ТУНЕЛЬ ІДЕНФІКАЦІЇ

RETURN Зігфрід#ВGD

Журись тополя, що десь в холодному скрижалі. Тебе чекає річка забуття. Записник долі в календар відзнач. Знайди заняття для шляху тяжкої долі. У пошуках систем порядків, образів. Не розуміти нації. Ти хто такий? Хатинка плаче в кришталевому морозі маячні. Населення знаходиться на перехрестях висоти. Травичка молоді сидить: в баталії політики, війни. Світ, де шоу не буде для вподоби. Охоплює: тортури, велич України. Хрест бідності суспільства, що веселить державу.

2021-06-20 21:22:46

23

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Лео Лея

Чудово! 👍

Відповісти

2021-06-21 00:03:01

1

RETURN Зігфрід#ВGD

@Стеллинс 😘 мерси

Відповісти

2021-06-21 06:17:17

1

RETURN Зігфрід#ВGD

@Лео Лея велике дякую

Відповісти

2021-06-21 06:17:34

1

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3810

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11443