Розділ 4. «Що буде?»

Вона мовчала. Мовчала і не переставала дивитися в одну точку. Всім, хто намагався поговорити, з нею здавалося, що вона паралізована. Дівчина не пускала нікого до себе. Лише Роузі, яка з самого початку їхнього знайомства розуміла її і не намагалася розпитувати або говорити про її стан. Тільки їй Єва могла доручити найзаповітніші таємниці своєї душі.

Ось і цього разу няня прийшла провідати свою підопічну.

-         Чому ти не така, Роузі? Не така, як вони? Чому ти не намагаєшся мене вилікувати? – запитала Єва.

-         Я вже визнала свої помилки… - відповіла та.

-         Які?

-         Я нікому не розповідала про це… Та я відчуваю, що можу тобі довіритися… Колись я мала доньку… Молі… Вона дуже схожа на тебе, була така красива, як ти. Коли на війні загинув мій чоловік, Молі впала в депресію. Розумієш, вона дуже любила Артура, але доля вирішила все за них. Її депресія дійшла до стадії самознищення… Молі почала ненавидіти мене, а потім підійнялася на дах будинку і стрибнула звідти… - Роузі схлипнула. – Ось так я залишилася одна… Я не змогла витримати втрати, тому переїхала з Канади у Флориду…

Єва взяла няню за руку і мовчки погладила по голові. 

-         Я знаю, тобі подобається один з твоїх однокласників? – перевела тему жінка.

-         Хто тобі сказав? – дівчина схрестила руки на грудях. – Ендрю? Ой! Тобто, тато?

-         Думаю, якби Майкл сюди прийшов, тобі стало б краще. – хитро посміхнулася Роузі.

 

-         Навіть не думай! – вигукнула Єва. – Якщо ти приведеш його сюди, я не розмовлятиму з тобою!

Роузі розсміялася і зібралася йти.

-         Я маю йти… Одужуй…

Щойно жінка вийшла з палати, Єва глянула на годинник. Вісім годин вечора… Дівчина лягла в ліжко і закрила очі. В одну мить вона провалилася в сон.

Маленька золотоволоса дівчинка бігала по двору, біля будинку. Вона сміялася і щось радісно викрикувала. На вулицю вийшла жінка з рушником в руках. Вона посміхнулась і вигукнула:

-         Марійко! Гайда обідати! Я приготувала твої улюблені вареники!

-         Ура! – підскочила дівчинка до мами і поцілувала її в щоку.

Її маленька ручка торкнулася маминого животика і вона запитала:

-         Мамо, а коли вже Єва появиться?

-         Зовсім скоро, янголятко! – посміхнулася жінка.

Раптом картинка змінилася.

Ця сама жінка плакала, тримаючи на руках Марійку. Дівчинка лежала з відкритими очима. Біліша будь-яких найбіліших тканин на світі. Сині губи, наче вишиті волошки на канві і чорні, сповнені жаху очі. Ліва рука була така ж біла, як і обличчя, тому на ній було чітко видно порізи і доріжки крові. У правій руці дівчинка тримала лезо, теж вимазане кров`ю.

Єва, яка дивилась на це начебто зі сторони, підійшла ближче і дівчинка поворухнулась. Сміючись, роздираючим душу реготом, вона мовила:

-         Скоро побачимось!

Єва різко прокинулася. Важко дихаючи, вона підсунула до себе ноутбук, який принесла їй Ніка, і відкрила каталог сиротинцю «Сонечко», в якому вона перебувала протягом десяти років. І ось її справжнє їм`я! Євангеліна Миколаївна Сошенко!

Дівчина, не вагаючись, ввела в пошук: «Микола Сошенко». Вона знайшла фотографію чоловіка, який здався їй дуже знайомим. Єва відкрила його біографію і зачитала:

«Микола Іванович Сошенко – викладач в Київському політехнічному інституті, завідувач кафедри математики. Разом з дружиною Іриною помер в автокатастрофі».

«Ірина Михайлівна Миронюк-Сошенко – викладач в Київському політехнічному інституті, заступник керівника. Загинула в автокатастрофі разом із чоловіком Миколою».

Єва натиснула на фотографії жінки. Це була та сама жінка зі сну. Це була її рідна мати. Тоді хто ця Марійка? Її сестра? Вона теж загинула? В дитбудинку Єві ніхто нічого не казав про сестру. Отже, вона загинула… В Інтернеті більше інформації дівчина не знайшла.

Поклавши ноутбук, Єва лягла на подушку і знову заснула.

◊    ◊    ◊

Єва прокинулася від того, що хтось міцно стискав її руку. Вона відкрила очі і побачила перед собою Майкла.

-         Майк? Що ти тут робиш? -  дівчина піднялась на ліктях і потерла очі.

-         Прийшов тебе провідати…

Єва глянула на нього і в її голові народилася ідея.

 

-         Слухай! Ти ж добре розбираєшся в Інтернеті? Знаєш, як знайти детальну інформацію про людину?

-         Так… А що?

-         Допоможеш мені? – попросила Єва.

-         Для тебе все, що завгодно! – посміхнувся він. – Кажи кого треба шукати?

Дівчина ткнула йому в руки ноутбук. Хлопець відкрив якийсь додаток і повторив:

-         Кого шукаємо?

-         Пиши: «Марія…»

-         Мері? – перепитав він.

-         Та ні! – вигукнула Єва. – Марія!

-         Дивне ім`я…

-         Тому, що воно українське!

-         Ти українка? – здивувався Майкл.

-         Так! Пиши давай: «Марія Миколаївна Сошенко». Написав?

-         Написав. Обробляється інформація… О! Є! «Марія Миколаївна Сошенко – дочка Миколи і Ірини Сошенків. Померла в п`ять років від втрати крові.

Її молодша сестра Євангеліна в п`ять років потрапила в аварію, але вижила. Та Микола і Ірина загинули на місці.

Про дівчаток ходила легенда: їхні батьки приречені і щойно дітям виповниться по п`ять років, станеться біда».

Від подиву Єва відкрила рота. Прокручуючи в голові інформацію, вона починала розуміти.

-         Це що? Про твою сім`ю? – запитав ошелешений Майкл.

-         О, боже! – вигукнула дівчина і, прикривши рота руками, підскочила з місця. – Вона померла в п`ять років! Аварія, в якій померли мої батьки, сталася, коли мені було п`ять років!

-         Отже… - зрозумів хлопець.

-         Отже, це зовсім не легенда! Слухай, ти можеш знайти історію її смерті?

-         Без проблем. – Майкл почав шукати потрібну інформацію.

Минуло кілька хвилин і він вигукнув:

-         Є! «Смерть Марії Сошенко вважають дуже дивною, бо померла вона при дуже загадкових обставинах. Ввечері батьки знайшли її на горищі, де вона стікала кров'ю. В руках у дівчинки знайшли лезо від бритви. Дивним вважалося те, що її батько не користувався такими лезами. Більше того, він голився електробритвою. В ході розслідування лезо безслідно щезло. Справу залишили не розкритою». Тут ще в додаток є… Ну документи з архіву… – хлопець відкрив файл, але дівчина, почувши кроки, які наближалися, закрила кришку ноутбука.

В палату зайшла медсестра. Поглянувши на Єву, вона зіщулила очі і запитала:

-         Євангеліна Морган?

-         Так. – кивнула дівчина.

-         Добре… - мовила жінка, записавши щось у бланк. – Збирай речі! Тебе виписали!

◊    ◊    ◊

Дівчина сиділа в кімнаті і прокручувала в голові все, про що дізналася на днях. При виписці з лікарні, вони з Майклом обмінялися номерами телефонів і пообіцяли нікому про це не розповідати.

Чарлі, який до цього спав на широкому підвіконні, підійшов до Єви і став стрибати і тертися об її ноги. Дівчина посміхнулася і погладила пса по голові.

 

-         Виявляється, у мене була сестра, Чарлі… - мовила вона і посмішка сповзла з її обличчя.

Єва підняла голову і глянула на вікно. Знову це дивне відчуття. Вона не могла керувати собою. Ноги самі підняли її з місця і дівчина рушила до вікна. Ось вона відкрила вікно. Холодний вітер подув їй в обличчя, почувся шум з вулиці. Єва повільно поставила одну ногу на підвіконня і так само повільно приставила другу. Дівчина глянула вниз. Високо. Звичайно, високо! 7-й поверх! Чарлі загарчав і спробував схопити її за ногу, але вона відштовхнула його. Раптом в кімнату зайшла Роузі.

-         Чарлі! Чого ти розгавкався! – жінка підняла очі і побачила Єву, яка стояла на підвіконні. – О, Господи! Єво, стій! Не роби цього!

На крик няні прибігла Ніка, яка відразу заверещала.

-         Боже!!! Роузі, чому ти стоїш?! Дзвони Ендрю! – після її слів няня нервово дістала телефон з кишені. – Єво, злізь звідти!

Ніка підбігла до дочки і смикнула її за руку. Раптом дівчина втратила свідомість і впала жінці на руки. Роузі поспішила на допомогу і вони уклали її на ліжко.

-         У неї схоже температура. – повідомила няня. – Місіс Морган, принесіть води.

Поки Ніка побігла на кухню Єва відкрила очі.

-         Ну слава Богу! Як ти? Ще б трошки і стрибнула! Господи! Чим ти думала? – бідкалася Роузі.

-         А що буде? – наче під гіпнозом, запитала Єва.

-         Що?

-         Якщо я стрибну? Що буде?