Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 11. Рішення
Писк. Запах ліків.

Вітні повільно відкрила свої очі. Оглянулась довкола, білі стіни, вона лежить, значить лікарня.

Дівчина спробувала підняти руку, але не змогла. Повернула голову, вона побачила Аяна який тримав її праву рук і спав.

– Аян, – покликала Вітні.

Чоловік поворухнувся, повільно підняв голову та глянув на неї. На його обличчі появилось розуміння, він різко встав та обійняв Вітні.

– Вітні! Ти прокинулася, який я радий!
– Ей, не так сильно, задушиш.
– Так, звісно, пробач.

Аян відпустив її та сів на стілець. Вітні трохи припіднялася, її ліве плече заболіло і вона скривилась. Аян це помітив.

– Що сталось? Плече болить? Мені покликати лікаря?
– Не потрібно, все добре.
– Ти тільки скажи, і я все зроблю.
– Чому?
– Що чому? – не зрозумів Аян.
– Ну, це. Допомагаєш мені, хвилюєшся.
– Прости, ти мені не байдужа...
– Невже?! – перервала його Вітні. – А я думала, що тобі наплювати на мене.
– Звісно це не так, я...
– А як? Тобі нагадати, що ти зробив зі мною? Після всього, що між нами було, ти просто зник і залишив після себе записку з одним словом Пробач! А тепер хочеш, щоб я повірила? Не сподівайся на це!

Запанувала тиша, Вітні відвернулася від Аяна, щоб не бачити його обличчя.

– Я знаю, що зробив жахливий вчинок. Я розумію, що ти маєш повне право ненавидіти мене. Але я не очікував, що все, що я планував піде шкереберть, коли я закохаюся у тебе. Ти можеш не довіряти та проклинати мене. Але ці слова я говорю щиро. І якщо ти захочеш, то я піду, і ми більше ніколи не зустрінемось.

Вітні слухала та обдумував слова сказані Аяном. Взявши себе в руки, вона відповіла.

– Я вірю тобі, але... – вона помітила як загорілися очі в Аяна. – Але я хочу, щоб ти пішов.

Вітні закрила очі, щоб він не побачив як складно далися їй ці слова.

– Ти справді цього хочеш? – тихо спитав чоловік.

Його голос хоч і був тихим, але відчувалася біль в його словах.

– Так, – видушила з себе Вітні.
– Гаразд, – Аян встав та підійшов до дверей. – Бувай, швидшого тобі одужання.

Аян вийшов. Вітні спостерігала як двері закрилися із легким стуком, і відчула як по щоках потекли сльози. Вона говорили про себе слова, як мантру, ніби переконуючи себе в цьому.

                        Так буде краще.
© Яна Янко,
книга «Омана».
Розділ 12. Повернення додому
Коментарі