Пролог.
Розділ 1. Не така, як всі...
Розділ 2. Я ненормальна!!!
Розділ 3. А манії було замало...
Розділ 4. Що буде?
Розділ 5. Поясни мені!
Розділ 6. Назад на Батьківщину...
Розділ 7. Нагальна справа
Розділ 8. Все це не просто так...
Розділ 9. Невже
Розділ 10. Як ти могла!
Розділ 11. Він не може бути моїм ворогом
Розділ 12. Знову білі стіни...
Розділ 13. Моє серце не з тобою...
Розділ 14. Не залишай мене...
Розділ 15. Знову я хочу туди
Розділ 16. Я обов'язково тебе знайду
Розділ 17. Родинні зв'язки
Розділ 18. Ти ж повернешся додому?
Розділ 19. Я завжди поруч...
Розділ 20. Не зміг тебе забути...
Розділ 21. В очікуванні дива...
Розділ 22. Ти все ще тут?
Розділ 19. Я завжди поруч...
Розділ 19. «Я завжди поруч...»

Минуло кілька днів. Ганна Олександрівна спокійно відпочивала, оглядала місто і чекала відповіді Ендрю. Ранок. Єва прокинулася від променів яскравого сонця, що торкнулися її заплющених очей. Вона потягнулася і сіла на ліжку. З ноутбука почувся звук дзвінка зі Skype і дівчина, швидко одягнувши халат, відповіла на дзвінок. Це був Майкл.

- Привіт. - радісно протягнув хлопець і розсміявся, коли дівчина солодко позіхнула. - Ой, тобто, доброго ранку.

- Привіт-привіт. - кивнула Єва. - До речі! Ти вже вдома?

- Так.

- А я тебе шукала. - ніби ненароком згадала дівчина. - І дзвонила тобі. Де ти був?

- Пробач, що не сказав. У батьків була відпустка і ми полетіли у Португалію. А слухавку не брав, бо роумінг. А ти що, хвилювалася? - сказавши останню, фразу він хитро посміхнувся.

- Хвилювалася! - відповіла вона. - Я думала, що тобі це подобається.

- Звичайно ж подобається. Мені в тобі подобається все. - почувши ці слова, Єва сором'язливо почервоніла. - Чим займалася всі ці дні?

- Ну... Як тобі сказати... Усім потроху. Не хвилюйся. З вікон не стрибала. - вона закотила очі і розсміялася.

- Ха-ха-ха! Дуже смішно! - саркастично мовив Майкл. - Я взагалі-то тоді так злякався за тебе! І взагалі з цим треба щось робити.

- Ну! Давай! Ще до психолога мене відведи! - дівчина цмокнула язиком. - А ще краще до психіатра!

- Та годі тобі. Я ж хочу, як краще.

- Проїхали. Просто я не люблю, коли мені показують, що я божевільна.

- Знаю. Але я теж божевільний. - хихикнув хлопець.

- Чого це раптом?

- Бо я наперекір батькам стрибнув зі скелі у воду. Звісно, трохи перепало на горіхи.

- От і правильно. Нічого дурнею займатися. - сказала Єва.

- Ти якась нудна. Це ж весело!

- А мені було б не дуже весело, якби ти, не дай Бог, розбився.

- Єво! - почувся голос Ендрю. - Іди снідати!

- Пробач. Треба йти. Тато приготував черговий кулінарний шедевр.

- Тоді бувай. - посміхнувся Майкл.

- Бувай.

***

Коли Єва ввійшла в кухню, то побачила, що Ендрю не сам. За столом сиділа Ганна.

- Доброго ранку, красуня. - посміхнулася жінка і дівчина обняла бабусю.

- Привіт. А чому ти не сказала, що прийдеш?

- Єво. - озвався Ендрю. - Я прийняв рішення щодо твого переїзду.

- Справді? - вона напружилася.

Зараз момент істини. І знову те саме питання. Що буде, якщо Ендрю погодиться підписати ті документи? А як же Майкл? Одного разу вона вже залишила його. Але так не може далі продовжуватися. Єва вважала, що відносини на відстані - це не відносини. Бо ти не можеш відчути стук коханого серця, не можеш побачити коханих очей і не можеш поцілувати коханих губ. І зараз їхню долю вирішить лише одна фраза.

- Я не маю права розлучати тебе з рідною, тому я згоден підписати відмову. - сказав чоловік і дівчина закусила губу. - Тільки пообіцяй мені, що дзвонитимеш. Ну або писатимеш.

- Так, звичайно. - вона слабо посміхнулася. - Бабусю, він згоден.

- Я знаю. - кутики губ Ганни поповзли доверху. - Спочатку ми полетимо в Толідо. Там я знайшла тимчасову роботу на літо. В кінці серпня ми відправимося додому. Виліт увечері. Тому їж і йди збиратися.

***

Вона призначила Майклу зустріч. Він ще не знає, що вона остання. Дівчина сиділа на лавці у парку і смикала кінець власної футболки. Через кілька хвилин він прийшов. І ніякими словами не описати, як вона зраділа.

- Привіт, я... - хлопець не договоров, бо Єва відразу поцілувала.

Скоріше всього вона більше не зможе цього зробити. Поцілувати його, обійняти, посміхнутися йому, сказати "люблю". Їй цього не вистачатиме. Тому треба зробити це. Можливо, цей поцілунок відтягне момент від'їзду. Не факт, але... Хочется вірити... Нарешті вони відірвалися одне від одного і подивилися одне одному в очі.

- Ти чого? - здивовано запитав Майкл.

- А що? Я не можу тебе востаннє поцілувати?

- Можеш. Але... - хлопець насупив брови. - Стоп! Востаннє? Ти про що взагалі?

Єва втомлено зітхнула і знову опустилася на лавку.

- Я переїжджаю, Майкле. Назавжди. - сказала вона. - Буквально через кілька годин.

- Як переїжджаєш? Знову? Це жарт?

- Ні. - Єва коротко переповіла йому історію з бабусею.

Він сів поруч з нею і обхопив голову руками.

- І... Ти не повернешся?

- Я не знаю. Це, можливо, наша остання зустріч.

Дівчина піднялася з місця і зібралася йти. Задзвонив телефон. Бабуся. До літака залишилося чотири години. Так. Попереду її чекає нормальне життя, нові друзі. Якщо, звичайно, знайдуться такі, які захочуть спілкуватися з такою, як вона. Хоча... Навряд чи такі знайдуться. Вона матиме свободу, людину, яка піклуватиметься про неї. Це все добре, але... Майкл. Неймовірно важко прощатися з людиною, в якій ти бачиш сенс всього життя. З людиною, яку ти кохаєш. З людиною, з якою вже прощалися. Хлопець раптом взяв її за руку і прошепотів:

- Я кохаю тебе...

***

Толідо. Поки бабуся на роботі, Єва вирішила піти до магазину, аби купити продуктів. А взагалі вона пішла, щоб розвіятися і відволіктися. Її думки постійно займав Майкл, якого їй довелося кинути. Але дівчина старалася забути. Вона ходила між стелажами в супермаркеті і спробувала забити свою голову думками про вечерю. Аж раптом... В кінці коридору вона побачила чоловіка, якому впізнала Джеймса. Постоявши кілька хвилин і впевнившись, що це він Єва пішла до нього. Дівчина постукала йому по плечу і він розвернувся.

- Єво?! А... Ти що тут робиш? - запитав він.

- Довга історія. Мене більше цікавить, що ТИ тут робиш! - відповіла вона. - Що? Думав втік і життя прекрасне?!

На очах дівчини з'явилися сльози і Джеймс винувато опустив очі.

- Слухай. Вибач. Я знаю, що вчинив, як боягуз.

- Що мені твої вибачення?! Але... Дякую за підтримку! - Єва різко розвернулася і хотіла піти геть, але чоловік зупинив її.

- Чекай! Я маю тобі дещо сказати. - вигукнув він. - Перед операцією я говорив з Машею і... Вона сказала, що якщо з нею щось станеться, то я маю передати тобі ось це.

Джеймс протягнув їй невеличкий перстень із знаком безкінечності. Дівчина кілька секунд роздивлялася його, а потім одягла на палець. І вона зрозуміла, що це означає. "Я завжди поруч..."
© Toshа Only,
книга «Втопитись у хвилі невдач».
Розділ 20. Не зміг тебе забути...
Коментарі