Розділ 11. «Він не може бути моїм ворогом»

Прийшла весна. Минув місяць після виписки Єви. Дівчина нарешті наважилася написати Джеймсу на пошту. Вона написала йому, ніби хоче влаштуватися на роботу в його фірмі. «Співбесіду» назначили в Olean`s Café. Виявилося, що у Джеймса справи в Таллахассі. Сьогодні вона все розповість Ендрю! Точніше, Ніка розповість!

Погода була прекрасна. Але не всім вона додавала хорошого настрою. Марія і Єва вмовили Ніку прийти. Вони сиділи в залі очікування Таллахасського аеропорту.

Не потрібно було… Я б сама розповіла… Тим більше… - пробурмотіла Ніка.

• Я б на вашому місці мовчала, місіс Морган! – вигукнула Маша.

• Йде! – озвалася Єва і мачуха повільно піднялася з місця.

До них підійшов чоловік. Чорне волосся, сірі очі. Джеймс був одягнений у джинси, білу сорочку, чорний піджак і окуляри з оптичними лінзами.

Мамо? – здивувався він і повернувся до Єви. – Це з вами я домовлявся про зустріч?

• Так… - дівчина запнулася. – Річ у тім, що я не збираюся влаштовуватися до вас на роботу… Просто… Знайомтеся це моя сестра… Марія Сошенко. Я думаю, це ім`я вам знайоме.

Марія і Джеймс одночасно підняли погляди одне на одного. Мовчання.

Що це означає? – обурився чоловік. – Мамо, поясни, що тут відбувається!

• Сину, я… Ти повинен піти з нами…

• Досить уже! – вигукнула Єва. – Я негайно телефоную батькові!

Щойно вона схопила в руки телефон, перед очима потемніло.

Єво? – Марія схопила сестру за лікоть. – Все добре? Може води?

Схвильована Ніка підскочила до дівчат і протягнула доньці пляшку з водою. Єва заперечно похитала головою і сіла на лавку.

Я викличу швидку! – озвався Джеймс.

• Ні! – крикнула дівчина і різко схопилася за голову. – Мені… мені вже краще…

Раптом задзвенів телефон Ніки. На дисплеї засвітилося ім`я «Ендрю».

◊ ◊ ◊

Нарешті вони дісталися дому. Щойно вони підійшли до дверей, Ніка позадкувала.

Дівчата, ви впевнені, що він має знати?

• Абсолютно. – відповіла Єва і штовхнула двері.

В коридор вийшов Ендрю і застиг на місці. Такої «веселої компанії» він, схоже, не чекав.

Ніко, що відбувається?

Та замість мачухи відповіла Єва:

Знайомся, тату, це моя рідна сестра - Марія! А це твій пасинок – Джеймс!

• Е… Що це означає?

• Ну як тобі сказати… - театрально висловилася дівчина і багатозначно глянула на Ніку. – О! Нехай тобі краще мама розкаже!

Чоловік перевів погляд на дружину. Жінка опустила очі і густо почервоніла. Запала ніякова тиша.

Діти вийдіть… - пробурмотіла Ніка.

◊ ◊ ◊

То виходить це ваш батько мені таку свиню підклав! – Джеймс уже говорив, не соромлячись.

• Зараз не про це… - нарешті озвалася Марія.

• Ти взагалі розумієш, що зробила твоя мати? Вона зруйнувала нашу сім`ю! – обурилася Єва.

• Що їй до вашої сім`ї! – розсердився чоловік. – Вона захищала мене, свого сина!

До кімнати зайшла Ніка. Було видно, що вона плакала. Жінка витерла рукавом почервонілі очі і хриплим голосом мовила:

Синку, ходімо. Поселимося в готелі.

• Що сталося? – раптом Єві стало дуже шкода мачуху.

• Ендрю не пробачив… Він… Ми розлучаємося…

Джеймс мовчки обійняв матір і вивів її з кімнати.

Мені здається я трохи перегнула палицю… - пробурмотіла Єва.

• За будь-який злочин треба нести покарання. Це ще добре, що містер Морган не подав заяву до суду. – відповіла Марія. - Але... Цей Джеймс…

• Що Джеймс?

• Розумієш… Він не може бути моїм ворогом…

• Чому? Ти що, закохалася? – захіхікала Єва.

• Дуже смішно!

◊ ◊ ◊

Єво!!! – кричав Майкл, розштовхуючи людей у натовпі.

Сестри саме підіймалися на літак. Вони зібралися повернутися на Батьківщину. Єва повернулася і побачила хлопця, який голосно вигукував її ім`я і штовхав людей. Залишивши валізу на сходах, вона побігла йому на зустріч.

Майкле! – дівчина опинилася в його обіймах.

• Невже ти полетиш? – розчаровано мовив Майкл.

• Пробач… Я мушу… - з її очей потекли сльози. – Так сталося.

• Я сумуватиму… Ти… ти пиши мені… - пробурмотів хлопець.

• Так, я писатиму. Щодня.

Єва поглянула на нього і він поцілував її. По щокам дівчини все ще текли краплі, які залишали за собою вологі солоні доріжки. Їй не хотілося їхати. Вона б все віддала, аби залишитися з ним. Від хвилювання серце тріпотіло, як листя на вітрі, а душа розривалася на безліч дрібних частин.

Літнє сонце зігрівало людей, та серце Єви покрилося міцною кригою. Вона не знала, що робитиме, що буде з нею далі. Саме ця невідомість її лякала.

Гей! Ластівки! – почули вони голос Марії. – Єво! Нам пора!

• Зараз йду! – відповіла Єва, відірвавшись від Майкла. – Пробач, мені потрібно йти…

• Чекай! – хлопець схопив її за лікоть. – Я хочу, щоб ти знала… Я люблю тебе…

• І я тебе дуже люблю… - прошепотіла вона і, поцілувавши його в щоку, поспішила в літак.

Щойно вони зайняли місця, Єва визирнула у вікно. Майкл стояв за перилами і махав їй рукою. Вона слабо посміхнулася і помахала у відповідь. Через кілька хвилин літак злетів.