Сьогодні я прямо в творчому піднесенні! За вікном гуркоче грім, ллє могутня злива, а я сиджу собі та 10000 слів вже написав цікавої історії. Непогано рушає весь сюжет, добираюся потихеньку до продовження ролі королеви Тейлор та її чоловіка Рольфа у сюжеті. А поки поділюся з вами комедійним уривочком з п'єси, в якому з'явився на декілька хвилин яскравий новий герой, придуманий виключно для п'єси. Це пан Метушинський, багатій міста Сокольского, аґрестієць, обожнює рахувати грошики та досить ексцентричний. Незважаючи на комедійний момент, сам новий розділ виходить дуже жорстоким, описує жахіття та свавілля сатріанської навали, від чого робиться справді моторошно. (Далі глядачам показують верхній етаж місцевої корчми. В розкішно обставленій кімнаті на великому оксамитовому ліжку лежить маленький пузань. Він одягнений в смугастий халат та сині штанці. На голові в нього кумедний ковпак з зірочкою на гострому кінці. В вухах у товстуна стирчать великі ватяні затички, через що він спокійно собі спав посеред всього пекла, що коїлося у місті. Товсте, схоже на кавун, обличчя пана було смаглявим та негарним, ніс височів великою картоплиною, а під носом починалися лихо закручені жовті вуса. В кімнаті стояло таке хропіння, що аж стіни тремтіли. Свої руки пузань склав на об'ємному животі та продовжував хропіти, не звертаючи уваги на те, що за вікном в нього палала правдива багряна заграва, а джеркання сатріанської мови лунало майже не з кожної вулиці. Раптом до кімнати увірвався молодий юнак. Він був кремезним, високим, зі скуйовдженим коротким чорним волоссям, карими очима та легкою щетиною. Хлопець був недійцем-охоронцем самого пана Янка Метушинського, який спокійно собі зараз спав собі на ліжку. Звали його Генрі Олафсон. Хлопець підбіг до пана, затермосив його відчайдушно за рукав та закричав) Генрі: (стривожено, весь час озираючись на вікно) Пан Метушинський! Пан Метушинський! Підйом, підйом! На місто напали морантанійці. Пане, не можна спати так спокійно. Вороги вже в місті. Нас грабують! (Але Метушинський продовжує виводити носом музичні трелі тільки гучніше й гучніше, не збираючись прокидатися. Через якусь мить Генрі не витримує, виштрикує в пана з вух ватяні затички, хапає його за коротенькі ніжки та зтягує з ліжка, добряче гупнувши жирним тілом об підлогу. Від такого ставлення до себе пан одразу прокинувся, зойкнув, закректав, почав крутитись на підлозі, невдало схопився на ноги, ледве не впав, поправив собі нічний ковпак, закліпав сонними сірими очицями, підвів голову вище, зустрівся поглядом зі слугою, який нависав над ним і почав лаятися) Метушинський: А ти, курво єдна, що це тут собі надумав? Чи пан я, чи так, собака під тином? Ти чого тут репетуєш під вухом, як навіжений, та мене з ліжка тягнеш? Битись надумав? Битись, падлюко?(маленький пан починає підскакувати, розмахуючи кулачками, не в змозі дістатися до обличчя юнака) Ну я б тобі добряче пику ось цими кулаками наквасив, матінку не взнав би! Твоє щастя, що вона тебе здоровилом таким народила! А я, щоб ти знав, і батьку своєму в юності боки наминав за кожне лихе слово, що старий одного разу аж на дуба вдерся, подумав, що котом зробився!( товстий чоловік зареготався з власного жарту) Генрі: (панікує) Пане, заспокойтеся! Зараз не до бійки. Справа дуже критична. Я вас розбудив, тому що ... Метушинський: (нахабно перебиває, підвівши догори пухкеньку руку) Так-так, припиняй. Дай здогадаюся. Охрім знов зайшов позичати? Так скажи йому, що він для мене, як сто тисяч чортів і двісті ще зверху! Він мене задовбав, годує тільки обіцянками, а гроші не повертає. Та він мене ж, як липку обдирає! Поглянь, поглянь лише, як твій пан весь зносився та помарнів!(чоловік пом'яв свої круглі щоки, смикнув себе за пояс штанців) Це все через цього клятого Охріма, який мені вже в печінці сидить! Якщо ти не скажеш, то я сам до нього вийду і все йому в його п'яну пику вискажу! Нехай в ченці стрижеться, більше проку на службі з нього буде. Генрі: (намагається вставити хоч слово) Пане.... Пане.... Зачекайте. Це не Охрім. Це все тому що на нас... Метушинський: (заклавши руки за спину починає ходити по кімнаті та будувати нові здогадки) Добре, добре, треба бути трохи самокритичним до себе, чи не те ти маєш на увазі, Генрі? Ти певно, соромишся сказати пану, що це все через твоє гучне хропіння?(зупинився та хитро подивився на юнака, погрозивши йому пальцем) Що, думав не знаю? А от я тебе на місці й заскочив. Вже більше півроку я спати не можу, коли ти на нижньому поверсі у вуса дути починаєш. Від цих звуків в мене очі на лоба лізуть. Через те я й одягаю кожної ночі ватяні затички, щоб твого дурнуватого хропіння не чути. Зроби з ним щось! Все, ти вільний, йди геть і не заважай спати. Генрі: (розлючено хапає пана за плечі та повертає до вікна) Це все не через Охріма або ваше хропіння, бо саме ви весь час і хропите! Через вас я спати не можу, навпаки. Але важливіше за все це те, що на нас напали! Сатріанці в місті. Треба забиратися! Метушинський: (збентежено чухає потилицю, дивиться на криваву заграву за вікном, прислухається до криків з вулиць) Та що ти таке верзеш, бовдурю? Та то просто сьогодні на вітер збирається. Поглянь, це Аґнія Свята розлютилася на твоє хропіння, що аж буревій на нас насилає. Будеш знати, як на пана брехати! А крики.... Ну молодь розважається, що тут такого? (Генрі просто задихнувся від гніву та розпачу. Юнак зітхав, крутився довкола непохитного пана, заламував руки, хапався за свого меча, що висів на поясі та не знав вже, що робити йому далі. Вередливий пан був гірше за розбещену дитину. Аж раптом знизу корчми донісся страшний гуркіт, чийсь моторошний сміх, галас, брязкіт і в останню мить впало щось велике, від чого пролунав звук битого скла) Метушинський: (хапається за голову, розлючено топнув ніжкою, а потім кинувся вперед, вискакуючи зі спальні) Це ще що за бовдурі вночі залізли до корчми? Зачинено! Зачинено, вам кажуть! Не дам вам горілки, аж поки не вивалите мені на стіл мішок аґрестійських гривеників! Аквілоніями не беру, хоча б сам імператор відвідав це богом забуте місце!

Все ще триває робота над п'єсою. Зараз там вже був описаний момент, як сатріанці проникли у аґрестійські місто, вчинили там переполох і тепер залякують ворога своїм наступом та грізними піснями. І одна пісня якось сама собою написалася, але вона розкрила для мене очі на мої старі нотатки стосовно історії Моран-Тану, саме поза подіями імперії. Моя вина в тому, що хоч я і любив більше культуру сатріанців, але всі книжки більшою мірою оповідали події в самому Аквілоні, згадуючи сатріанців вже як ворогів, або вимушених союзників імперії, забуваючи про їхню історію. В пісні була згадана така особа, як Зулейма. Скоріше за все, що це Зулейма Раф-Акальма, справді донька Першого Сатріанця, загадкової фігури з темних далеких часів Моран-Тану. В пісні лише злегка згадуються події її приходу на трон, встановлення матріархального ладу на землях Моран-Тану і згадується навіть розкол всередині незалежного королівства. Так, колись сатріанці воювали проти сатріанців, вірніше старий патріархальний монархічний лад намагався втриматися при владі, в той час, як жінки рішуче підіймали власні голови. Юрисдикцією тогочасного жіночого управління був острів Тан із столицею Саярдіт-Канґерім, а патріархальний лад закріпився на острові Моран у місті Дженет. Але Зулеймі вдалося підкорити бунтівників і так Моран-Тан знову став цілим королівством із матріархальним ладом та певними соціальними станами. З самою піснею можна ознайомитися тут: https://www.surgebook.com/maximilianstepowy/poem/zuleyma-npovstannya-moran-tanu При опрацюванні п'єси я натрапив на ще одну подію відому, як Війна Аждах, коли дракони затьмарили собою небеса над Моран-Таном і почали мститися сатріанцям за викрадення їхніх яєць. В цій війні фігурували Амайлія Мор-Вада та Айзалія Кірі-Торав, відомі особи, які зараз беруть участь в п'єсі. Хочеться дуже потім детально ці події всі описати. Але, напевно, я їх не буду робити окремими повістями, а додам до "Хронік Аквілону" бо ці всі історії і складають скарбничку величезного невід'ємного всесвіту та його багатограної історії.

Найважче для мене саме розкачатися на написання продовження. Хоч сама ідея продовжує шліфуватися в моєму мозку, але руки не доходять до серйозної праці. Тому я себе переконую сісти за написання, присвятити йому більшу частину днів. Як бачите, до п'єси вже почала писатися Ява 3, в якій будуть розвиватися масштабні події. Переживав я більше за початок розділу. Одна справа - короткий переказ в голові і зовсім інша вже понометражна версія твору. В мене завжди є такий страх зруйнувати красу самої ідеї, не розкрити достатньо своє бачення історії. Цей страх марний, адже коли я сідаю писати, то після двох речень він вже зникає і я починаю, як робот, шпарити великі обсяги тексту, не гублячи думки. В такі моменти я стараюся десь в тихому містечку заникатися, писати собі без зовнішнього галасу. Найбільше я звик писати опівдні або трохи вночі, бо тоді краще всього пишеться історія. Зараз я дуже задоволений, бо поки що все на екрані викладається саме так, як я й хотів. Скажу, що в новій яві на якусь мить з'явиться трембіта, кошари, красиві степи та квіти, варенички та борщик😅 Так, так, культурні елементи вплітаються так добре, що я просто радію! Хочу, щоб українське фентезі розвивалося. Я продовжую справу професора Толкіна, але й додаю до цієї праці щось від себе. Тому що існує ж пан Сапковський із своїм польським фентезі? Є Нік Перумов зі слов'янським фентезі? А от про українське фентезі я мріяв вже давно, тому спробую щось таке зробити. Хоч мої герої й носять переважно іноземні імена, але культурні елементи трапляються тут досить знайомі, кожне королівство по своєму відрізняється від усіх інших. Анонс я зробив, але чекати доведеться довго😅 Я ніколи не кажу про конкретні строки написання, щоб не вводити в оману моїх читачів. Адже я пишу тоді, коли в мене є натхнення, цілий день пишу, але це може зайняти й два місяці. Постараюся скоріше видати нову частину, але поспішати в такій справі я не раджу. Не хочеться, щоб події мерехтіли, як сонячні зайчики, перед очима читачів. Краще довго писати, але якісно, детально та цікаво. Тому весь цей час я буду готувати для вас нові пригоди героїв з п'єси. Додам ще, що для головної героїні Тейлор, не рахуючи яву 3, залишиться ще ява 4 та ява 5, після чого її історія закінчиться неочікуваною кінцівкою. Ця кінцівка мала місце ще в 2015 році в мої шкільні часи, але вона потребує допрацювання та переробки під стиль п'єси. Але на цьому "Трагедія роду О'хара" не закінчиться, бо не називалася б вона тоді трагедією цілого роду😅 В анотації були заявлені ще два героя, які перехоплять на свої плечі подальшу історію. Ну і це вам відповідь ще на те, чому на обкладинці руда чаклунка, а історія про світловолосу королеву. Тому що на обкладинці сама найголовніша героїня книги, яка й приведе нас усіх до найнеочікуваної кінцівки в усій п'єсі.