі, вириваючи серце.

Я вдарив її кривавим мечем, але вона відскочила назад, ще до того як я зробив помах, хоча він був страшенно швидким.

Набридливі змії заважають мені нормально боротися. Вони постійно нападають зі спини, набираючи різних форм. Поки ми ухиляємось, свої удари завдає Джет. Зброя витримує її випади, але в деяких місцях вже видно порізи, з яких назовні виступає кров.

Враховуючи, що в цей момент мене ще й живцем поїдають, перспективи у мене не райдужні. Потрібно терміново щось робити.

Але як би обладунок не намагався вдарити її, все було марно. Очевидно, через зміїне око, вона здатна ненадовго заглядати в майбутнє. Це проблема. Як боротися з противником, який бачить усі твої рухи наперед?

А може, все простіше? Може взагалі не боротися з нею? Я маю на увазі себе. Хоч минуло й не так багато часу з початку битви, у мене таке відчуття, що своїми думками я лише заважаю. Можливо дати всю волю обладунку? Тим більше, Гамабуччі сказав, що змій не здатний бачити його майбутнє. У такому разі мені залишається довіритися йому. Зрештою, це ж не тільки нагрудник, а й усі інші частини, які я особисто збирав.

Я не боюся і не перекладаю з себе відповідальності. Битва тільки почалася, але я здатний тверезо оцінити різницю у нашій силі. Джет спритна, сильна, має пару змій, що допомагають їй, так ще й здатна бачити майбутнє. Якщо я не можу нічого зробити, потрібно спробувати поміняти тактику.

Мені просто потрібно... мені потрібно впустити в себе цю лють і стати з ним одним цілим... Я обов'язково виграю. Ні...

Ми переможемо.

- Частина 2 -

Це було важко, але я зміг повністю розслабитися, дозволивши гніву взяти гору над усіма іншими емоціями. Більше обладунок не чув мого голосу і робив лише те, чого сам забажає. Тоді раптом, з якоїсь причини, броня змінила свою форму. Якщо до цього вона була з матеріалу, що нагадує тканину, то зараз це була сталева броня, з наплічниками. Він ніби перемістив тканину з одного місця на інше, і через це верхня частина голови залишилася незахищеною. Для чого? Гадки не маю. Але Брон знає, що робить. Так, я дав йому тимчасове ім'я, бо називати його обладунком якось неповажно, враховуючи, що він зараз відбувається за мене.

Варто зауважити, що рани так сильно боліли — перестали. Мабуть, я повністю втратив контроль над тілом, залишившись у ролі спостерігача.

Брон міцно обхопив рукоятку і кинувся в атаку. Один ривок уперед, і його меч уже був у голови Джет. Та встигла зреагувати і в черговий раз заблокувала удар, проте з піднятих брів я зрозумів — вона зовсім не чекала на це. А значить все правильно! Вона не здатна побачити майбутнє Брона.

- Божественний вердикт! - вигукнула Джет.

У той момент всі ті пірати, яких встиг убити Гамабуччі, піднялися на ноги. Мерці вкотре повстали? Але ні, все було не так. З їхніх шлунків назовні повилазили змії, як у старого після смерті. Ось тільки ці не поїдали голову мерців, а одразу поповзли у бік Джет. Вони почали зливатись один з одним, а коли дівчина клацнула пальцями, вони випарувалися.

Немов чекаючи чогось, Брон почав задкувати, витримуючи дистанцію. Тоді Джет знову клацнула пальцями і наступної миті, прямо перед ним утворилася величезна зміїна голова за розміром як триповерхова будівля. Накинувшись на Брона з широко відкритою пащею, вона легко проковтнула нас.

І знову я всередині Світового Судді. Це означає, що він зможе прочитати мої думки та передати їх Джет? Та нехай. Від моїх все одно не буде ніякої користі, а ось чи зможе він почути Брона, залишається під великим питанням.

Однак ідея тут була зовсім інша. Коли змій зник, Брон опинився на висоті приблизно сотні метрів над рівнем моря.

Чи зможе обладунок захистити від такого падіння? Якщо зараз усі кістки в моєму тілі зламаються, нам не приборкати цю суку. Цікаво, яка у Брона реакція на цю ситуацію?

Його гнів не затихав і ставав лише сильнішим.

І ось настав момент істини. Приземлившись на землю, окрім гуркоту я почув і хрускіт своїх кісток. Я не відчував болю, але розумів, що більшість із них була зламана, або вкрилася тріщинами. Ось тільки Брону було по барабану на це. Він так само рівно стояв. Коли він опустив голову вниз, я побачив, як по наголенцям стікала кров. Потім був неприємний для слуху скрегіт. Невже за допомогою тканини він проникнув усередину і з'єднує зламані кістки, змушуючи їх триматися разом? Саме тому він продовжує рівно стояти?

Але він навіть не дав мені часу подумати над цим, кинувшись у чергову атаку. Здавалося, що в мого тіла взагалі немає жодних поранень, тому що він почав рухатися тільки швидше! Один удар, другий, десятий!

Я не розумів, як Джет взагалі встигає захищатися. Тим більше однією рукою, адже ліва у неї, як і раніше, була відсутня. Після кожного брязкоту піднімалася ціла хвиля вітру, та настільки потужного, що вікна в будинках не витримували.

Брон підняв руки над головою, замахуючись для удару зверху донизу. Так вийшло, що вони з дівчиною одночасно завдали ударів. Мечом у правій, Джет змогла зупинити удар обладунку, а ось лівою, яка якось встигла повернутися у звичайний стан, вона зробила удар кинджалом мені прямо в трахею. Кров бризнула їй на обличчя.

Її сила вражала мене. Як вона взагалі примудрилася витримати цей удар? Тільки уявіть, він був настільки потужним, що на поверхні, на якій вона стояла, з'явилася вм'ятина. У неї не те що рука мала зламатися, її по-доброму мало розполовинити! А вона ще й примудрилася провести контратаку.

Але жоден ні другий не зупинився на цьому моменті, продовживши обмін ударами. Навіть незважаючи на те, що Джет була зачинниця битви, вона виглядала як жертва. Їй постійно доводилося відступати і захищатися, вичікуючи момент для контратаки. Якоїсь миті вона навіть почала тікати, ховаючись усередині будівель.

Хоч вона і швидка, але Брон їй явно не поступався. Забігши до лавки з дерев'яними виробами, вона знову десь сховалась. Крім торговця, тут було ще п'ятеро людей. Всі вони сиділи на підлозі, ховаючи голови і тремтячи від страху.

— Та дівчина побігла до заднього виходу, — заїкаючись, казав продавець. — Будь ласка, не вбивайте нас!

Та й не збирався. Але Джет мав інші плани. Буквально за дві секунди всередині цього приміщення утворилася величезна голова змія, повністю зруйнувавши стелю та стіни. Голова вкотре випарувалася, наче її тут ніколи й не було. Хоча ні, не можна сказати, адже в її появи були жахливі наслідки. Каміння, що обсипалося, і балки придавили бідолах, що ховалися в магазині. Першому проломило череп, другому пробило живіт, що аж кишки вивалилися назовні, третю придавив уламок, через який вона не могла дихати, кашляючи кров'ю. Двох тих, хто залишився, не було видно, бо вони опинилися під завалами. Брон теж лежав під уламками. Намагаючись вибратися, він почав піднімати руки.

Ось тільки йому завадила Джет. Вибігши з пилу, що піднялася, вона сіла прямо на те місце, під яким знаходилося моє тіло. Вона почала завдавати ударів кинджалом прямо по моїй голові. Міцність обладунку не дозволяла їй відсікти мені голову, і тому вона вдалася до такого методу. Хоч це й було марно.

- Здохни! Здохни! Здохни! - кричала вона.

Але поки обладунок не видихся, я не можу померти.

Коли вона націлилася на око, Брон схопився за її руку і міцно стиснувши, зламав зап'ястя лівої руки. Тоді вона знову обернула її у змій, і ті почали кусати мене за обличчя. Одна з них відгризла мені носа, друга забралася під обладунок і почала прогризати мені живіт у районі пупка. Але одного удару по обладунку там вистачило, щоб остудити її запал, прикінчивши її.

Джет знову ретирувалася, сховавшись у хмарі пилу. Брон підвівся на ноги, і трохи кульгуючи, пішов за нею.

Пролунав один постріл. Куля з іскрою відскочила від наплічника. Наступний постріл був прямо між очима. Від моєї голови майже нічого не залишилося. Мало того, що всю шкіру на ній майже зжер сам обладунок, так і удари ножем, укус змія і ця куля перетворили її незрозуміло на що. Таке відчуття, ніби зброї начхати, що я жива людина. Він керує моїм тілом, наче я труп якийсь. З іншого боку, хіба не цим займалася Шапі та інші сестри?

Стрілянина припинилася і Брон вибіг надвір. Ця гра в кішки-мишки вже навіть мені набридла. А з огляду на те, що мої кістки зламані, ми явно не в найкращому становищі. Зараз зброя рухається тільки тому, що пожирає мене живцем. Але коли тіло на моїх кістках не залишиться, що він робитиме?

Наприкінці порожньої вулиці стояла Джет.

— Я можу так хоч увесь день продовжувати! - вигукнула вона.

До того моменту, як ми змінилися, вона бачила всі мої кроки і сама йшла в атаку. Але тепер, не знаючи, як діяти, вона боїться ризикувати. Що ж робити у такій ситуації? Ми програємо битву на виснаження.

Брон виставив ліву руку вперед і з неї зникла броня, змінившись оголеним м'ясом, що кровоточить. У деяких ділянках його було так мало, що можна було побачити кістку, що виступає назовні. Брон застромив меч у землю, а правою рукою обхопив те, що залишилося від зап'ястя. Обладунок направив руку прямо на Джет.

Він збирається використовувати рукавичку? Навіть я не знаю як вона діє, так якого хріну він взагалі знає про неї?! Я навіть не згадував її.

Але вона побачить це в майбутньому і зможе ухилитися. Не витрачай душу старого даремно!

Однак обладунок не чув мого голосу. Після клацання тригера на рукавичці час ніби завмер. Повна тиша, нічого, крім мого дихання, не було чути.

— Ти... — було так тихо, що я почув шепіт Джет.

Вона таки побачила постріл у майбутньому, тому рвонула у бік будинків, ховаючись за ними. Непорушний Брон повів руку за нею. Якщо нічого з цим не зробити, він зачепить невинних людей. Але я не можу йому завадити, та й до того ж у мене все одно нема вибору. Він уже натиснув на тригер! Тож давай, старий! Покажи, на що ти здатний!

Але пострілу не було й не було. Сфера ніби нагрівалася, перш ніж випустити снаряд. Тоді я помітив, як м'ясо почало відшаровуватися від моєї кістки. Кров, що тільки-но капала на землю, зависла в повітрі. Рукавичка зі шкіри почала розпадатися на частини, а нитка, якою вона була прошита розв'язуватися. Навіть кістка перетворилася на потерть. З правим пензлем було те саме, адже Брон тримав її на зап'ясті. Броня, нігті, залишки шкіри, все це розпадалося на дрібні частинки. І тільки метал рукавички залишався неушкодженим. Сфера ж була на тому самому місці, де й була на самому початку, навіть незважаючи на те, що вона більше ні до чого не кріпилася. Її тримала прозора людська рука. Адже це моя, так? Це моя душа... Чомусь я одразу це усвідомив.

Я вже подумав, що втратив свою руку, але поступово вона почала повертати свою колишню форму. Тепер мені стало зрозуміло, чому той зеленоволосий використав її в залізній руці!

Постріл же стався несподівано, я ще не був готовий до нього. Я уявлення не мав, що являє собою ця сфера, але тепер знаю... Цей лазер, що завширшки був метрів 20, з'явився буквально з нізвідки. Його жар не тільки перетворив мою ліву руку на вугілля, але й підсмажив половину тіла, у тому числі волосся на голові. Та шкіра, що ще лишалася на обличчі, повністю обгоріла. Від яскравого спалаху я осліп на ліве око, від гучного звуку майже повністю оглух, та й обладунку теж дісталося. Метал, що плаває, капав на землю, поки Брон йшов уперед. Добре, що він встиг хоч праву руку прибрати.

Хоч до цього я не відчував болю, зараз я виразно відчуваю її в лівій руці. І вона не фізична. Мою душу знову поранило... Я навіть не знаю, як описати це почуття...

Але що я тільки про себе та про себе? Ця чортівня знищила відсотків 20 міст. Мені зараз складно оцінити рівень шкоди напевно, але цей промінь буквально зробив цілий коридор у будівлях позаду, до самого кордону міста. Найближчі будинки так взагалі повністю зникли. Від них залишився лише камінь, що продовжував плавитися подібно до магми.

Не зважаючи на жар, Брон продовжував йти вперед. Вогонь, що охопив вулицю, освітлював місто яскравіше за місяць. Зброя наступала на обгорілі кістки людей, але ті навіть не хрумтіли, відразу перетворюючись на пилюку. Деякі кістяки були деформовані, деякі належали дітям. Лазер знищив усе своєю дорогою. У цих будинках не залишилося нічого, що нагадувало б людей, які в них жили. Ні предметів побуту, ні дитячих іграшок і навіть те, що колись створювало їхній інтер'єр, — все пропало.

Я не чув криків тому що майже повністю оглух, але я не думаю, що окрім бурхливого полум'я тут є якісь інші звуки. Раніше змія мені відкусила носа, але це не означає, що я втратив нюх. Крім гарі, я не відчував нічого. Хіба що моє підсмажене м'ясо злегка пахло.

Нікого не залишилося живим.

Ну чи я так думав, доки не натрапив на Джет. Сотні змій укутали її для захисту, створивши подобу кокона. Наразі вони всі перетворилися на вугілля, а у дівчини була відсутня ліва половина тулуба та обличчя. Зрештою змії не змогли повністю захистити її. З її відкритої рани навіть кров не капала, бо м'ясо просто підсмажилося, зупинивши кровотечу.

— Ну ось і все, — із захопленням у голосі вперше заговорив Брон.

Його голос звучав як мій, тільки був спотворений.

Джет нічого не відповіла. Татуювання на її пупці набула форми зміїної луски і почала поширюватися вздовж усього її тіла.

— Наївний, — нарешті заговорила дівчина.

Луска почала покривати навіть обгоріле м'ясо, і зрештою у неї відросла нова рука, хоча краще сказати, що це була ціла змія, що за розмірами та формою нагадує анаконду. З відсутньої частини на голові теж з'явилися змії, тільки менше. Все її тіло ставало схожим на змію. У цій формі вона нагадувала мені Медузу Горгону.

Це ще не кінець? Та ви напевно жартуєте!

Впавши всім тілом на землю, вона поповзла в мій бік. Брон завдав їй удару, але він видався помітно повільнішим за попередні. До того ж, тепер у нас відсутня ліва рука, і око, що викликає додаткові труднощі.

З її волосся вистрибнули змії. Брон у польоті розрубав їх навпіл, але це дозволило Джету завдати атаки. Вона теж підстрибнула, і що мощі врізала нам хвостом, відкинувши метрів на двадцять тому. Тіло відскакувало від землі таким чином, що мені одразу згадався плоский камінчик, який кидають уздовж озера. Шкода, що цим камінцем виявився я.

Уткнувшись лобом об палаючу землю, мій обладунок зміг піднятися на ноги. Але не надовго. Ще один удар хвостом знову відправив нас у політ. Цього разу Джет не стала чекати, поки ми приземлимось і поповзла за нами. Вона рухається навіть швидше ніж ми летимо! Схопивши анакондою мою голову в польоті, вона вже майже відгризла її. Але раптом, Брон встромив мені в голову меч, заодно пробивши голову і змії. Та він знущається з мого тіла! Але зараз я не маю права скаржитися.

Ліва рука Джет впала мертвим вантажем, а Брон, перекрутившись у повітрі, зумів приземлитися рівно на ноги.

- Ха-ха-ха-ха-ха-ха! — засміявся мій обладунок. - Нарешті! Нарешті! Нарешті! - повторював він.

Скочивши те, що залишилося від зубів, він нагострив погляд на суперницю.

— А-а-а-а-а-а-а-а! — то був крик, чи рик, я так і не зрозумів. Але Брон ніби випускав назовні злість, що накопичилася в ньому.

Але від цього вона не меншала. Я продовжував відчувати його невгамовну лють. Йому подобається цей бій ... Йому подобається, що на кону стоїть його життя. Адже Гамабуччі ясно дав зрозуміти, що Джет може прикінчити мене, і він також повинен був це чути. Помру я, помре він. Серед усіх мешканців Темнозем'я, найімовірніше, я єдиний можливий господар для нього.

Джет відтнула собі ліву руку, адже в цій ситуації вона тільки сповільнює її. Ці двоє за негласною взаємною згодою взяли невелику перерву, щоб видпочити, але скоро битва відновиться.

Першим кинувся в атаку Брон. Їхні мечі зіткнулися, створивши навколо себе чергову хвилю вітру, що поширювала навколишній вогонь лише сильніше. Обмінюючись ударами, вони завдавали один одному каліцтва. Брон зміг нанести рвані рани майже вздовж усього тіла Джет, вона ж зміями вирвала мені ребра, і відкусила частину лівої легені. Також, вона встромила меч у моє праве коліно, позбавивши чашечки. Хоч і кульгаючи, Брон продовжував завдавати їй ударів, як ні в чому не бувало. До злості та люті приєдналося почуття нескінченного захоплення.

Джет ще намагалася обвити моє тіло, щоб зламати всі кістки, але Брон не дозволив її.

Я вдячний, що я не відчуваю цього болю.

Оскільки в бою вони постійно рухалися, через пару хвилин ось такого обміну ударами, вони залишили палаючі райони міста.

Опинившись на незайманих вулицях, ми натрапили на натовп солдатів і найманців. Де вони були до цього, чорт забирай? Хоча, мабуть, у цьому й полягали приготування Джет.

Солдати кинулися на нас в атаку. Враховуючи те, скільки я вбив тим пострілом, я винен ще більше, ніж Джет. Хоча не я ж починав цю заворушку. Та й стріляв зовсім не я! Але навряд, у їхніх очах це буде пом'якшувальною обставиною. Ми два недоумки, що знищили значну частину міста розбираючись між собою.

— Не дайте їм тікати з міста! — вигукнув один із них.

Вони взяли нас в кільце , але ніхто з них не кидався в атаку. Вони чекають на підкріплення? Я бачу як деякі з них тремтять. Ще б. Наш з нею видок вселяє жах. Те, що ми продовжуємо стояти на ногах, а тим більше боротися, — це повний абсурд.

— Чорт... Невже вони готові на це? — розкривши повіки, дуже здивувалася Джет.

Що вона там побачила?

— Тримати лад! — знову вигукнув солдат, спрямувавши в наш бік спис.

Брон зупинився і почав оглядатися на всі боки. Він також щось відчув?

- Піз-. пі*: ! зда... - сказала Джет.

Брон ж зробив крок назад, ось тільки моя нога залишилася на тому самому місці.

Що відбувається

Що відбувається?

— Зближу... зближу... зближу... зближуйтесь з ними швидше ми переходимо в атаку! — спершу він заїкався, а далі на одному диханні вимовив пропозицію, ніби це одне слово.

Моя нога знову на місці... А ось у Джет спотворена половина обличчя. Навіть будинки виглядали дивно. Вони стали кривими.

— При*(!?№кінчіть їх!)

— Д-д-д-д-д-д-д-д...

— Та-а-а-а-а-а точні! №;%* точно! — із дивною затримкою вигукували солдати. Спершу до мене долинав цей спотворений звук, а потім я спостерігав як рухаються їхні роти.

У результаті тіло дівчини спотворило таким чином, що вона почала нагадувати шматок м'яса, нарізаний на кубики. При цьому контроль над ним залишався. Вона клацнула пальцями, і перед нею постала зміїна голова.

— У-у-у-не-не-неси мене)!*?.....

Очі змія витекли з орбіт, а паща почала кровоточити.

Ця хрінь торкнулася і деяких оточуючих нас. Пальці на моїй руці теж від'єдналися від тіла.

Коли будинки повернулися в норму, я зрозумів, що галюцинації закінчилися. Чи це взагалі було? Моя нога зрештою на місці, а от пальці та меч валяються на землі. Я не зможу продовжувати битву. Хоча з ким?

Джет не повернулася до норми. Шматки її мертвого тіла недбало валялися в калюжі крові, поряд із залишками змія, що за консистенцією нагадують рідку кашу. Більшість нападників каталася по землі в агонії. У цей момент я бачив, як у деяких починають з'являтися мутації. В одного чоловіка просто на плечах почало рости дві дитячі голови. Жахливе видовище. Але мені здається, я зрозумів, у чому тут справа.

Хтось використовував Серце Глибин. Ефект схожий на те, що описував мені Грін.

На мене напали ті, кого не торкнулися зміни. Спочатку їх списи зламалися об зброю, але оскільки Брон більше не був здатний рухатися, це дало солдатам час, щоб завдати чергового удару.

Ось тільки не це мене вбило. Просто Брон почав повертатись назад під шкіру. Хоча зачекайте, це не так. Шкіри в мене вже не було, як і більшої частини м'язового покриву. Зброя ефемерна, так що вона просто зникла, але в потрібний момент знову з'явиться на моєму тілі.

Перед тим як впасти замертво , останнє що я побачив, це зляканий погляд солдатів, що бачили стан мого тіла.

Не знаю, що буде далі, але ми впоралися. Хоча ні, усю роботу виконав Брон. Але, як я казав, мене не зовсім влаштовує такий підхід. Краще, щоб ми вдвох виконували свої завдання. Адже не він господар мого тіла, а я, господар цього обладунку.

Свідомість остаточно померкла і я відключився.

- Епілог -

Я прокинувся під звук дров, що тріскалися, в багатті. Поруч сидів Гамабуччі, що періодично підкидав нові гілки.

— О, ти прокинувся? — він одразу помітив, що я розплющив очі. - Пацан, варто визнати. Спостерігати, як твоє тіло відновлюється було дуже весело.

- Де я...

На мені не було мого звичного одягу, тільки легка накидка, яку я бачу вперше. Невже обладунок і мій одяг зжер?

Спробувавши підвестися, я впав назад у сніг. Але не тому, що сили ще не повернулися до мене. Все через жахливий біль.

Ті рани, які я отримав під час битви проти Джет, повернулися до мене у вигляді фантомного болю. Ребра, голова, ноги, руки, чорт, мені здавалося не було жодної ділянки на тілі, яка не відчувала б цього жахливого болю. Хоча так, мене ж живцем поїдали, природно болітиме все тіло.

Але це ще не все. За відчуттями біль повернувся до мене п'ятиразово. Якщо порівняти ці каліцтва з тими, які я отримував у трубі Аква Гранд Сізо, то це лише квіточки. Але тільки мені чомусь у рази болючіше, ніж тоді.

Катаючись снігом, я почав кричати і вити від болю.

***

Перш ніж я прийшов у норму, минуло десь дві години. Я тільки-но прокинувся, але вже ненавиджу цей день.

— Дивний ти, звичайно, хлопець... — погладив свої чорно-сині коси, сказав Гамабуччі.

- Це я дивний? Це ти мені кажеш? — я грізно зиркнув на нього. Але не тому, що він розлютив мене, я в цілому був не в найкращому настрої після всього того болю.

- Хах, і то правда.

— Здається, ти обіцяв мені відповісти на запитання, якщо я зможу перемогти.

- Саме так, - відкушуючи шматок м'яса від підсмаженого на багатті стегна, сказав він.

- Тоді я почну по порядку. Хто ти і що тобі від мене потрібно?

- Мені від тебе? Та нічого ніби...

— Як же ви мені всі набридли! Не ухиляйся від відповіді! Якби не твоя допомога, я вже помер би!

- Не переживай. Не вмер би.

- Але ти сам казав, що Джет була здатна позбавити мене життя! - Розводячи руки в сторони, вигукнув я.

— І я не збрехав тобі... Так і бути. Мені стає ніяково, коли я дивлюся в твої жалюгідні оченята, — великим пальцем він витер жир зі своїх губ і почав розповідати мені все спочатку.

Його історія починається з того моменту, як він приєднався до команди Кранкена. Говорить, що в ті дні він поважав його, і хотів плавати під його початком. Але дізнавшись, що від нього залишилася лише колишня слава, і зараз він ланцюговий пес з приводу Бога, вирішив покинути команду. Так співпало, що він так і не встиг повідомити капітана. Якось, недавно Кранкен дізнався про моє існування, і я зацікавив його. Гамабуччі невідомо, чи справді Світовий Суддя зажадав моєї смерті, чи це була виключно примха їхнього капітана. Загалом пірат відправив цю парочку за мною. Я відразу ж запитав про інших піратів із контрактом, на що він відповів так:

— Були тільки ми й ті найманці, яких із собою взяла Джет. Ніхто з них не мав контракту з Суддею. Тобто це був блеф. Все, що вона хотіла, заплутати і злякати тебе. Чим сильніше ти боїшся божественної сили, тим могутнішою вона є.

- В якому сенсі?

— Ти ж боявся майбутнього, хіба ні? Іншими словами, ти злякався однієї з його сил.

- Було таке.

— Оскільки Світовий Суддя нерозривно пов'язаний із майбутнім, це дозволило контракту Джет засяяти новими фарбами. Завдяки твоєму страху вона могла заглядати в майбутнє, на пару секунд далі, ніж їй було дозволено спочатку.

— Тобто в її словах взагалі не було жодного сенсу? - Уточнив я.

- Ха-ха-ха... Її словах? Здається, я забув уточнити найважливішу деталь. Ті сили, що вона здобула, були не від самого Бога. Ними з нею поділився Кранкен.

Він і таке здатний? Тільки ось я ніяк не можу зрозуміти, навіщо йому все це ...

Гамабуччі продовжив розкладати все по поличках.

Каже, що всі слова, сказані Джет, належали Кракену. Через контракт, він був здатний спілкуватися з нею навіть, будучи на іншому кінці планети, або де він там взагалі знаходиться? На відміну від Гамабуччі, Джет не змогла зрозуміти, що від початку Кранкен не планував мене вбивати. Зеленошкірий не знає напевно і може лише припускати. Йому здається, що Кранкен навіть і не планував зустрічатися зі мною наживо. Капітану хотілося побачити, на що я здатний. Тому він і поділився силою контракт із дівчиною. За допомогою її правого ока він міг бачити все, що відбувалося в Октавісі. Отже, він бачив, що вона помре...

Навіщо він тоді відпустив із нею Гамабуччі? Із цього приводу у нього не було теорії. Але про що я подумав. Можливо, він бачив його в моєму майбутньому? Зрештою, навіть зараз ми опинилися разом. Наскільки далеко він бачить у майбутнє, і навіщо йому все це? А може, це просто якісь окремі уривки і він не знав напевно, і просто намагався все підлаштувати під той варіант, який побачив? Думаючи про це, тільки голова починає боліти. Вона і так нещодавно постраждала, треба дати їй трохи відпочити.

— Якщо проаналізувати все сказане тобою, можна дійти висновку, що ти не укладав контракт зі змієм, — висловився я.

- Ти правий.

— Тоді ти звідки знав, що я не програю? Та й наша з тобою зустріч була такою ж дивною, як і зустріч із Джет! Якщо всі її дії можна списати на знання майбутнього, то як пояснюватимешся ти?

— У мене також є контракт із Богом. Він і нашептав мені парочку.

- З Богом? Яким? Чи не змієм? - я накинувся на нього з запитаннями.

Але він так і не вгамував мою допитливість, залишивши це в секреті. Звичайно він сказав, що однією з умов було нерозголошення внутрішніх деталей контракту, але хто його знає, чи вигадує він це, чи говорить серйозно.

***

Зараз глибока ніч, ми в лісі і в ньому багато монстрів. Вони пускають слини, бажаючи моєї крові, але водночас бояться жахливої ​​аури Гамабуччі. Мабуть, бажання залишитися в живих взяло гору, і я перестав чути їхнє сопіння. Тож можна сказати ми у безпеці.

Зеленошкірий поділився зі мною м'ясом. Води в нього не було, але я розтопив сніг у кухлі, який він мені дав.

— І все ж таки є ще один момент, який я не можу зрозуміти... — заговорив я.

- Валяй.

— Джет же бачила майбутнє... Не я її вбив, тож відмовка з обладунком, який здатний змінити майбутнє, не спрацює. Вона спочатку знала, що помре... так?

— Може бути так, а може Кранкен не показав їй всього, або ж замінив спогади. Хто ж знає, як було влаштовано їхній контракт. Але я і не ігнорую той варіант, коли вона все знала.

— Хочеш сказати, що вона була настільки відданою йому?

— Ти навіть не уявляєш, наскільки. Я недовго пробув у їхній команді, але до мене доходили чутки, що вона немов рабиня, що належала йому з самого дитинства. Але в її очах, вона була йому щось ніби дочки, в яку він, правда, не соромився засунути свій хрін. Хоча й не лише він. Ти ж так і не зрозумів, чому з животів тих піратів, що були з нею, повилазили змії? Джет була неповнолітньою, і вона віддала своє тіло кожному з тієї команди. Вони порушили правила, написані Світовим Суддею, ставши злочинцями. А оскільки вона мала частинку його сили, це дозволило Джету взяти контроль над Божими діточками, що з'явилися для винесення вердикту.

Тяжка у Джет була доля, але це не означає, що мені шкода її.

Нині взагалі не час думати про інших. Настав час обмірковувати мій наступний крок. Обладунок у мене є, в його силі я вже переконався. Але треба якось навчитися контролювати його. Я втратив душу старого, що була ув'язнена у сфері, так що не завадило б знайти нову. Я так спокійно думаю про це, навіть якщо це означає, що мені треба вбити людину. Плювати...

— У мене більше немає запитань, дякую, що відповів на все.

— Ти ж мандрував із білявою дівчиною. Хіба тобі не цікаво, що сталося з нею? Чи, може, хто вона така?

— Невже Серце Глибин зачепило і її?

— На твій голос і не зрозумієш, тобі справді цікаво, чи ні?

Я не хочу повертатися назад до Октавісу. І знати, що з Даурою мені не потрібно.

Плювати... мені начхати, що з нею...

Начхати.

...

....

Мені не начхати ...

***

І все ж таки шляху назад немає. Як би я не звикав до людей, мені треба навчитися їх відпускати. У моїй пам'яті вона назавжди залишиться дурненькою, що не могла й слова сказати, і лише «бекала» та «мекала». Я гадки не маю, чому вона прив'язалася до Шапі. Але тепер Шапі зникла, і Даура в жодному разі більше не зможе обіймати її як раніше. Якщо єдина радість у житті зникла, що їй далі робити? Померла вона чи ні, не знаю. Але в моїй пам'яті вона точно залишиться. Хто знає, можливо наші з нею шляхи ще перетнуться. Якщо вона вижила, то Грін має подбати про неї. Він славний мужик, а вона може стати йому тією внучкою, з якою він мріяв проводити час на старості років.

— А куди ти прямуєш? — спитав я зеленошкірого.

Весь час я йшов уперед, і за мною чіплялися різні люди. Вони прив'язувалися до мене, і від розлучення з ними мені ставало сумно. Але що, коли цього разу за кимось ув'яжусь я?

- В академію магів. Вона розташована на північному сході Фріленда.

Ось так новина. Я хотів би побувати там. Може зможу навчитися там чогось нового? Я вже не вірю словам Трініті про те, що мені не доступна магія. Всі ці чортові Боги крутять якісь інтриги, і в їхньому центрі чомусь опиняюся я. Мій батько, змій, потім ще й Бог із яким уклав контракт Гамабуччі. Він же відкритим текстом заявив, що той знав про мене і щось йому нашіптав. Звідки він знав мене? Навіщо йому знати про мене? Ці питання ніяк не покидали мою голову.

І все ж, мені здається, що якщо я дозволю цим нав'язливим думкам взяти наді мною гору, то це нічим добрим не закінчиться. Потрібно заспокоїтись, і поглянути на цю ситуацію трохи пізніше, як голова протверезіє.

— А якщо я піду з тобою, то ти не будеш проти? - Запитав я.

Хрін знає, навіщо він допомагав мені, але заперечувати той факт, що я живий тільки завдяки йому, я не стану. Якщо він друг, то добре. Якщо ж ворог, то тут діє приказка: «тримай друзів близько, а ворогів ще ближче». Можливо пізніше я знайду собі нову конкретну мету, і тоді ми розлучимося. Якщо він, звичайно, відпустить мене. Але я впевнений у своїх силах і не боюся його.

- Проти? Я тільки за. Правду кажучи, у мене є причина спостерігати за тобою, і я навіть хотів запропонувати тобі піти зі мною першим, але ти випередив мене.

Ось він і зізнався. Але щось у його словах бентежило мене. Хотів запропонувати? Не потягнути за собою силою, а лише запропонувати?

- Причина? Це пов'язано з твоїм контрактом? Вже всі Боги Темнозем'я знають про мене і точать на мене зуб. Я не здивуюсь, якщо за твоєю безглуздою усмішкою таяться якісь злі наміри.

— І при цьому, ти сам попросився йти зі мною.

— Ага... Бо я не програю тобі.

— Не дуже пізнайся. Тим більше, я знаю секрет, як можна тебе вбити.

- Це блеф.

— Як знаєш... як знаєш.

— Якщо ні, то розкажи.

Годину тому він уже відмовився розповідати мені про це, але може тепер передумає? Хоча навряд.

- Ти можеш стати моїм ворогом у будь-який момент. Хочеш, щоб я втратив козир?

— Гаразд, забудь... — я махнув рукою. — Краще скажи, як ти плануєш діставатися того боку? Не думаю, що ми будемо раді в Октавісі, після всього, що ми наробили.

- Ми? Я начебто придушив тих виродків, що повбивали місцевих солдатів. А ось ти...

— Не треба мене дражнити...

- Добре Добре. З Октавіс все одно не ходять кораблі до північного сходу. Є ще одне портове місто, туди і попрямуємо.

Гамабуччі дістав із сумки згорнуту стару карту, і розстелив її на пеньку, з якого щойно встав, почав водити пальцем, пояснюючи мені шлях.

Гамабуччі дістав із сумки згорнуту стару карту, і розстелив її на пеньку, з якого щойно встав, почав водити пальцем, пояснюючи мені шлях

***

Післямова автора

***

Ось і закінчився третій том. Загалом, на відміну від другого, мене все влаштовує. У попередньому розділі було кілька дивних моментів, які я пояснив у цьому. Я розумію, що інформацію краще розкривати поступово, а не так прямолінійно, але мені здається, іноді є моменти, коли цей підхід є прийнятним. Та й до того ж у мене персонажі під час бою майже не розмовляють, як у тих самих аніме, тому розкривати дивні моменти доводиться вже після нього.

Було б цікаво почути вашу думку з приводу тому, та й останнього розділу також. Ще раз дякую всім, хто залишається зі мною і продовжує читати роботу далі! Зізнаюся чесно, без вас би цього не було! Ви мотивуєте мене! Поки не знаю, чи вийде нова глава в найближчий, так що заздалегідь вітаю вас і бажаю всього найкращого)

P.S. Карту малював сам, тому вийшло таке собі (нейросеть не генерує ахахаха) У майбутньому, можливо, буде більш детальний варіант кожного материка, з межами країн. У Фріленді в цьому немає сенсу, тому що тут немає країн, але на інших все інакше. Ще з приводу змія. Не варто дивуватися такому тілу. Зрештою, у нього шість голів, тому від основного тіла є відгалуження. Можна навіть сказати, що це шість тіл, що зливаються в одне. Як ви могли зрозуміти з цього розділу, цей змій здатний і на таке) Темними точками позначені голови, і природно вони не такі величезні, як на карті. Це щоб приблизно було зрозуміло, де вони знаходяться, і ви змогли побачити їх.