Розділ 4. «Сестро, повернись…»

Наступного дня Неля прийшла до школи сама. Виявилося, що Люда чимось отруїлася і її поклали в лікарню. Розмовляючи того вечора з подругою, Неля пообіцяла провідати її.

Весь день дівчина ігнорувала Макса, обходила його. Цього дня вона вирішила зайнятися навчанням, хоча пригоди не змусили себе чекати. На великій перерві Неля вирішила піти в бібліотеку, в якій ще не встигла побувати.

Бібліотека була, в прямому сенсі слова, величезною. По всій площі стояли стелажі з книгами. Їх було штук двадцять-двадцять п`ять, не менше. В повітрі літав сильний запах дерева і паперу, який, здавалося, зводив з розуму. Неля з дитинства обожнювала книги, а особливо любовні романи. Підійшовши до одного із стелажів, який був підписаний «Підліткові романи», вона провела рукою по книгах, вдихаючи цей блаженний запах і відчуваючи душею пристрасті і гостроту сюжетів. Дівчина наугад витягла книгу з полиці, бо, як вона вважала, кожен роман цікавий. Напис на палітурці повідомляв, що це книга Стейс Крамер «Ми з вичерпаним терміном придатності». Неля сіла за столик для читання і занурилася в світ переживань головних героїв.

Книга була настільки цікавою і захопливою, що Неля просиділа в бібліотеці досить тривалий час. Торкнувшись поглядом годинника, вона зібралася йти, але… Зможете вгадати, що сталося? Ну ж бо, спробуйте! Я вірю в вас! Правильно! На порозі вона зіткнулася з Максом. Побачивши хлопця вона закотила очі і спробувала його обійти, але він зайняв весь дверний прохід.

-         Пропусти! – вигукнула дівчина. – Досить мене переслідувати!

Куточки його губ побігли вверх, і хлопець розплився в єхидній посмішці.

-         Я? Тьху! Та щоб у мене роутер* зламався, якщо я тебе переслідую!

-         Слухай, не вішай мені «Роллтон»** на вуха! – обурилася Неля. – Пропусти! І не переслідуй мене!

________

*роутер – носій WI-FI-мережі.

**«Роллтон» - торгова марка продуктів швидкого та традиційного приготування, в даному випадку локшина.

-         Добре… - хлопець поправив зачіску. – Давай укладемо парі…

-         Яке ще парі?

-         Ну дивись… - Макс почав демонстративно розмахувати руками. – Я перестану тебе переслідувати, а ти, в свою чергу...

Пауза… Здається, вона тягнеться вічність… Хлопець знову посміхнувся і видав тихенький смішок.

-         А ти пообіцяєш, що… не будеш в мене закохуватися…

Спочатку Неля здивовано дивилася на нього, піднявши одну брову, а потім залилася сміхом.

-         Господи! Та кому ти потрібен! – мовила вона, здавлюючи сміх, і протягнула йому руку. – Згода!

Після розмови з Максом, Неля відправилася в лікарню, провідати подругу. Коли вона ввійшла в лікарню, в ніс вдарив різкий неприємний запах ліків. Ось Дівчина знайшла палату подруги і постукала.

-         Так! – почула вона, не так давно, знайомий голос.

Палата Люди виглядала доволі скромно. Звичайне металеве скрипуче ліжко, одне маленьке вікно з прочиненою кватиркою, шафа і тумбочка. Люда, побачивши подругу, посміхнулася.

-         Привіт! Як ти себе почуваєш? – поцікавилася Неля.

-         Та вже краще… - Люда солодко потягнулася. – Що там в школі? Як там твій мажор?

-         Та ну тебе! – відповіла Неля на сміх подруги. – Він, взагалі, сьогодні таке втнув!

-         І чим же тебе здивував наш Максимко? – запитала Люда.

Неля відразу розповіла подрузі про розмову в бібліотеці і про їхнє парі.

-         Ну і ну… Оце наш славнозвісний Бóгдан дає!

-         Та кому він потрібен! – вигукнула Неля.

-         Ой, не скажи… яким би він не був приставучим… Все таки хлопець гарний…

Поспілкувавшись з Людою, Неля відправилася додому. По дорозі їй 

зателефонував батько. На фоні було чутно мамин плач.

-         Тату? Що сталося?

Чоловік кілька секунд мовчав , тяжко зітхнув і промовив:

-         Іра… Я… Ми… Аварія…

Серце Нелі впало в п`яти. В горлі застряг ком, а з очей потекли сльози.

-         Що?... О, господи! Де ви? – перелякано спитала дівчина.

-         Головна київська траса… Швидше… нам потрібна допомога…

-         Зараз буду. – Неля витерла з очей краплі сліз і поклала слухавку.

◊    ◊    ◊

Під`їхавши до траси на маршрутці, Неля побачила жахливу картину. Батьковий Range Rover був понівечений, на снігу багровіли плями крові і валялися деталі автомобіля. Дівчина підійшла до машини і побачила батька. Чоловік хлопав Іру по щоках, вона втратила свідомість. Рука і обличчя Іри були в крові. Від цієї картини в жилах застигла кров, а в роті пересохло.

- Господи! - Неля прикрила рота рукою, а з очей знову потекли сльози. - Тату, що з нею?

Він поглянув на Нелю і вона побачила у батька над бровою криваву рану.

- Що тут сталося? - запитала дівчина.

- Іра... Сиділа спереду на пасажирському сидінні... - важко дихаючи, сказав чоловік. - І... В той бік, де вона сиділа, врізався Lanous*...

Він вказав на ще один понівечений автомобіль. Раптом до них підбігла мати з повними очима сліз і, побачивши дочку обняла її.

- Нелю! Слава Богу! Хоч з тобою все добре! Андрію, - звернулася вона до чоловіка. - Швидка приїхала...

В цю мить вони почули пронизливий звук сирени і Андрій, батько Нелі, відніс Іру на руках до карети швидкої.

Минув тиждень. Іра впала в кому. Всі, в школі, підходили до Нелі зі своїм співчуттям, але підтримували її лише Люда та Сашко. На уроці етики в клас зайшла Ірина Валеріївна.

- Діти! Ми всі чули про цю жахливу аварію... Я дізналася, що Нелиній сестрі необхідне переливання крові. Група - друга позитивна. Донора вже шукають...

Раптом з місця піднявся Максим і, здмвувавши весь клас, мовив:

- У мене друга позитивна! Я можу стати донором!

- Що ж... - промовила Ірина Валеріївна. - Якщо твої батьки...

- Вони дозволять! - впевнено сказав хлопець.

Люда і Неля перезирнулися і остання із вдячністю глянула на Макса.