Максиміліан Степовий
2023-05-25 17:18:31
Уривок з нового розділу п'єси
Новини, Цікаве, Різне
Сьогодні я прямо в творчому піднесенні! За вікном гуркоче грім, ллє могутня злива, а я сиджу собі та 10000 слів вже написав цікавої історії. Непогано рушає весь сюжет, добираюся потихеньку до продовження ролі королеви Тейлор та її чоловіка Рольфа у сюжеті. А поки поділюся з вами комедійним уривочком з п'єси, в якому з'явився на декілька хвилин яскравий новий герой, придуманий виключно для п'єси. Це пан Метушинський, багатій міста Сокольского, аґрестієць, обожнює рахувати грошики та досить ексцентричний. Незважаючи на комедійний момент, сам новий розділ виходить дуже жорстоким, описує жахіття та свавілля сатріанської навали, від чого робиться справді моторошно.
(Далі глядачам показують верхній етаж місцевої корчми. В розкішно обставленій кімнаті на великому оксамитовому ліжку лежить маленький пузань. Він одягнений в смугастий халат та сині штанці. На голові в нього кумедний ковпак з зірочкою на гострому кінці. В вухах у товстуна стирчать великі ватяні затички, через що він спокійно собі спав посеред всього пекла, що коїлося у місті. Товсте, схоже на кавун, обличчя пана було смаглявим та негарним, ніс височів великою картоплиною, а під носом починалися лихо закручені жовті вуса. В кімнаті стояло таке хропіння, що аж стіни тремтіли. Свої руки пузань склав на об'ємному животі та продовжував хропіти, не звертаючи уваги на те, що за вікном в нього палала правдива багряна заграва, а джеркання сатріанської мови лунало майже не з кожної вулиці. Раптом до кімнати увірвався молодий юнак. Він був кремезним, високим, зі скуйовдженим коротким чорним волоссям, карими очима та легкою щетиною. Хлопець був недійцем-охоронцем самого пана Янка Метушинського, який спокійно собі зараз спав собі на ліжку. Звали його Генрі Олафсон. Хлопець підбіг до пана, затермосив його відчайдушно за рукав та закричав)
Генрі: (стривожено, весь час озираючись на вікно) Пан Метушинський! Пан Метушинський! Підйом, підйом! На місто напали морантанійці. Пане, не можна спати так спокійно. Вороги вже в місті. Нас грабують!
(Але Метушинський продовжує виводити носом музичні трелі тільки гучніше й гучніше, не збираючись прокидатися. Через якусь мить Генрі не витримує, виштрикує в пана з вух ватяні затички, хапає його за коротенькі ніжки та зтягує з ліжка, добряче гупнувши жирним тілом об підлогу. Від такого ставлення до себе пан одразу прокинувся, зойкнув, закректав, почав крутитись на підлозі, невдало схопився на ноги, ледве не впав, поправив собі нічний ковпак, закліпав сонними сірими очицями, підвів голову вище, зустрівся поглядом зі слугою, який нависав над ним і почав лаятися)
Метушинський: А ти, курво єдна, що це тут собі надумав? Чи пан я, чи так, собака під тином? Ти чого тут репетуєш під вухом, як навіжений, та мене з ліжка тягнеш? Битись надумав? Битись, падлюко?(маленький пан починає підскакувати, розмахуючи кулачками, не в змозі дістатися до обличчя юнака) Ну я б тобі добряче пику ось цими кулаками наквасив, матінку не взнав би! Твоє щастя, що вона тебе здоровилом таким народила! А я, щоб ти знав, і батьку своєму в юності боки наминав за кожне лихе слово, що старий одного разу аж на дуба вдерся, подумав, що котом зробився!( товстий чоловік зареготався з власного жарту)
Генрі: (панікує) Пане, заспокойтеся! Зараз не до бійки. Справа дуже критична. Я вас розбудив, тому що ...
Метушинський: (нахабно перебиває, підвівши догори пухкеньку руку) Так-так, припиняй. Дай здогадаюся. Охрім знов зайшов позичати? Так скажи йому, що він для мене, як сто тисяч чортів і двісті ще зверху! Він мене задовбав, годує тільки обіцянками, а гроші не повертає. Та він мене ж, як липку обдирає! Поглянь, поглянь лише, як твій пан весь зносився та помарнів!(чоловік пом'яв свої круглі щоки, смикнув себе за пояс штанців) Це все через цього клятого Охріма, який мені вже в печінці сидить! Якщо ти не скажеш, то я сам до нього вийду і все йому в його п'яну пику вискажу! Нехай в ченці стрижеться, більше проку на службі з нього буде.
Генрі: (намагається вставити хоч слово) Пане.... Пане.... Зачекайте. Це не Охрім. Це все тому що на нас...
Метушинський: (заклавши руки за спину починає ходити по кімнаті та будувати нові здогадки) Добре, добре, треба бути трохи самокритичним до себе, чи не те ти маєш на увазі, Генрі? Ти певно, соромишся сказати пану, що це все через твоє гучне хропіння?(зупинився та хитро подивився на юнака, погрозивши йому пальцем) Що, думав не знаю? А от я тебе на місці й заскочив. Вже більше півроку я спати не можу, коли ти на нижньому поверсі у вуса дути починаєш. Від цих звуків в мене очі на лоба лізуть. Через те я й одягаю кожної ночі ватяні затички, щоб твого дурнуватого хропіння не чути. Зроби з ним щось! Все, ти вільний, йди геть і не заважай спати.
Генрі: (розлючено хапає пана за плечі та повертає до вікна) Це все не через Охріма або ваше хропіння, бо саме ви весь час і хропите! Через вас я спати не можу, навпаки. Але важливіше за все це те, що на нас напали! Сатріанці в місті. Треба забиратися!
Метушинський: (збентежено чухає потилицю, дивиться на криваву заграву за вікном, прислухається до криків з вулиць) Та що ти таке верзеш, бовдурю? Та то просто сьогодні на вітер збирається. Поглянь, це Аґнія Свята розлютилася на твоє хропіння, що аж буревій на нас насилає. Будеш знати, як на пана брехати! А крики.... Ну молодь розважається, що тут такого?
(Генрі просто задихнувся від гніву та розпачу. Юнак зітхав, крутився довкола непохитного пана, заламував руки, хапався за свого меча, що висів на поясі та не знав вже, що робити йому далі. Вередливий пан був гірше за розбещену дитину. Аж раптом знизу корчми донісся страшний гуркіт, чийсь моторошний сміх, галас, брязкіт і в останню мить впало щось велике, від чого пролунав звук битого скла)
Метушинський: (хапається за голову, розлючено топнув ніжкою, а потім кинувся вперед, вискакуючи зі спальні) Це ще що за бовдурі вночі залізли до корчми? Зачинено! Зачинено, вам кажуть! Не дам вам горілки, аж поки не вивалите мені на стіл мішок аґрестійських гривеників! Аквілоніями не беру, хоча б сам імператор відвідав це богом забуте місце!
