Розділ 22. «Ти все ще тут?»

Минуло три тижні. Ніка і Ендрю, яких сповістила Ганна, прибули навідались Єву. Всі вони страшенно хвилювалися. І яким же щастям було для Майкла її пробудження. Так... Вона отямилася. Бабуся постійно була поруч, хлопець теж не відходив від неї ні на крок. Бо вони боялися втратити її...

Ганна відправилася на роботу і в палату зайшли її колишні прийомні батьки. Хоч і колишні, але вони так само боялися за її життя.

- Ми чули, що з тобою сталося. Як ти себе почуваєш? - запитав Ендрю. - Все нормально?

- Голова постійно крутиться і серце болить, але... Я рада, що ви прийшли. - відповіла дівчина. - Справді, дуже рада. Тільки... Як же ваша робота?

- Ми спеціально відпросилися, бо не могли не прийти. Ти ж розумієш? - озвалася Ніка і поставила на стілець біля ліжка невеликий пакунок. - Я тут по дорозі до лікарні купила тобі різних фруктів. Апельсини, банани і так далі. А також твоє улюблене манго. Я ж правильно запам'ятала?

- Так. Дякую.

- А ще ось. - чоловік відкрив двері і в палату забіг пес, який відразу вискочив на ліжко і став облизувати обличчя Єви. - Він за тобою дуууже скучив.

- Чарлі! - вигукнула вона і, намагаючись відштовхнути його, розсміялася. - Я теж рада тебе бачити, друже мій патлатий!

Чарлі перестав облизувати її і радісно замахав хвостом. Єва почухала йому за вухом. Пес задоволено гавкнув.

- Чарлі! До мене! - озвався Ендрю і хлопнув себе по нозі.

Сенбернар востаннє гавкнув і стрибнув з ліжка. Єва посміхнулася. Як же їй не вистачало звичайного життя. Без всяких хвороб, смертельно хворих родичів, проблем із сім'єю, обманів, смертей і сварок. Хотілося просто звичайного сімейного тепла і затишку. А ще хотілося любові, яка схоже у неї вже є. Бабуся, Майкл, Ендрю, Ніка. Хоч останні і прийомні батьки, але на деякий час вони стали для неї ріднішими, ніж будь-хто інший. Бабуся. Вона її майже не пам'ятає, але такого піклування про себе дівчина ніколи не отримувала. Майкл. Він той, хто насправді кардинально змінив її життя. Замість того, щоб, як всі, знущатися з неї, він допоміг їй і показав, що таке справжня любов. Було б добре, якби всі вони зібралися в одному місці. Якби ж...

***

З кожним днем Єві ставало все гірше. Майкл постійно сидів біля її ліжка. Щогодини їй міняли крапельниці і ледь не щохвилини у неї ставалися напади. Вона майже не могла говорити і нічого не чула. Одного разу вона майже стрибнула з вікна, але лікарі встигли вчасно. Через це її перевели у психдиспансер.

Втомлений Майкл вийшов з її палати. Ганна Олександрівна сиділа на стільці, що стояв біля стіни. Він усім серцем відчув її біль.

- Як вона? - зі сльозами на очах запитала жінка.

- Як завжди. Нічого не змінюється. Вона зі мною не розмовляла. - печально відповів Майкл.

- Я... Я не знаю чи зможу витягнути її з цієї прірви. Я безсила. Але Єва - єдина, хто в мене залишився. У мене нікого немає. Я не хочу втратити її. - плакала Ганна.

- Я теж не хочу. Я дуже люблю її. Вона найважливіша людина у моєму житті. Але... Мені здається, що мені не так важко, як вам. Тому я обіцяю, що допомагатиму і вам і Єві. - запевнив її хлопець.

- Дякую. Дякую, Майкле. Ти дуже хороший хлопець. - посміхнулася бабуся. - І не дивно, що Єва закохалася в тебе. Ще раз дякую.

- Ну що ви. Я завжди радий допомогти.

***

Майкл знову зайшов у палату Єви. Вона лежала і мовчки дивилася у стелю. Хлопець сів поруч і, взявши її за руку, погладив її по плечу. Дівчина перевела на нього погляд.

- Єво, я кохаю тебе. - сказав він. - Будь ласка не покидай нас. Подумай про бабусю. Подумай про мене. Прошу почуй мене. Ти нам потрібна.

- Я кохаю тебе, Майкле. - прошепотіла вона і раптом закотила очі. - Мені дуже боляче.

- Я... Я зараз покличу лікаря! - вигукнув він і підскочив з місця, але дівчина схопила його за зап'ястя і притягнула до себе.

- Не треба... - Єва повільно піднялася на ліктях і ніжно поцілувала Майкла, який завмер на місці.

Все, що зараз потрібно - жити. Життя прекрасне, життя неймовірне, життя безкінечне. Кожна крапля дощу, кожен листочок, кожен шелест вітру, кожна хмаринка - це життя. Але людські муки, сльози, крик, біль, любов, зрада, обман - це теж життя. Треба жити так, аби за тобою плакали. Ніколи, чуєш? Ніколи не смій сам закінчувати своє життя. Ти не маєш на це право. Лише той, хто вище за тебе знає, коли тобі помирати. Подумай про рідних. Подумай про себе. Якщо ти вб'єш себе, то більше ніколи не зможеш відчути щастя, любові, печалі, радості. А ще ти зробиш боляче рідним. Так... Їм буде дуже боляче. Ти не маєш права! Тому все, що зараз потрібно - жити!

Поцілунок закінчився і Єва втратила свідомість. Хлопець обережно поклав її на ліжко і почав трясти за плечі.

- Єво!!! Єво, відкрий очі!!! - закричав він. - Єво, поглянь на мене!!! Чуєш, Єво?!!!

Поряд пронизливо запищав апарат. З очей хлопця потекли сльози. Він став на коліна і ніжно торкнувся її пальців губами.

- Єво... - прошепотів Майкл. - Ти все ще тут?

Ніколи не думай, що ти живеш лише для себе. Навколо тебе завжди знайдуться люди, які люблять тебе. Тому не смій казати, що ти нікому не потрібен.

©Tosha Write