Фαйղα Եօթթí #AР #FN
2021-01-09 15:51:15
#якісна_поезія
Цікаве, Різне, Цитати
І сьогодні новий випуск #якісна_поезія
1.
Світла і тіні одвічна гра.
Літа тремкі курсиви.
Буковий ліс, мов готичний храм
неподолáнний, сивий...
Щось йому поле плело у сні
п'яними цвіркунами...
Він не розчув: а чи сміх, чи сніг
ляже ось-ось між нами.
Щось йому міста занудний рев
дихав у вóгкі плечі.
А над ажурним шатром дерев
клин мерехтів лелечий...
Буковий ліс не зітхне дарма,
вітру нахилить спину...
Серпень старий вже зварив дурман
і напуває зиму.
©Lili de Leopolis
2.
А знаєш, ти б пишався мною, тату!..
Я, віднедавна, віршами "хворію"...
Тобі не довелося їх читати —
У них усе, чим я живу, та мрію.
Ми так давно з тобою говорили...
Та не забуду, як звучав твій голос...
Природа знову декорації змінила,
Скоро зима завиє вітром вголос.
Така ж, як та, котра тебе забрала -
Без попередження, раптово і... назавжди...
Хоч були знаки, я передчувала,
Та не могла сприйняти те за правду...
Твої онуки вже повиростали.
І ми з сестрою теж давно не юні.
Стежки дитинства геть позаростали,
Але лишили у душі відлуння.
Якби ж то можна все життя змінити,
Щоб все спочатку, " начисто" писати:
Ви — молоді, а ми з сестрою — діти,
У нас любов і затишок у хаті!..
Мене маленьку ти береш на руки,
Ласкаво поправляєш мої коси.
Неначе й не було тої розлуки,
Неначе й не котились мої сльози...
Лишилась мрія, більша за всі інші,
Хоч у реальності усе не так складалось,
Щоб ти сказав, перечитавши вірші:
" Тобою, моя доню, я пишаюсь!.."
©Марина Хорольська
3.
Ця дівчина була ні на кого не схожа
Здавалось в середині неї — сукупність галактик
Чи з неї у небо — ростуть височезні сходи
З яких зручно зірки до рук брати
Вона дивилась — очима забутих релігій
Промовляла шифрами неіснуючих мов
Її вірші — подібні до ворожих набігів
Лишали по собі — згорівше, роздерте нутро
Щось в ній було від безмежного неба
Крізь шкіру, ковтала тишу і світло
Всі казали: її в уста цілував демон
Насправді ж, вона його заточила в клітку
Не мала зневіри і страху втрати
Засинала під ввімкнене світло
Пульс її серця — вголос читав цитати
Якби вона була відьма, то 100% біла.
Їй вдавалось усе розказати мовчки
Про кожну подію — у душі мала шрами
Відтінку піску і золота її очі
Від болю обертались сажею
Ніби її колисали місяць і зорі
Наділяли терпким післясмаком ночі
Здавалось, всі таємниці світу, їй відомі
Але вона казала, що взагалі нічого знати не хоче
Кожне бажання, яке у серці загадане
Неодмінно, всіма магічними силами — збулося
Те, що нездійснене і не розгадане
Носила при собі, вплітавши в волосся
Від кроку її — завмирало, стихало море
Ховало корали і мушлі під хвилями
Море хотіло подарувати їй спокій
Щоб вона помріяла, вони забувало дихати
Усі її родимки — малювали сузір'я
Лягали пророцтвом, як руни магічні
Здавалось, у темряві, світиться її шкіра
Коли душа, літала у потойбіччя
Коли вона проходила повз,чи була поряд
Повітря ловило, відтворювало її рухи
Пускала сигнальні ракети у космос — крізь погляд
Дірявила сферу, тягнула комети, гріла руки
Її вбивало взуття на підборах
А воскрешав тріскіт багаття
У серці її довгі, повні віршів, коридори
І безмежні, сповнені болю, провалля
Вирощувала віру в собі, і в себе вірила
Казала: "Перемога на боці правди!
Щирість — єдина броня надійна
Голосніше ніж крикнути — можна мовчати"
Тих, хто пішов, кого відпустила, але не забутих
Мала між ребер — ціле кладовище
Тут тіні минулого, зрада, дружба, присутні
Нещасного кохання обман, і вдавана ніжність
Кожен пережитий день — наче окреме життя
Що проходить крізь серце і в'яже жили
Ставила фільтр від бруду і зла
Та щовечора, щоб вимити душу, знімала шкіру
До свого серця й душі писала листи
На вигаданій, лише їм зрозумілій, мові
Наказувала серцю: "Світи!!!Яскраво! Щомиті! Завжди!"
Просила в душі: "Бережись,не згори від любові"
Ховала голову під одіяло, ставало дико страшно
Коли, за ребер, метелики гамселили крилами
Їй одразу хотілось обернутися пташкою
Летіти чим далі. Доки не впіймали, поки знову не скривдили
Розгадувала знаки, віщі сни трактує
Комусь була святом врочистим, комусь — причастям
Була впевнена: взаємне і щире кохання існує
Його надійно казки ховають, поруч із щастям.
Кожного вечора, вимикала очі, як ліхтарі
Перераховувала втрати, збирала сили
І просила, щиро усіх, хто є там, вгорі!
Щоб ніколи нікому, не вдалось відірвати їй крила
©Ося Шаргородська
4.
Душі старанно вдають німоту,
Криком ховаємо холод байдужості.
Вибір відлунює зміною смуг:
Чорні і білі, веселка з калюжами.
Сонце цілує ранкову росу.
Щиро за ніжність глибоку віддячує.
Втрати, природно, породжують сум.
Щастя чергує з тяжкими невдачами.
Кроки в безодню спрямує жага.
Солодко, гірко, і боляче, й радісно.
Далі, за звичкою, ловимо ґав.
Доля чарує химеристим задумом.
© Іра Літ
5.
Love is...
Ти ніби зичиш у неба зорі
І ніби сонце сяє ясніше...
Ти потопаєш у цьому морі,
Шепіт тихіше, шепіт тихіше...
Ніби блукаєш посеред лісу
І потрапляєш у його серце,
Там, де можливо зустріти Алісу,
Там, де шукають квіти принцеси.
Ти розчиняєшся в його вітті,
В трави лягаєш його шовкові,
Ти заблукала у цьому світі,
Тут, де дерева й хмари казкові...
Ти обертаєшся дивним птахом,
Ніжним метеликом, дивним цвітом,
І тільки небо слугує дахом,
І тільки щастя — яскравим світлом.
©Марія Ярош
І за традицією, який вірш вам сподобався найбільше? Мені четвертий 😘