Соломія Стець
@solomiastets
та, що збирає квіти на полі бою
Блог Все
трішки про мій шлях
Новости, Мысли вслух, Вопросы
4
1
87
давайте не скупитись на слова
Новости, Мысли вслух
24
47
34262
ТдХ: перестановка!
Новости
8
8
74
Книги Все
Стихи Все
Мертва зірка
Віск стікав по заплаканім обличчі. Вона не знала, що хоче І що її кличе. Руки палають. Думки пепеляться. Вона ладна піти, Але ніде податься. Вона не знала, що зорі Крізь віки глухі стали, Не чули тих мрій, Що мільйони бажали. А віск все стікав По бороді та по шиї. Її поему життя Викинули на помиї. І на що вона здатна? Що вдіє? Кому шепотітиме про біль свій, Коли серце мліє? Вона б радо оглухла Чи втратила зір, Зів'яла б там, де небо Торкається гір. Стала б потворно прекрасним Попелом ночі. Стала б мертвою зіркою, Що п'є сльози жіночі. Та на що вона здатна? Мовчати? Терпіти? Лиш просить та плаче. По житті мерзне замість горіти.
9
2
161
Ніч моя
Доторкнусь, Доторкнусь я твоїх шат, О, ніч моя, богине. Доторкнуся і порину У той світ дивний, Звідки ти прийдила. Заплющу очі і побачу Як гасне світло І загоряються твої вогні. Кожне сонце, Кожна зірка, ніби, Загоряються й в мені. Доторкнусь, Доторкнусь я твоїх рук, О, ніч моя, красуне. Доторкнуся і відчую Ласку ніжной прохолоди, Що ти породила. Наповню груди ароматом Твого чарівного приходу І забуду про усе на світі, Лиш побути б З тобой поряд. О, ніч моя безсмертна, Безкраї обійми твої. Я доторкнусь, бо я безсила Перед спокусою краси. Простягни мені Свій срібний промінь, Я доторкнусь. Подаруй мені Свій загадковий погляд, Я подивлюсь. Заспівай мені Свою лісну колискову, Я почую. О, ніч моя, Дозволь, Я доторкнусь. ©Соломія Стець написано: 14.01.2019 опубліковано:
16
11
270
П'єдестал
О, це відчуття, Воскресіння віри, Що знову можу вільно Блиском сонячного врання Праменіти. Чи можна забути Той ніжний трепіт Крильцят, що ніде діти, Що тремтять та б'ються, Без старань серце Вгомоніти. Я поглину нутром-океаном Болючі зверхні тіні, Що скалками гострими Картали серце невинне, Поглину із залпом Темні надії, Визволю світло Із недрів вулкана, Вкрию всей старий попіл, Най проллється магма! Що відбувається? Воскресла та віра, Яку ростила в душі і з ней помирала. Тепер серце б'ється Та й бушує нірвана. І в симфонійній агонії Веде мне віра до п'єдестала. ©Соломія Стець
11
0
212