Розділ 14. «Я поїду з тобою».

Неля і Люда підійшли до будинку Сашка. Його батько виносив на вулицю речі і складав у багажник автомобіля.

-         Доброго дня, Андрію Юрійовичу. – мовила Неля.

-         Привіт, дівчата. – посміхнувся чоловік. – Ви до Сашка?

-         Так.

-         Зараз покличу. Саньок! До тебе прийшли!

З будинку вийшов хлопець і, побачивши подруг, посміхнувся.

-         Привіт. – сказав він і підійшов ближче.

-         Отже, їдеш? – розчаровано перепитала Люда.

-         Їду…

-         Ти хоч пиши, чи що… - озвалася Неля. – І фото викладай…

-         Так. Ми ж теж хочемо побачити Канаду.

Сашко посміхнувся і обійняв дівчат.

-         Як же мені без вас буде нудно… Я сумуватиму за вами… - мовив хлопець.

-         І ми за тобою… - плачучи, прошепотіла Люда.

-         Саньок! – вигукнув Андрій Юрійович. – Давай швидше! Через чотири години літак!

-         Йду, тату! – відповів Сашко. – Ну все… Мені вже час…

-         Ти ж приїжджатимеш? – з надією запитала Люда.

-         На врядчи… Але спробую.

-         Ми чекатимемо. До зустрічі… - мовила Неля.

-         До зустрічі…

Сашко сів у машину. Мотор загудів і авто зрушило з місця. Дівчата востаннє глянули йому в слід і пішли додому. Раптом у Нелі задзвонив телефон. Вона витягнула його з кишені і на дисплеї засвітилося їм`я Макса і їхнє спільне фото.

«Алло. Ти де?» - запитав Макс.

«Щойно провела Сашка в Канаду. Йду додому. А що?» - відповіла Неля.

«Треба поговорити. Чекаю тебе через п`ятнадцять хвилин на нашому місці.» - сказав хлопець і пронизливі гудки повідомили про завершення дзвінка.

Дівчина була схвильована почувши такі слова. Щось було не так у його голосі. Вона уявляла, що він їй скаже, але всі думки схилялися лише до одного. «Нелю, ти мені подобаєшся, але мої батьки проти нас.», «Нелю, вибач, але ми не можемо бути разом» або «Нелю, з космосу упав метеорит, тому нам треба розійтися».

Роздумуючи над цим, Неля дійшла до «Каштанів». Всередині сидів Макс і докурював третю сигарету.

-         Колись-таки я відучу тебе курити.

Хлопець повернувся і побачив Нелю. Посміхнувшись, він встав і витягнув стілець, давши дівчині сісти.

-         Привіт. Я радий, що ти прийшла.

-         Так. Слухай, в тебе був такий схвильований голос. Що сталося? – поцікавилася Неля.

-         Хотів дещо розповісти…

-         Що?

-         Ну… Загалом, через кілька тижнів я їду на навчання. – стукаючи пальцем по столу, повідомив Макс.

-         Справді? І куди?

-         Та… Це не важливо… - хлопець загасив сигарету.

-         Важливо. – мовила дівчина. – Я хочу поїхати з тобою!

-         Ні. Ти не поїдеш. Я сказав це, щоб ти була до цього готова. – він підвівся і покинув кафе.

Неля була розчарована і водночас сердита. Знайшовши в телефонній книжці номер його сестри, вона набрала її.

«Алло. Привіт, Нелю. Щось сталося?» - весело проспівала в слухавку Катя.

«Привіт, Катю. Та ні. Все добре. Просто хотіла дещо запитати». – Відповіла Неля.

«Валяй»

«А ти не знаєш куди Макс їде на навчання?»

«Чому ж не знаю? Знаю. До Львова. А що?»

«Просто. Цікаво. Дякую. Бувай».

Поклавши слухавку, Неля закрокувала в бік свого будинку.

◊    ◊    ◊

-         До Львова?! Ти здуріла? Ми не будемо міняти університет через те, що туди твій Макс їде! Хіба ти забула, що ми вже подали заяву в Одесу? – мама була не дуже задоволена ідеєю доньки.

-         Але, мамо! То чудовий юридичний університет!

-         Ніяких «але»! Тим більше ти сама казала, що юрист з тебе ніякий. Все! Розмова закрита!