Вже починаю розуміти, Що боляче мені від кожного звуку твого імені, Що від глибокої темної туги нікуди тікати! Не знаю, що найшло на мене, Як міг я закохатись у таку, Яка радо душу мені труїть, З радісною посмішкою за моїми муками стежить, Коли в самої душа темніша від самої похмурої ночі? Зараз я страждаю, руйную, шаленію! Від тих мук кохання повільно помираю! Через твої підступні вчинки Себе я, в першу чергу, звинувачую, В собі якісь помилки все шукаю, А тобі подобається зверхньо дивитись, Як від самокопання Себе я в сиру землю зариваю, До гробу клятого заганяю! Тобі все байдуже! Байдуже на мене! І був я дурнем, що думав по іншому. За своєю сором'язливістю Правдива отруйна змія крилася! Допустив її до серця, А вона мене вкусила, Отруту в серце напустила, І радо вона його згноїла! Боляче мені! Боляче і смутно, а більш нічого, Лиш порожнеча в душі залишилась. Не вона перша рани мені наносить, В чому ж моя проблема? Чи сам я такий, Чи жінок не вмію обирати? Можливо, досить легковажний, Та надмірно я довірливий? Бачу я, що не люблять в наш час зізнання, Не можна, щоб дівчина тобі подобалась! Треба всі почуття ховати Та несправжню посмішку на обличчя одягати, Ховати за нею свій глибокий біль та розчарування! Моя душа- як та відкрита книга, Але потрапляє вона до жорстоких та дурних рук, Які роздирають в цій книзі сторінки, Радо палять їх, Знущаються наді мною! Краще бути одному, Чим душу перед кимось відкривати! Бо я розуміння все шукаю, Звичаїної милої бесіди, Спільних інтересів, А бачу лише байдужість та уникання розмови. Так чи захочу я тобі писати? Чи варто було тобі душу відкривати? Власне серце віддавати? Навіщо мені тобі писати? Я не боюся робити перших кроків, Але для чого їх робити? Щоб твої холодні короткі повідомлення читати? Від них весь час страждати! Якщо боїшся мене, то й ховайся далі У мороці душі своєї! Тобі я зла не бажав, Час би свій радо приділяв! Але байдуже тобі на мене! Коли бачу знову твоє обличчя я, Не знаю як і реагувати мені! Тобі я посміхаюсь, А в серці про зраду твою я знаю! Бачу я, що всі мої старання на марно, Що зневажаєш ти мої труди! Наївно я думав, що радісно дівчині буде від них, Але неправий я! Бачу вже, що іншим все це подобається, Але тобі- ні! Так в житті моєму вже не раз було, Що відьми мене причарували, Про кохання назавжди обіцяли, А потім радо мене зраджували! Так хто я після цього? Чи захочу й далі жінкам я довіряти? Вже звик я, що вони подруги для мене кращі, Ніж у ролі моєї дівчини! Правий був я, що нічого мені вам дати, А ви лише від мене мене самого хочете забрати, Душу й серце у кайдани покори закувати, Повністю мене під себе змінити, А мене правдивого ви не можете бачити, Не хочете таким прийняти! Я знаю, що самотній я, В самотності знаходжу душевний спокій, Бо від спілкування з тими, хто легко зраджує мене, Лиш сам собі погано я роблю! Йдіть собі! Йдіть і іншим отруту лийте в душі! Нехай весь світ бачить на що ви здатні! А я свою доброту та відкритість Вже сам встигнув зненавидіти! Краще б іншим мені бути, Жорстоким та злим, Вуличним хуліганом, адже ж такі вам подобаються? Ви всюди таких обираєте, А таких, як я, весь час відкидаєте, На самотність обрікаєте! Але вже не самотній я, Зі мною творчість моя лишилась, У ній я заховаюсь, Душу почну виливати, Біль свій ховати, Рани лікувати, Правду про несправедливе життя розповідати! Колись замовкнуть вже мої уста, Забуде й світ про мене, Заросте високою травою могила, Оці пошуки кохання марні піском крізь пальці розсипляться, Бо все це- лише жалюгідна сутність людського життя! Забудуть про мене всі, Але ті, хто здатен серцем чути, Ті, хто, як і я, за добро та справедливість виступають, То, я знаю, вони мене почують, Мене пригадають, Мого вірша нишком прочитають, На мою могилку ніжно квіточки покладуть, Шепнуть: "Спасибі за чесність Та й за відкритість! Можливо, ви були поганим поетом, До рими зовсім хисту не мали, Якесь ниття весь час писали, Але ні від кого свою душу ви не ховали, Ви були близькі із кожним, Кожному у очі з турботою вдивлялись, Не були байдужими ні до кого, Всім підтримку надавали! Для нас усіх - Новим безсмертним поетом ви постали, Всю ніжність та біль між цими рядками уклали!" А я десь з іншого виміру На вас усіх погляну, Смутно усміхнуся, Руку прикладу до серця, Радісно мені, Що відкриті ви емоціям, Що здатні знову відчувати, Вірити й кохати! Поету не треба ні гроші, Ні якась слава, Лише правдива любов народу! Ось за що я працював! Ось чому богам я душу вже віддав! Я весь лише для кожного із вас, Так само, як і кожен з вас- в моєму серці вже навічно!