Привіт, мамо. Знаю, я вже дуже давно не розмовляла з тобою по душах, але всі ми рано чи пізно потребуємо таких розмов. І потребуємо мами. Знаю, шо пізно але просто вислухай мене, мені це дуже потрібно.
Мамо, я давно не плакала. Дорослим плакати не до лиця. Коли мені стає важко-важко, я згадую твою сіру картату сукню, запах парфумів і твої теплі руки, що лагідно перебирають моє волосся. Це завжди допомагає.
Мамо, я давно вже не знімаю стрес цукерками,як в дитинстві. Я пью чорну каву без цукру і палю Danhill. Так, пробач, що саме так я зізнаюся у своїй дурнуватій звичці.
Мамо, тиждень тому він пішов. Лишив мені на згадку синець під лівим оком і грюкнув дверима. Ні, я не плакала... Я мовчки загоювала свої душевні та тілесні рани і збиралася до тебе. Я плачу зараз, бо відчуваю свою провину і пекучий сором. Ти попереджала мене, але я нічого не хотіла чути. Мені здавалося, я не така, як тисячі звичайних жінок. Я особлива, і я зможу його змінити. Але щось міняється, а щось лишається незмінним. Як мій чоловік...
Мамо, я три роки вчилася на своїх помилках. І хоч я була досить сумлінною ученицею, за ці  роки я  вивчила, що крісло, яке стоїть не рівно під 90° до стіни, коштує трьох ударів у живіт, а йогурт на другій поличці холодильника замість третьої - тижневого домашнього арешту. Що за посмішку незнайомця прийдеться заплатити розсіченою бровою, а випадковий чоловічий голос в телефоні оплачується вибитим зубом.
Прости, мамо, що розповідаю про це тільки нині. Напевно, я б ніколи не рішилася, лишися він зі мною. І не знайшла б в собі сил повернутися в наш з тобою дім. Я завжди боялася, що він заподіє лиха і тобі. Дякувати Богові він пішов і тепер я вільна. Коли та юна дівчина зателефонувала до нашого дому, щоб розповісти мені про їх кохання з вимогою відпустити його до неї, я не знала сміятися мені чи плакати. В мене, нарешті, з'явився шанс звільнитися, покинути золоту клітку, в яку з такою наполегливістю намагалася попастися  нова яскрава пташечка.
Мамо, пробач, що не приходила до лікарні, коли тобі було зле. Насправді, я була поруч, у травмі, і медсестрички мені завжди переповідали про твій  стан. Матусю, я така винна перед тобою... Я мало не втратила твій безцінний подарунок - моє життя і втратила життя своєї ненародженої дитини через свій страх, невпевненість і те, що у моїй деформованій свідомості сприймалося за любов. Я прокручую знову і знову у голові своє життя і нарешті розумію, що це не життя було.
Мамо, пам'ятаєш, ти казала мені, що людина звикає до усього. Так, і я насправді звикла до того, що я нікудишня жінка, недолуга господиня, бракована людина. І я не знаю, мамо, як довго я буду вчитись любити себе знову, бо тебе більше немає поруч і мені нікому дати мені ту безкорисну безкінечну любов, що робила мене найщасливішою людиною в світі.
Продавчиня квітів спитала кому квіти. Я відповіла, що це для мами. Пакуючи парну кількість, вона дивилася на мене з тугою і співчуттям. А я дивилася з болем на її пожовтілий синець на правій скроні і  тоненьку золоту обручку. Мамо, я посоромилася розпитувати незнайому дівчину, але вона мені не йде з голови і я обов'язково до неї повернуся. Хай знає, що вона не сама і що мовчати і терпіти не треба.
І я не сама. Я знаю, цей ледь помітний сонячний промінь, що протискається крізь важкі сірі хмари, шукаючи шлях до мене, то твоя тепла і така рідна посмішка. І десь високо в небі я бачу сіру картату сукню, а у повітрі відчуваю тонкий аромат " Быть может..." Мама завжди поруч.