¹
Я йду в ва-банк - втрачаю все
Сім'ю, кар'єру, мрії, гроші
Я залишаю все це вам
Я сам піду по цій дорозі

Продам усі свої смарагди
Віддам я золото і срібло
Я буду лізти по драбині
Я буду лізти, там же світло



   ²
       Бетон. Усюди бетон
В твому будинку дуже холодно.
Тягне з вікон, дим тягне з вікон.
Твоя усмішка прихована голодом

В свому палаці живеш з павуками
І грифи сідають на ринви
Стерв'ятники падаль над морем кидають
Пилом давно вкриті годинники

Свічі на столах ледь-ледь горять
Від них лиш пара йде легенька
Легені тепер не дихають, а хриплять
Як двері, що вже старенькі

Від кроків твоїх шум мов від сотні людей
Від голосу твого шиби тремтять і підлога
Дзеркало ховає своє відображення
Коли ти підходиш до нього



  ³
Твої сни із запахом зефіру
У яких розтану шоколадом
Аромат їх пахне оксамитом
Я вдихатиму його мабуть одразу

Твої сни бувають світлі й темні
Ти у них обрала сторону добра
Сни, мов чашка чаю з цукром, теплі
В ньому розчинилась як імла

Твої сни яскраві зорі
Кожен раз вони світять по новому
Вони мов нитки гладенькі, шовкові
Зібрані в клубок чекають вдома



⁴
Мости між сьогодні і завтра зруйновано
Залишився єдиний відлік
Вже не треба і того і цього
Межа розірвана негайно й навік

Вже не треба відкладати справи на завтра
Вже не треба дивитись в минуле
Є тепер, є зараз, а про інше згадали й забули

Немає вже, потім, немає й колись
Все просто іде мов по нотах
Немає весни, тепер лиш одна
Весни цілий рік - я не проти



  ⁵
         Охоплені полум'ям ліси
       А скільки диму... Боже скільки диму
    Планета вся горить, вмирає
Вже половина, ціла половина

Сміттєві острови у океані
Ніяк не втонуть, бо уже на дні
Скільки тварин вмирає рано
А ми живі?... Поки живі



   ⁶
Ширшаві долоні, поморщене обличчя
Тіло вже старіє з роками
Шукали, ходили , благали й молили
Та слухати ніхто вже не стане...

Правління молодості потроху йде на задній план
Хоч старість ти не планував зустріти
Ти  розчинився в ній, як іній, як туман
Зів'ялі хризантеми тепер твої квіти

Ти тепер просиш повернути час назад
Ти хочеш знов годинник у минуле
Та він зламався...тепер лиш компас
Показує дорогу, що забулась

Незнаю як це сталось й що робити
мабуть прийшла  сама по собі
Вона приходить непомітно
І забирає у нас вроду



⁷
Так хочеться сказати та не можу
Так хочеться крикнути уголос - Ей!
Я так люблю і водночас не зможу
Тобі сказати про це в лице

Я так просив слова - Виходьте!
Вони мовчали, лиш думки
Думки робили бунт у голові
Збираючись мов пазли у купки

А очі, мої очі, зблизились до твоїх
Та я їх ближче не відпустив
Моє тіло стоїть мов стовп у розпачі
Та я мовчу, нехай, нехай...



⁸
Океан втрачених можливостей
Або відкладених справ
Особливих чи не особливих
Вибирав один ти, один сам

Цілі і здобутки затонули як і корабель,
Що перевозив твої мрії
Недовіз на берег, перекинувся - помер...
Лишивши дошки, що спливли над морем



⁹
Дендрарії, й сади Семіраміди
Колючий терен з тих оранжерей
Я привезу й тобі криваві квіти
Від яких я мало не помер

Я не зірву троянду смерті
Бо мабуть поки я живу
Не хочу я прожити й вмерти
Так й не побачивши мету

Не буду й нею милуватись
Вона спокуслива система
В пелюстках заховала ноти
Які диктують коди й схеми

Кров стікає із стебел
Розриває навпіл вени
Хоч троянди пахнуть гарно
Але ці парфуми не для мене



¹⁰
  Змарнована ціла епоха,
Епоха кращого життя
Лишились крихтами у бочках
В яких не віднайти пуття

Епоха де ми справді жили,
Де не тримались за потреби
В яких любили, так любили
Дивитись на вічні очі неба

Ми так любили мрії, ними довго жили
Та вміло їх втілювали в життя
Ми говорили... довго говорили
І слухали курлики журавля

Ми любили свіжість а не штучність,
Ми хотіли більший мікросвіт
Не міняли молодість на гроші
А робили крила у політ.

Ми тримались разом мов Парнас
Та роки нас віддаляли в відстань
Ми тримали час, але той пас
Біг та здався водночас

Епоха кращих нас із нас теперішніх
Епоха вічних тих вогнів
Які тунелями блукають
Де бачать альманах подій



¹¹
У чому річ, в чому ж провинився.
Чому ховаєш погляди униз
Скажи мені що з тобою сталось
Ти цим мовчанням вб'єш колись

Ти все мовчиш, і дивишся у очі
А я очікую від тебе хоча б жестів
Хоча б сказала мені слово
Я втратив мир в твоїх протестах

Ти все дізналась запитав тебе?
Із твоїх очей покотились сльози
Не плач, я поки не помер
Я ще живу, хоча й недовго

Пробач що не сказав тобі раніше
Що настав  час стати ангелом для тебе
Я не знайшов причини тобі пояснити
Щоб серце твоє не випало із себе



¹²
Дирежаблями летять листи до твого дому
Голубів давно ж ти повбивала
Закохалась в вітер цілим серцем
Кулею по небі з ним гуляла

Вітер тебе гладив по обличчі,
Заплітав у коси дивні квіти
Я ж на крилах колись тебе носив
Та тепер ж це робить клятий вітер

Я так старався, добивався
Ішов до тебе крізь туман
Та  ураганами мене зніс вітер
Коли шукав у травах той дурман



¹³
Сто палітр у твому небі, та я вибрав градієнт
Захід сонця це моя потреба, так милуюся з тобою ним

Рожеве небо, і рижі хмари
Вже вечір провадить день в кафе
Він не побачить зорі, місяць в морі
Він не побачить як чайки п'ють лате

Та ніч не довго буде панувати
На все свій час, і в свій час піде
Та день ще буде довго пам'ятати
Ті всі історії від яких душа цвіте



¹⁴
Де схований ескалібур добра
Він мабуть є де острів смерті
Його закрили ті що вже у тлі
І ті коріння, що у нього вперті

Цей скарб став непотрібний з часом
Він втратив попит, втратив інтерес
Диявол піднімає в небо прапор
Показуючи що він не помер

Чому ж все так і що з ним буде?
- він просто згасне сам по собі
Зітліє наче сигарета, залишить попіл й дим у тобі



¹⁵
Мій жах ховається в мені, він подружився з моїм страхом
Він із думок точив ножі , він меч кував під моїм дахом

Мій жах до тебе йде, в тобі холоне  його кров
Цей хоррор, або екшн, ще не відбувся знов

Він так лякає кажанами, які літають як вампіри
Він прагне жити разом з нами, нема куди себе подіти

Він обіцяє не вбивати, хоч ікла гострі є мов бритва
Жах обіцяє помовчати, коли стікає кров по вікнах.

Він тихий вбивця, темний дух
Якого світ давно не бачив
Та він у снах моїх живе,
справжнє життя його дратує
У ньому він і сам помре...



¹⁶
Людина, що увійшла у історію, а    не вляпалась у нею
Епоха його слова житиме вічно, адже воно золоте
Говорить він, та піаряться інші, просто піар
Ентузіазму йому не позичати, залиште собі, це фінал
Непотрібно йому похвал, та грамот, він сам собі цінник
Де б ти не був, він сам себе цінить
А поки ти далі змарновував ідеї,
  він став легендою, твоєї імперії



¹⁷
    Змарновані найкращі шляхи
Якими ти міг прокласти дорогу
Ти заблукав, коли розчищав ліс
Бо вже ніч взяла в облогу

Ти ліхтаря немав, кричав що сили
Тобі відгукувались сови
Ти все молив, ти все благав
Та знай не буде допомоги

Прийде світанок, розбудить ліс
І сонце розжене жахіття
З якими ти заночував
І зникне страх, його різноманіття



¹⁸
Куди летить вистрелена куля
Куди впаде від неї гільза
Чому мала душа дитини
Є більша, ніж твоя, є більша

Чому полюєш ти на правду
Вона ж мала, ти непоруш!
Чому порушив кодекс честі
Тепер ти став мисливцем душ

Чому зламався як сірник
Колись ти був мов арматура
Чому стріляєш прямо в серце
Тепер твоє життя тортури

Чому ти не слухаєш зов серця
А слухаєш сучих синів наказ
Прийшов до нас - на чужу землю
Тоді будь готовий вмирати під джаз

Чи ти відчуваєш екстаз від війни?
Ви нас дістали "мышебратья"!
Та знай, що прийде світла час
І перед Богом будеш на суді стояти



¹⁹
Білий шум видно здалеку
Це не шум - це чорний дим
Це приходить ангел смерті
Щоб зайти у чиїсь дім

Він шукає різних людей
Знає їхні душі й історії
Він забирає навіть молодих
Забирає в неба санаторії

Ангел смерті не вибирає жертв сам
Він просто робить, що знає
Він не шукає хто правий, хто ні
Він забирає з собою...



²⁰
Левітація моєї душі
Десь у інші галактики неба
Я пливу в гравітації, в сні
Я пливу бо я в ньому амеба

Моє тіло змінилось ззовні
Бо вийшов дух зсередини
Він є легкий мов пір'я
Тому й летить до неба нині

Мій розум вже не в голові
А десь витає в інфополі
Я нейровірус, я в імлі
Блукає анонім відомий

Я вже в сузір'ї Ерідану,
шукаю зорі Бетельгейзу
Я мов пливу, хоча не п'яний
В зоряну путь збираю кейси



²¹
Солоні сльози влились у ріки
   У ріки депресії і печалі
  Сльози не просто ріжуть повіки    
      Вони забирають кохання

       Душевні потоки, окислюють кров
        Безсилим стає усе тіло 
Отруйна мов фугу, шкідлива любов
Все робить аби воно заніміло

А вени розрізані вздовж
По них виходять моря крові
Наркотики думав, авжеж
Та це був мій останній подих