Пролог.
Розділ 1. Не така, як всі...
Розділ 2. Я ненормальна!!!
Розділ 3. А манії було замало...
Розділ 4. Що буде?
Розділ 5. Поясни мені!
Розділ 6. Назад на Батьківщину...
Розділ 7. Нагальна справа
Розділ 8. Все це не просто так...
Розділ 9. Невже
Розділ 10. Як ти могла!
Розділ 11. Він не може бути моїм ворогом
Розділ 12. Знову білі стіни...
Розділ 13. Моє серце не з тобою...
Розділ 14. Не залишай мене...
Розділ 15. Знову я хочу туди
Розділ 16. Я обов'язково тебе знайду
Розділ 17. Родинні зв'язки
Розділ 18. Ти ж повернешся додому?
Розділ 19. Я завжди поруч...
Розділ 20. Не зміг тебе забути...
Розділ 21. В очікуванні дива...
Розділ 22. Ти все ще тут?
Розділ 16. Я обов'язково тебе знайду
Розділ 16. «Я обов'язково тебе знайду»

Знову лікарня. Як же її вже нудить від цих білих стін, від цього лікарняного смороду і білих халатів. Та Майкл і Ендрю наполягли на тому, аби вона пройшла обстеження. І вона пішла.

- Міс Морган, у вас в картці стоїть діагноз - епілепсія. Скажіть, чи були у вас подорожі с перепадами атмосферного тиску? - поцікавилася лікарка.

- Що? - дівчина нахилилася вперед, усім своїм виглядом показуючи, що нічого не зрозуміла.

- Ну, можливо, ви здійснювали перельоти літаком?

- Так. І не раз.

- Хм... Ну тоді все зрозуміло. При епілепсії протипоказані часті зміни атмосферного тиску. Саме тому відбуваються ваші напади.

- І... Що мені робити? - запитала Єва.

- Поки що, хоча б на місяць, забудьте про літаки. Старайтеся менше нервувати і піддаватися стресам. І тоді все буде добре. Я чекаю вас через місяць на обстеження. - відповіла жінка і записала щось у медичній картці.

- Дякую. - кивнула вона і покинула кабінет.

Слава Богу, все не так серйозно. Єва хотіла нарешті вдихнути на повні груди. Хоча смерть сестри все залишила слід на її серці. Глибокий і кривавий слід. Якби ж все це закінчилося...

Щойно дівчина вийшла в коридор, вона побачила Ніку, яка йшла в своїх справах. Їхні погляди зустрілися і обидві зупинилися за два кроки один від одного. Єва згадала все, що було пов'язано з цією жінкою. Так, вона забрала її з притулку, віддала в хорошу школу, готувала і піклувалася про неї. Але разом з тим вона обманула її, розтрощила її родину і, що найголовніше, втягнула в це свого сина, який безвідмовно їй вірив. І, якою би вона хорошою з нею не була, таке пробачити дуже важко.

- Привіт, Єво. - подала голос жінка. - Я чула про те, що сталося з Машею. Мені дуже шкода. Як ти?

- А як я можу себе почувати після смерті сестри? - зітхнула Єва.

Їй не хотілося сваритися. Просто не було сил і бажання. Ніка підійшла до неї і обняла.

- Мені справді дуже шкода, що так сталося в твоєму житті. Я дуже провинилася перед тобою.

- Все нормально. - зовсім не щиро сказала дівчина. - Що сталося, те сталося. Пробач, але мені треба йти.

***

Переночувавши одну ніч у Ендрю, Майкл повернувся додому. І, так як, так званий, тато Єви був на роботі, дівчина відчула себе самотньою. Вона була сама вдома і їй конче потрібно було з кимось поговорити. І Єва вирішила зателефонувати Майклу, але...

«Now the subscriber is out of reach» - заговорив автоматичний голос на телефоні.

- Не зрозуміла. - дівчина насупила брови і спробувала ще раз..

Те саме. Це її насторожило. Куди він міг зникнути? Хоча... З цим всім в неї з'явилася параноя. Можливо, він просто не може розмовляти, або розрядився телефон. Все може бути, але параноя перемогла і вона зібралася йти до нього.

Єва вперше за довгий час відчула себе вільною. На вулиці було дуже спекотне літо. Здавалося, що сонце збирається спалити все на своєму шляху. Та серце дівчини воно навпаки зігрівало. Вона давно просто так не прогулювалася по вулиці. Природа була прекрасна. Дерева легенько хиталися від вітру і тихо шуміли, наче співали. Через спеку здавалося, що асфальт парує. На тротуарі стояв невеличкий фургон з морозивом, біля якого згуртувалися діти, вагітна жінка з чоловіком, дві бабусі і низенький повненький чолов'яга в розхристаній сорочці.

Дівчина посміхнулася сама собі, думаючи про те, що якщо не вникати в ті проблеми, які оточили її густим чорним туманом, то життя не таке і погане. В деякому сенсі, воно прекрасне. Та хіба можна помітити це, коли конкретно твоє життя ані скілечки не прекрасне, бо воно чорне, темне і неймовірно важке.

Поки її голову навідувалися хвилюючі і в той же час депресивні думки, вона дійшла до будинку Майкла. Єва вперше бачила його будинок при світлі. Минулого разу вони були у нього ввечері, коли на вихідних Майкл запросив її гуляти. Його дім був великий, двоповерховий з великим садом. Дівчина підійшла до дверей і постукала, але їй ніхто не відкрив. Ще раз. Нічого. Тиша.

© Toshа Only,
книга «Втопитись у хвилі невдач».
Розділ 17. Родинні зв'язки
Коментарі