Кожна яскрава квіточка сонечку радіє, Але ти- то квітка не проста Та й незвичайна теж! Ти - фіалка ніжна, що вночі тихо проквітає, Своїми рожевими пелюстками нічну росу хапає І перед очима моїми райдужно майоріє! Непомітно мене ти причарувала, Немов казковою принцесою водночас постала! Таку ніжну та чарівну квітку Я хочу лише пестить та кохати помаленьку, Нікому не давати Тебе підступно зривати Та нещадно топтати! Живу я, живу, лише тими зеленими очима, Твоїми чарівними словами, Поряд із тобою я б і радощі зустрів, І біль пережив, І тузі опір би вчинив! Моя ніжна фіалко, Душа поетична, Натура музична, Чом же зараз я не з тобою? Чому більше не бачу тебе на своєму подвір'ї? Колись ти квітла лише для мене, Очам моїм мила вся була! Але тепер порожньо на подвір'ї моїм, Без тебе весь цей світ враз посірів Та й похмурим вдосталь став! Невже необережним був я із тобою? Де я помилку вчинив? В чому тебе я не догледів? Не мовчи, Хоч що-небудь мені ти скажи! Співали цвіркуни, У пруді хиталися плавуни, Цвіли інші квіти, Але не мило то мені було, Моя думка все до тебе линула, Всім серцем лише тебе я шукав, Не полишав весь час згадувати мою фіалку милу! Можливо, для тебе всі ці чари були лише грою? А я, як останній дурень, радо до твого полону йшов, З головою в твою темну магію трапляв! Зараз знов лишився я самотнім, Довкола лише одна німота, А мене охоплює за мою нерішучість сором! Сиджу я на березі кришталевої ріки І питаю в неї про майбутні віки... В цих блакитних водах не небо бачив я, А твоє обличчя... Але що це? Чому на два обличчя воно розколюється? Що зі мною коється? Що за містика тут діється? Одне обличчя- то душа поетична, То моя фіалка екзотична! Інше ж обличчя- то майстрині історичного романа, Лише зовні схожа вона на тебе, Але все ж інша! Господи, та чому ж серце крається моє? Чому так важко подолати омани цього життя, Перемогти ілюзії швидкоплинної ріки? Питаю весь час себе: А хто ж мені з цих двох осіб дорожчий? Яка квітка доповнює мене, Якій зі мною цікавіше буде? А може ні одній, Це- марні мрії, друзі! І я весь у відчаї, Бо не можна обманювати нікого, Жахливіше всього давати комусь даремні сподівання! Не така я людина, Не буду я брехати, Не буду і мовчати, Краще врешті мою долю обрати Та нічого від неї не ховати! На всеє очі я весь час закриваю, Якою тендітною фіалкою ти є ніколи не помічаю! Годі вже! Вирушу до лісу я, Тебе під папороттю у тінистому закутку Врешті відшукаю, Обережно викопаю, До себе віднесу Та у власний дім я внесу І тут у своєму серці посаджу, Щоб зігрівала душу мені, Щоб кожною усмішкою дарувала ніжність, Тебе я радо слухати буду, Від тебе і погляду не відведу! Ти- одна-єдина в світі Моя казкова та чарівна фіалка! (Присвячується Я.Я.🌹адже саме Ви надихаєте мене на поезію власною енергією та блискучими ідеями. Без вашої наполегливої творчої праці не було б таких особливих віршів!)