Розділ 5. «Поясни мені!»

-         Ти… Ти розумієш, що кажеш? – перелякано вигукнула Роузі.

Але Єва все ще сиділа, дивилася в одну точку і не кліпала. Вона, як зомбі, повернулась обличчям до няні і знову запитала:

-         Що буде?

-         Ти справді не розумієш? Єво! – жінка взяла дівчину за плечі і затрясла.

Та зажмурила очі, покрутила головою і здивовано глянула на Роузі. В цю мить в кімнату забігла Ніка зі склянкою води, а за нею Ендрю з містером Лаудом. Єва відразу настовбурчилася, при появі лікаря, але сиділа тихо. Не пручалася. Всі вийшли і дівчина залишилася наодинці з лікарем. Він посміхнувся і мовив:

-         Можеш називати мене просто – Джон.

-         Багато честі. – скривилася вона.

-         Ну… Чому ти така сердита? Я не злий. Я просто тебе огляну. – ще ширше посміхнувся чоловік.

-         Не розмовляйте зі мною, як з дитиною! І не потрібно мене оглядати! Я – здорова! Я НЕ ХВОРА! – гаркнула Єва.

-         Заспокойся… - Джон говорив спокійно і тихо. – Я не зроблю тобі боляче.

Дівчина схрестила руки на грудях і відвернулася. Пручатися не було сил і бажання, тому вона просто розслабилася. Лікар спочатку посвітив їй маленьким ліхтариком в очі і щось записав у блокнот. Вона замружилася. Потім він показав їй кілька картинок і запитував: «Що ти тут бачиш?» А далі почав ставити «безглузді», на думку Єви, питання:

-         Яке твоє хобі?

-         Слухати музику і дивитися у вікно… - тихо відповіла дівчина.

-         Улюблений предмет в школі?

-         Ну… Анатомія…

-         Улюблений фільм?

-         «Неоновий демон»… Мм.. Не пам`ятаю режисера…

-         Колір?

-         Фіолетовий і чорний…

-         Запах?

-         Запах повітря з відчиненого вікна…

-         Так, добре… От і все… - знову всміхнувся чоловік. – Я маю йти.

 

Щойно лікар покинув кімнату, задзвонив телефон. Єва глянула на дисплей і прочитала: «Michael calls you*».

«Алло». – відповіла дівчина.

«Привіт. Це жесть! Слухай я тут таке нарив!» - вигукнув Майкл.

«Так, не горлай! – пискнула вона. – Поясни тихо і спокійно. Що ти там знайшов?»

«Ти маєш це побачити!»

«Що я маю побачити?» - роздратовано мовила Єва.

«Твоя сестра жива! Жива!»

«Що? - дівчина підскочила з місця і прикрила рота рукою. – Так! Слухай мене сюди! Зустрічаємося через тридцять хвилин в Olean's Cafe**! Зрозумів?»

«Зрозумів. Зараз буду».

◊    ◊    ◊

Olean's Cafe не було схоже на розкішне місце відпочинку. В тісному довгому приміщенні в ряд стояли дерев`яні столики, до яких були приставлені звичайні офісні стільці, оббиті тканиною. Навпроти столів знаходилася стійка, за якою стояв касир. Приємна літня жіночка з рудим волоссям, одягнена в помаранчеву футболку і зелений фартух, посміхалася відвідувачам.

Єва згадала, як Майкл розповідав про це кафе. Працівники завжди привітні, постійно посміхаються.

Колись, коли Майкл був маленьким, мама залишила його чекати за столиком. До нього підійшов якийсь чоловік.

 

______________________

*Michael calls you – (з англ.) Вам телефонує Майкл.

**Olean's Cafe – кафе в Таллахассі. Кафе існує в дійсності. Опис інтер`єру взятий з інтернету і перероблений під сюжет.

Низенький товстий чолов`яга, одягнений в джинси, які явно були замалі для нього, білі кросівки і таку ж футболку, чорний шкіряний піджак і чорну кепку, одягнену навпаки. Хлопчик злякався. Незнайомець нахилився над дитиною, витягнув з кишені цукерку і запропонував малому піти з ним. Нібито він подарує йому величезного джипа.

Офіціантка, яка це побачила, тріснула чоловікові по голові графіном, який вмить розбився. Мама переляканого хлопчика викликала поліцію. Виявилося, що той чоловік насправді небезпечний вбивця, якого довго не могли спіймати.

А тій офіціантці сім`я Майкла довго дякувала. Через це хлопець і полюбив Olean's Cafe.

Щойно Єва ввійшла всередину, жінка-касир посміхнулася і мовила:

-         Welcome to our cafe! Order something?

-         Oh! Thank you. I'll wait my friend! – відповіла дівчина.

-         Fine. I'll just bring you a menu*. – запропонувала жінка.

Єва кивнула і, отримавши від касира меню, сіла за вибраний столик. Через хвилину підійшов Майкл. Хлопець посміхнувся і кивнув касиру. Жінка кивнула у відповідь і зникла за дверима кухні.

-         Привіт! – він посміхався від вуха до вуха. – Ти готова почути це? Чи принести валеріанки?

Серветка полетіла йому в обличчя і він захихотів.

-         З такими темпами ти не доживеш до сьогоднішнього вечора! – пригрозила хлопцеві Єва.

До їхнього столика підійшла офіціантка. В руках вона тримала піднос, на якому стояло дві чашки кави і пончики.

-         Смачного! – сказала офіціантка і пішла геть.

__________________

* Welcome to our cafe! Order something? Oh! Thank you. I'll wait my friend! Fine. I'll just bring you a menu. – (з англ.) Вітаю вас в нашому кафе! Чогось замовите? О! Дякую. Я зачекаю свого друга! Добре. Я просто принесу вам меню.

**baby – (з англ.) дитина, дитинка. В даному випадку – сленг, звернення до дівчини. Російською – детка.

-         Ммм… Пончики? – здивовано мовила дівчина.

-         Це фірмова страва усіх наших кафе! Бо це Америка, baby**! – пояснив Майкл.

-         Добре. Проїхали. Повернімося до суті справи. Розповідай!

Хлопець поставив свій ноутбук на стіл і почав шукати на ньому інформацію. 

 

Поки він шукав Єва озиралася. Їй було не зовсім затишно. Справа в тому, що в кафе вікна були просто величезні. Вони, буквально, займали всю площу стін і мали висоту від стелі до колін. Її ноги тряслися. Та цього разу Єва контролювала їх, що ніколи в неї не виходило. Вона вчепилась в коліна нігтями, притискаючи ноги одну до одної.

Нарешті, Майкл знайшов те, що їм потрібно.

-         Є! – вигукнув він і почав читати. – Слухай! «Марія Миколаївна Сошенко, 20 років. Проживає у Києві. Працює волонтером. В п`ять років з невідомої причини порізала вени. Помилково, через заміну діагнозу в медичній карті, визнана мертвою і відправлена в дитбудинок «Сонечко» в Києві».

-         Це ж той самий сиротинець, якому перебувала я! – Єва прикрила рот руками.

-         Слухай далі! «Відомо, що Марія має сестру Єву, яка на даний момент перебуває в Америці в прийомній сім`ї, через смерть батьків. Батьки загинули в аварії, коли Єві було лише п`ять. Схожість у віці, при нещасних випадках, багато хто вважає дивною, але це просто збіг обставин».

-         Майкле! Ти супер! Де ти це знайшов? – запитала дівчина.

-         Ну… - хлопець гордо задер голову. – Треба знати, де шукати! До речі, де моя нагорода?

Майкл підставив щоку для поцілунку, але Єва відштовхнула його і задумалася. Хлопець ображено схрестив руки на грудях.

 

-         Отже, у мене є сестра… І вона жила в тому дитбудинку, що і я… Зараз їй двадцять років і вона живе  в Києві… Знаєш, я думаю в «Сонечці» знають, де вона живе!

-         В мене є ідея! – вигукнув Майкл. – Пропоную на осінніх канікулах відвідати Україну! Там і знайдемо твою сестру!

-         Хороша ідея! Якраз ти до канікул вивчиш кілька фраз українською! Тільки батькам, думаю, не потрібно казати, навіщо ми туди зібралися!