Особистість
Tania Maliuha
Розумієш, що таких як ти немає, Талановитих і пристрасних людей. Кожен себе ще шукає, Хоч буде багато бідей. Знай, що ти знайдеш себе, Не сьогодні, не завтра, а потім. Серце ніколи не буде слабе, Викинь в собі весь непотріб. Якщо не виходить, дій далі! Не падай духом ніколи. По собі знаю надалі, Надоїли всі ці приколи! Важко забути втрачених. На жаль, це ще важча війна.. І багато таких поранених, Для них впаде зоря. Не тільки у тебе проблеми І не тільки тобі співчувати, Якщо хочеш про себе новели, Тоді встань і йди себе будувати! Чому ти нічого не робиш? А будеш жалітися долі. Знову ти себе гнобиш І руки накладаєш поволі. Пам’ятай, що фундамент, Який ти почнеш будувати, Не зруйнує ніякий парламент, Якщо будеш себе цінувати.
2021-08-12 07:47:43
3
0
Інші вірші поета
Кажуть, що сильні не плачуть Тінь протилежного дзеркала Шрами на руках .
Інші поети
Brisée 彡
@Reinrim
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1413
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11443