Розділ 10. «Як ти могла!»

Майкл поспіхом натягнув куртку і вибіг з квартири. Пролунала музика. Телефонує класний керівник. Та він принципово не бере слухавку. Хоч сьогодні й понеділок,  в школу він не збирався. В пам`яті спливали відрізки фраз з телефонної розмови, яка відбулася кілька хвилин тому.

«Майкле! Ти маєш негайно приїхати!» - схлипуючи, крикнула в слухавку Марія.

«Куди? Що сталося?» - не зрозумів хлопець.

«В лікарню… Єва… Вона досягла своєї мети…» - жінка запиналася.

«Тобто?» - він все вже зрозумів, та все одно бажав почути щось інше. Принаймні, не зараз.

«Вона стрибнула…»

І серце впало в п`яти. Майкл йшов, наче під гіпнозом. Лише зараз він второпав, що на таксі буде швидше. Хлопець зупинив автомобіль, заплатив водію і сів позаду. Зараз він думав лише про Єву. Що з нею? Він розумів, що нічого доброго, та все ж в глибині душі хотілося б, щоб все було добре. Нарешті лікарня.

Майкл вискочив з автомобіля і прожогом залетів в приміщення. Різкий запах ліків вдарив в його ніс. Хлопець побачив Машу, яка ходила туди-сюди і витирала власні сльози. Він поклав руку на її плече і вона повернулася. Плачучи, жінка схилила голову на його плече.

-         Що з нею? – нервував Майкл. – Де вона?

Марія лише мовчки ткнула пальцем, показавши щось позаду нього. Хлопець повернувся. По коридору в їхній бік везли лікарняний візок. На ньому лежала Єва. Тільки це була не вона, не схожа на себе. Долоні, коліна, руки до ліктя були в крові, шкіра з деяких ділянок обличчя була повністю здерта. Візок штовхали лікар і дві медсестри. Одна з медсестер підтримувала крапельницю, яка вводила в вену дівчини якийсь медикамент. Врешті, вони зникли за дверима якогось медичного відділення. Лише лікар заметушився і, підписавши якийсь бланк, вигукнув:

-         Готуйте операційну!

-         Лікарю! – погукав Майкл. – Скажіть з нею все буде добре?

Чоловік запитально глянув на хлопця.

-         Ким ви приходитеся постраждалій? – серйозно запитав він.

-         Я… - хлопець запнувся. – Я її хлопець…

-         Не хвилюйтеся. – мовив лікар і, одягаючи на обличчя маску, похлопав хлопця по плечу. – Ми зробимо все, що в наших силах.

Раптом, почувши доволі знайомий голос, Майкл і Марія повернулися. По коридору, розштовхуючи всіх, бігла розплакана Ніка. Жінка майже підбігла до дверей операційної, але Майкл схопив її за плечі і відштовхнув в бік.

-         Не так швидко! – вигукнув він.

Ніка сердито глянула на нього, а потім, побачивши Машу, позадкувала.

-         Ти! – вигукнула жінка.

Марія здивувалася не менше. Здавалося, що всі затихли, прислуховуючись.

◊    ◊    ◊

Минали дні. Єві зробили кілька операцій і вона поступово ставала на ноги. Вона довго не пускала в свою палату Ніку. Дівчина вже знала, що саме через неї її сім`я затріщала по швам. Отака іронія долі… Нарешті Єва наважилася пустити мачуху. Жінка здавалося постарішала на кілька років. Вона повільно ввійшла і сіла поруч. Марія і Майкл стояли в дверях.

-         Пробач мені, доню… - пробурмотіла вона.

-         Я не твоя дочка! – огризнулася дівчина. – Я все знаю! Як ти могла!

-         Я все поясню! Тільки… - Ніка озирнулася на Майкла і Марію. – Давай краще поговоримо наодинці…

-         Оце вже ні! Маша теж повинна знати, Майклу я довіряю! Я тебе слухаю!

-         Ти маєш мене зрозуміти… - жінка замовкла збираючись з думками. – Насправді я маю сина. Джеймса.

-         Джеймс… - Єва згадала прочитану переписку і багатозначно глянула на сестру.

-         Так. Але Ендрю про нього не знає. Просто Джеймс в мене від першого шлюбу і зараз він живе і працює у Києві. Йому 32 роки.

-         32?! – здивувався Майкл. – А скільки ж тоді вам?

-         Мені 52…

Єва глянула на мачуху величезними очима.

-         Я знаю ти шокована. – продовжила Ніка. – Просто я завжди виглядала молодше своїх років. Така моя природа… А коли ми з Ендрю вирішили одружитися я підробила документи… Так от в мене є син від першого шлюбу. Коли йому було 15, він навчався в Києві, в Києві працювала і я.

-         Медсестрою? – уточнила Марія.

-         Так. І навчався він в твого батька, Єво. Тоді тебе ще не було. Так от… Екзамени він здав чудово, окрім математики… Твій батько, грубо кажучи, його «завалив». Джеймі був такий злий і тоді я навіть не помітила, що він вислизнув уночі. – жінка глянула на Марію. – Він не хотів тобі нашкодити, це вийшло випадково… Коли ваші батьки подали на нього в суд, я просто почала діяти за материнським інстинктом…

-         Вирішила помститися?

Ніка кивнула.

-         Так. Я підробила документи. Ти мабуть запитаєш, чому тебе не поховали? Ми знайшли схожу на тебе мертву дівчинку і віддали батькам. Я знаю це жорстоко, але… Ми підкинули те кляте лезо одногрупнику Джеймса і посадили його. І зараз я про це дуже шкодую…

Жінка жалібно глянула на Єву, в надії, що та зрозуміє. Але дівчина з ненавистю подивилася на мачуху і, витерши сльози, вигукнула:

-         Як ти могла! Ендрю про все дізнається!

-         Ні! Ти не розповіси йому!

-         Розповім! Ти обманула не лише нас з Марією, а й його! Він має знати!

Ніка підскочила з місця і пішла геть, гупнувши дверми.