Максиміліан Степовий

2023-11-16 00:12:42

Уривок із нової книги

Новини, Цікаве, Різне

Потихеньку, наша співавторська книга просувається у своєму неквапливому сюжеті. Під час праці над новою історією я дуже хвилювався, бо там використовував експериментальний метод оповідання історії, де більшою частиною героїня буде блукати будинком та його територією і в цих моментах дуже мало розмови, виключно якісь події та думки. Для мене цей стиль цікавий, але важкий, адже я не знаю, чи буде така книга захоплювати своїми пригодами та достатньо розкривати саму історію. Мої жахи завжди було своєрідними та дивними. Вони можуть бути не такими й страшними, а скоріше експресіоністськими, дивними, нелогічними, заплутаними, із купою дрібних деталей. Ви можете побачити машину, чий капот вкритий кров'ю, свіжу землю у саду, дивні світлини якоїсь бабці на інвалідному візку, почути слова одного з персонажів, побувати у дитячій кімнаті. Це все дрібні деталі, які намагаються без слів, при посередництві нашої героїні донести читачам те, що тут відбувається у цьому похмурому містечку. А кожен зможе по своєму трактувати сенс історії і сподіваюся, що вона сподобається багатьом. А ось і невеличкий уривок того, що виходить у нас на даний момент: "...Фелісія поклала ліхтарик у кущах таким чином, щоб він їй освітлював шлях до малесенького віконечка гаражу і, в той же самий час, щоб його не було видно через вікна будинку. Підкравшись до віконечка, дівчинка обережно схопилася вільною рукою за його раму та підтягнулася вище. По тілу прокотилася хвиля болю, здавалося, що кістки ребер зараз луснуть від неприємних відчуттів. Наслідки побиття ще відбивалися на загальному стані Фелісії. Вона ледве не відчепила пальці руки і не впала знову на траву. Перед її очима заплигали різнокольорові плями. Фелісія змусила себе пригадати налякані очі зниклого хлопчика і це дало їй можливість зібратися та побороти біль в своєму тілі. Дівчинка втрималася та змогла знову зазирнути детальніше до цього маленького віконечка. На жаль, світло далекого ліхтарика не діставало до майстерні і тому Фелісія лише по пам'яті могла пригадати, що десь навпроти лежить скринька із потрібним їй інструментом. Від того, що всередині було дуже темно, Фелісії знову почало здаватися, що по підлозі гаражу повзають якісь істоти. Вона бачила, що це діти, які зникли. Але вони не виглядали як звичайні діти. Ці істоти мали лисі черепи, частина яких була вкрита гнилою плоттю, їхні тіла виявилися жахливо скаліченими та вкритими язвами та червами, що копошилися всередині живих трупів. Царапаючи кігтями рук підлогу, мерці дерлися нагору до вікна, а їхні щелепи клацали від голоду, поки гнилі губи шепотіли однаковим моторошним хриплим голосом: -Як ти могла? Чому покинула нас? Чому нічого не змогла зробити? Тобі не варто було тікати. Твоє місце тут, із нами, у вічній пітьмі, звідки немає виходу. Нам потрібен порятунок, потрібна ти. Чому ти нічого не вдіяла? В твоїх руках була можливість. Ми всі могли б жити завдяки тобі. Але ти прирекла нас помирати та вічно гнити у диявольських кігтях. За це тобі горіти вічно у вогні! За це Люцифер забере твою душу, бо ти- його, від дня, коли зрадила довіру. Ти належиш йому, у смерті твій єдиний вихід. Стань однією з нас. Стань! Трупи продовжували шепотіти жахливі слова та підповзали все ближче та ближче до вікна. Ще трохи і вони почнуть дертися по стіні вгору. Їхні зуби тьмяним блиском сяяли в мороці, очі палали пекельними вогнями, руки тремтіли, ноги волочилися по підлозі, залишаючи за собою червів та кривавий слід. В обличчя Фелісії вдарив неймовірно важкий трупний запах розкладу, від якого до її горла підкотила нудота. У вухах дівчинки загуділа кров, а волосся встало дибки. Пальці вільної руки спітніли настільки, що їй було неймовірно важко триматися. Ще трохи і трупи зниклих дітей дістануться до неї, схоплять її та розтерзають на шматки. Заплющивши очі, Фелісія почала бурмотіти собі під носа заспокійливі слова: -Їх немає. Немає, це все ілюзія. Обман тіней. Мені лише здається, що вони тут є. Я не винна у ваших смертях. Я нікого не кидала, ніколи не тікала від труднощів. У мене є шанс врятувати одне життя і я не відступлюся від своєї мети. Мені шкода, що ви померли, але тут я безсила. Мерців вже не врятувати. Йдіть у Пекло самі, мені там робити нічого! І все-рівно, попри всі зусилля, у голові Фелісії ще лунали хриплі шепоти та карколомні звуки кігтів, що шкряботіли по цегельній стіні гаражу. Голоси продовжували нашіптувати: -До Пекла піде та, що довіру зрадила. Кров невинних на твоїх руках. Ти могла спинити все це вчасно. Але не зробила цього. Не зробила. Ми страждаємо саме через тебе. А ти проклята, як і ми, відмічена самим Люцифером навіки. Проклята страждати та повертатися до свого власного Пекла. І з нього в тебе немає виходу. Лише через смерть. Лише, коли станеш однією з нас. "

208

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Максиміліан Степовий

@Ева Лук'янова Дуже дякую, це добре, що така атмосфера передається від самого початку😉 Ви все правильно здогадуєтеся, адже у героїні дещо сталося в житті, що вона й сама заперечує, намагається відкинути у найдальший куточок своєї свідомості, але воно весь час втілюється у різноманітні моторошні образи перед нею. Історія більше базується на такій старенькій статті про маєток Сари Вінчестер, сам прообраз таємничого дому, де ніби владарюють темні сили та духи, яких потрібно відлякувати заплутаними лабіринтами та таємничими проходами. Стараємося працювати далі, щоб врешті об'єднати цю книгу в одну велику докупи та опублікувати її повністю😊

Відповісти

2023-11-16 11:34:25

Lexa T Kuro

🤩👏👏👏👏 Без зайвих слів🔥🔥🔥

Відповісти

2023-12-05 08:47:55

Максиміліан Степовий

@Lexa T Kuro Дуже дякую! Та я ще хотів показати один уривок, але поки думаю, чи варто, чи ще там продовжити розділ писати. Взагалі, більшість цікавих моментів теж не хочеться розкривати, бо тоді не буде елементу неочікуваності, а це ж жахи, їх вночі можна читати. Але історія виходить надто глибокою. Поки вона дуже хаотична, бо готовий пролог, глава 1 і я одразу стрибнув на третю. Там ще була смішна ситуація, бо писав вночі, ліг спати, а вранці шукаю і так мене перемкнуло в голові, що по звичці шукав главу 2, я ж звик, що пишу підряд одразу розділи. Не знайшов і злякався, що не зберіг, а потім тільки пригадав, що я третю пишу, а друга то не моя))) Я поки план книги складаю, але по наповненню частин буду думати куди все виставляти, бо хочеться, щоб якось плинно герої та секрети змінювалися. Поліцейські та головна героїня мене найбільше тривожать, бо в них останні моменти забагато розкривають і там ще потрібно вирішити, хто нас до істини раніше приведе. Із третьою лінією все набагато легше, бо вона просто розкриває одного героя і окремо додається до всього.

Відповісти

2023-12-05 22:14:25