А ти виходиш з мережі...
Nadine Tikhonovitch
А ти виходиш з мережі — Я знову гублюся в думках, Ти спиш, а я обережно Молюся за тебе богам. Знову заходиш в мережу І пливеш на онлайн-волнах — Я же радію безмежно Життю лиш у твóїх руках. Знову читаю новини, Шукаю знайоме ім'я — Знову радію незмінно, Тому що його не знайшла. Знову по місту тривога — Як трапиться що, ти прости... Завжди зверталась до Бога Із тихим я «Хоч би не ти...»
2023-01-20 21:08:20
12
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Veil
Мене зачепило за живе. Сильний і глибокий вірш.
Відповісти
2023-01-20 21:24:54
1
Nadine Tikhonovitch
@Veil дякую...
Відповісти
2023-01-20 21:32:35
1
Інші вірші поета
Три секунди Торнадо Знайте, що я у Вас вірю Якби я могла оселитись на небі...
Інші поети
Masha
@_Mafo4ka_
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
3831
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11518