Пролог.
Розділ 1. Не така, як всі...
Розділ 2. Я ненормальна!!!
Розділ 3. А манії було замало...
Розділ 4. Що буде?
Розділ 5. Поясни мені!
Розділ 6. Назад на Батьківщину...
Розділ 7. Нагальна справа
Розділ 8. Все це не просто так...
Розділ 9. Невже
Розділ 10. Як ти могла!
Розділ 11. Він не може бути моїм ворогом
Розділ 12. Знову білі стіни...
Розділ 13. Моє серце не з тобою...
Розділ 14. Не залишай мене...
Розділ 15. Знову я хочу туди
Розділ 16. Я обов'язково тебе знайду
Розділ 17. Родинні зв'язки
Розділ 18. Ти ж повернешся додому?
Розділ 19. Я завжди поруч...
Розділ 20. Не зміг тебе забути...
Розділ 21. В очікуванні дива...
Розділ 22. Ти все ще тут?
Розділ 6. Назад на Батьківщину...
Розділ 6. «Назад, на Батьківщину»

-         Мамо… - Єва тихенько зайшла на кухню і повернулася до Ніки.

-         Що сталося?

-         Я… Ми з Майклом хочемо поїхати кудись на канікулах… Відпочити…

-         Справді? Чудова ідея! – посміхнулася жінка. – А куди саме? В Канаду? Може на Кубу? Хоча… Ні, ні, ні! Краще в Італію!

-         Ні… Ми вже вирішили куди… - Єва відвела погляд.

-         І куди ж?

-         В Україну. Майкл хотів її побачити, та й я скучила за рідним краєм… Я все таки там народилась.

Ніка, почувши ці слова, раптом побіліла і змінилася в обличчі. Посмішка зникла, а очі розширилися так, що здавалося, ніби вони зараз вилетять із орбіт. Жінка повернулася до доньки спиною і пробурмотіла:

-         Ти нікуди не поїдеш. Іди до себе.

-         Що? Тобто? Чому? – не зрозуміла Єва.

-         Я сказала ти нікуди не поїдеш! – гримнула Ніка. – І віддай мені свій телефон! Негайно!

-         Навіщо?

-         Я забороняю тобі спілкуватися з цим Майклом! – жінка вирвала з рук дівчини телефон. – Йди до себе!

Єва кулею вилетіла з кухні і гепнула дверима своєї кімнати. Вона витерла сльози з обличчя і тихенько ввімкнула свій ноутбук. Добре, що Майкл дав їй свою електронну пошту, про яку не знає Ніка. Дівчина швиденько пояснила хлопцеві в листі свою ситуацію і він порадив їй розповісти все батькові.

Ендрю! Точно! В коридорі почувся звук відкриття дверей і Єва почула знайомий чоловічий голос.

-         Дівчата! Я вдома!

Дівчина не хотіла виходити прямо зараз, тому вона тихенько дочекалася поки Ніка поїде на нічну зміну в лікарню. Щойно за жінкою закрилися двері Єва вискочила з кімнати і, привітавшись, розповіла Ендрю про розмову з Нікою.

-         Хм… Чому це вона раптом? – здивувався чоловік. – Було б непогано, якби ви розвіялися. Слухай, Ніка, саме під час ваших канікул, їде у відрядження. Я можу відправити вас і вона не знатиме.

-         Але… Якщо вона дізнається? – запитала дівчина.

-         Це вже моя справа! То, що? Домовилися?

◊    ◊    ◊

Майкл погодився на цю авантюру, хоча Єва ще вагалася. Через кілька днів у Таллахасських школах почалися канікули, а Ніка вже готувалася до поїздки в Нью-Йорк по роботі. Лікарі Нью-Йорку запросили її на з`їзд найкращих медиків всієї Північної Америки. Жінка давно рвалася туди потрапити. І нарешті одного дня на її електронну пошту прийшов лист із запрошенням на Нью-Йоркський з`їзд лікарів. Ніка, радіючи поїздці, вже й забула про сварку з Євою, що було дуже зручно для них.

В решті решт Ендрю відправився проводжати дружину. Тим часом Майкл прибув в будинок Єви і допоміг їй зібратися. Їхній літак вирушав через 14 годин.

-         Так! З одягом розібралися! Тепер найнеобхідніше для цілі нашої поїздки! – діловито мовив Майкл.

-         Надруковані копії інформації, знайденої в Інтернеті, дитяче фото Марії, мій старий паспорт з прізвищем Сошенко, для підвердження моєї особистості, документи з дитбудинку, начебто все… - перечислила Єва.

-         Чудово!

Нарешті повернувся «рятівник парочки» і через кілька годин вони вирушили до аеропорту.

Майкл допоміг Єві вийти з таксі. На вулиці стояв холодний вечір, тому дівчина закуталася в свій кардиган. Вона глибоко вдихнула. В повітрі стояв вже знайомий їй «запах аеропорту». Її погляд зупинився на Майклові, який втупився в екран свого смартфону.

-         О! Кажуть в Україні зараз в два рази тепліше, ніж у нас! Ти уявляєш, яка там спека!

Єва розсміялася. Їй завжди подобалася його реакція на ті чи інші речі. Щойно він знаходить потрібну йому інформацію, починає радіти, як мала дитина.

До літака лишалося 5 годин. Ендрю ходив вперед-назад розмовляючи з колегою по телефону. Він прийшов лише провести їх, бо на його власному заводі канікули, на жаль, ніхто не зробив. Очікування затягувалося, тому Єва озирнулася. І тут їй стало ніяково. В залі для очікування вікон не було. Стіни приміщення були суцільним вікном. Ці прозорі шматки скла напружували її. Ноги знову затряслися, та дівчина, на щастя, вже навчилася контролювати себе. Проте ці напади тривоги її лякали, а час, наче на зло, тягнувся і тягнувся. Майкл помітив напружений вираз обличчя і схвильовано запитав:

-         Єво, все нормально?

-         Що? А! Так! Все добре! - відповіла дівчина.

Раптом жіночий голос, оголосив на всю залу:

-         Увага! Дорогі пасажири! Літак Таллахассі-Київ вирушає через годину!

-         Пора… - мовив Ендрю і обійняв дочку. – Удачі! Будьте обережними!

-         Все буде окей, містере Морган. – відповів Майкл і потиснув чоловікові руку.

Через 5 хвилин вони з Євою сиділи в літаку. Дівчина наполягла на тому, що не буде сидіти біля вікна.

-         Дорогі пасажири! Просимо вас пристебнути ремені безпеки! Вдалого вам польоту!

◊    ◊    ◊

Минуло 12 годин. Єва мирно спала у Майкла на плечі, а він читав книгу. Раптом дівчина прокинулася від голосу стюардеси:

-         Літак йде на посадку! Просимо вас пристебнути ремені безпеки!

Поки Майкл виносив з літака речі, Єва озиралася. В Україні її не було лише кілька місяців, а вона вже встигла за нею скучити. Нарешті хлопець дістав всі речі і вони вирушили до найближчого готелю. Годинник показував шосту годину ранку, але спати їм не хотілося. Поселившись в одному з найзручніших номерів, Майкл і Єва вирушили на прогулянку.

В таку ранню пору дитбудинки ще «спали», тому вони просто вирішили пройтися Києвом. Єва захоплено розповідала хлопцеві про все, що дізналася про цю країну через Інтернет. Бо в сиротинці їй не давали можливості, навіть, виходити на вулицю. Можливо, саме це і не давало лікуванню «позбутися» її залежності. Адже зараз вона відчуває себе повноцінною людиною, забувши про термін її американських однокласників – «інвалід». Фактично, вона й є інвалід за психічним станом, а також через діагноз – епілепсія. Та дівчина не вважає себе такою.

-         Перепрошую… - до них підійшла якась жіночка. – А як дістатися до Золотих воріт?

-         What is she say?* - запитав Майкл і Єва засміялася.

-         Пробачте, але ми самі не орієнтуємося… - мовила дівчина.

Жінка подякувала і пішла далі.

-         Про що ви говорили? – причепився хлопець. – Хто це?

-         Це просто прохожа жінка. Не бери в голову! І взагалі! Хто обіцяв, що вивчить елементарні фрази українською? Це одна з них! Мав би вже знати!

-         Ну… - Майкл винувато глянув на дівчину. – Я вчив…

Єва захихотіла. Минаючи статую Батьківщини-мати вони зупинилися.

-         Гарна країна… - мовив хлопець. – І це ще тільки столиця! Уявляю, як красиво в інших містах…

-         Так… Живучи тут цілих десять років, я бачу це все вперше… Справді, дуже гарно… І жінки, виявляється, тут гарні…

-         Але  ти краща…

Дівчина глянула на Майкла. Вона досі не могла зрозуміти, чому її до нього тягне. Тільки з ним хотілося гуляти, тільки йому хотілося довіряти таємниці, тільки він був в її голові. Єва згадала їх першу зустріч. Коли нові однокласники почали знущатися з неї, він допоміг їй. І з того часу так.

____________________

*What is she say? – (з англ.) Що вона сказала?

Чому? Чому вона? Адже вона не така, як всі! Вона ненормальна! Хвора! Та, здається, саме через це він їй допомагає. Бо вона не така, як вони…

Вона сподобалася Майклу з першого погляду. Її чорні очі і протилежне їм біляве волосся. Йому подобалися її голос, посмішка. Він любив дивитись на неї. Тому хлопець, як заворожений, міг годинами не відривати від неї погляду.

Вони так і застигли, дивлячись одне одному в очі. Майкл взяв її за руку і притис до себе. Єва відчула його подих і по її шкірі пішли мурашки. Хлопець нахилився і торкнувся її губ своїми. Всередині стався вибух, по тілу розійшлося неймовірно приємне тепло. Дівчина хотіла, аби ця мить ніколи не закінчувалася. Та це сталося. Вона глянула на нього і… В очах раптом потемніло…

© Toshа Only,
книга «Втопитись у хвилі невдач».
Розділ 7. Нагальна справа
Коментарі
Показати всі коментарі (1)