Блог
Всі
Друга книга Sussurro Clavis. Стадія ідей
Новини, Думки вголос
Декілька днів після написання "Sussurro Clavis" я думала над написанням своїх книг в інших жанрах. Але це було складно. Ніякий сюжет не приходить в голову. Тож єдине за що я можу взятися та продовжити — другу книгу 😃
З кінцем, який спіткав героя історії Леона Дейта хочеться продовжити і показати, як змінилось місто та що тепер головний герой буде переслідувати, які люди і чому будуть потрапляти у місто Шадегрін.
Хтось цікавився значенням назви. Так ось, Шаде — "напрямок, східний", і Грін — "зелений" (як порожня територія). З'явилася ця назва, як гра слів. Також "Sussurro Clavis" означає Шепіт Ключів. Неодноразово у книзі йде мова про відмикання замків ключами.
Думала також над ідеями, але ніякі цікавості не приходять в голову 🤔 Лише розкрити більше про те, що розповідалося раніше.
Може бути, читачі книги, не вистачило якихось фактів та інформації? Чи Ви б щось самі хотіли додати і побачити?
А може й треба ввести додаткового героя чи героїню для більш напруженого сюжету? ☺️☺️
Буду рада почитати коментарі!
Книга Sussurro Clavis закінчена
Новини, Цікаве
Рада повідомити, що моя нова книга "Sussurro Clavis" вже закінчена! ✨✨
Ця книга — результат того, що можу писати розповіді, так і вагомий крок у моєму літературному шляху.
Я дуже вдячна всім, хто підтримував мене на цьому шляху, особливо першому читачу Максиміліану Степовому. Дякую, що прочитав книгу, як і підтримуєш нових авторів 😁
Якщо ви її прочитаєте, буду вдячна за ваші враження та коментарі!
Посилання на книгу: https://www.surgebook.com/morana_langmann/book/sussurro-clavis-taemnitsya-mista
10
173
Поговоримо?
Цікаве, Думки вголос, Різне
Привіт, друзі! ✨ Сьогодні хочу поговорити.
Як ви обираєте книжки для читання? Що вас найбільше привертає увагу: захоплюючий сюжет, глибокі персонажі або майстерне використання мови? Розкажіть свої улюблені книжки та письменників! І, звісно, як ви самі бачите роль письменництва в сучасному світі?
Чекаю на ваші думки!
Книги
Всі
Вірші
Всі
Чи то кохання чи то прокляття?
Я була створена Творцем,
Що був звичайним смертним.
Винна я йому своїм серцем,
Що стало надто тендітним.
Моє полотно давно намальовано,
Пігмаліон створив свою скульптуру.
Але щось в них ожило,
Виходить з грудей некеровано.
Чи то почуття чи то прокляття?
Що душу мою охопило,
І більше ні про що не можу думати.
Чи то кохання чи то забуття?
Це все мною не пізнано,
І більше нічого не можу малювати.
Я шукала відповіді на свої питання,
Слухала себе, своє серцебиття.
Але в його очах бачила своє бажання,
Воно билося гучно та швидше.
До мене все йде натхнення,
Хвиля, що здатна на усе.
І не знаю, що все принесе.
Чи буде те, про що є прагнення?
Чи то кохання чи то прокляття?
Чи то Господні діяння,
Чи це не схоже на випробовування?
Чи то падіння чи то спасіння?
Чи то диявольські страждання,
Чи це не перетвориться на ридання?
О Боже допоможи ж мені!
Кохання світле і безсмертне,
Я хочу лише торкнутися його вуст!
Дияволе, не забирай його душу, ні!
Серце йому назавжди віддане.
Навіть якщо тіло помре!
Я віддам себе йому, у його владу,
Лише нехай дозволить бути поруч.
Це почуття вже нездоланне!
Я віддам свою душу, у небеса,
Нехай дозволять бути щасливими до неба,
Чи я піднімусь чи впаду!
Чи я піднімусь чи впаду!
7
1
161
Кохання втратило зв'язок
Кохання втратило зв'язок,
Перервався довгий ланцюжок.
І ось,
Відчуваю, що втратила когось.
Самотність моїх вуст торкалось,
І все дарма.
Дивлюся на закохані ті очі,
Образи сумні на папері.
В моїй душі настала
зима.
Хочу сказати слово, закричати,
Не знайду ні думок, ні звуку.
Тому що не зможу зліпити все знову,
Моя душа плаче, істерить, горить.
Тому що таких почуттів не виносить,
І ось.
Мені все це здавалося лиш сном.
Тепер це стає можливим кошмаром.
12
1
191
Ніч довга, гуде тривога
Ніч довга, гуде тривога.
Біда надходить в серце.
Нема вже болю, чорнило чорне
залишило після себе тишу.
Думки віддані вітру, нічого не залишу
заберу усе в могилу.
Земля вже мокра, напросилася дощу
і я у ній загину.
Кров інших, невидима тече
лиха і хитра, жорстока і підступна.
Дощ вже навіки не змиє
ті невидимі стежки, що зло то поглинає.
Під землею усі, хто чекає, хто помирає,
В усіх одна голова.
У могилах прикуті до себе,
В усіх втомлена душа.
Як серце плаче за тими, кого відпустила,
Кого тримає воно ще у пам’яті?
Чому вони навчилися, як життя їх проводжала
у стежки хороші і лихі?
Покинули вони мене, любі,
Як пташки гнізда собі в’ють.
Щоб вітер їх не зламав, надія в них не вмерла,
А у серцях панувала чиста правда.
Ніхто не питає, що з моїми гніздами,
Що я будувала їх досвідами.
Ніхто не спитає якими страждала я болями.
Щоб молитися після за всіх,
нічого для себе не зробивши.
Хто побачить мене, мої сумні очі,
Заплаче озерами сліз над моїми думками.
Заплачу я з ними, але одна вночі,
Нехай мій попіл рознесеться вітрами.
Простягають руки,
Голодні мерці.
Дивляться демони,
Рахують гріхи.
Ланцюги на шиї,
Руки у кайданах.
Б’ють мене спогади,
Насолода приходить,
Зізнаюся у своїх гріхах,
Покарання надходить.
Зізнаюся: все життя моє – прокляття.
Сумна тінь лягла, взяла у полон.
Всередині – страшна мука,
Не знайшла заспокоєння моя душа.
Змія в серці – та відплата,
Що слова то лише терени кляті.
Дії їх – та насолода,
Щоб страждали усі, як страждають самі.
Не хочу бути ні палачем ні суддею,
ні Терезою, ні дияволом.
Нічого не хочу, лише бути собою,
Підкорятися долі з великою журбою.
Завдають болю,
Ламають волю.
Світло ховаю,
Сміються з мене демони.
Нічого не роблю,
Нічого не вмію.
Життя своє гублю,
Плачуть наді мною янголи.
Бо що я зробила з собою?
Підкорюсь я своїм думкам,
Зберу себе по уламкам.
Щоб не знали люди,
що я відчуваю.
Тривога стихла, в серці ще живе наївність,
Слів недосказаних сум великих.
І зникнуть біди, настане тиша,
Колись в душі настане гармонійність.
Робота у співавторстві
13
3
138
