Розділ 1. Початок подорожі
Розділ 2. Незнайомець
Розділ 3. Ти знайшов мене
Розділ 4. Сон та поцілунок
Розділ 5. Брехлива близькість
Розділ 6. Болісне слово
Розділ 7. Кінець подорожі
Розділ 8. Справжня правда
Розділ 9. Темрява
Розділ 10. Знову
Розділ 11. Рішення
Розділ 12. Повернення додому
Розділ 13. Кінець омани
Розділ 13. Кінець омани
Літак приземлився на злітній смузі аеропорту. Вітні розбудили легким поштовхом по плечі. Вона сонно розплющила очі та глянула на стюардесу.

– Так? – спитала вона.
– Ми вже прилетіли, покиньте будь ласка, літак, – відповіла жінка мило усміхнувшись.
– А? Як прилетіли!

Дівчина швидко встала та почала збиратися, водночас вибачаючись перед працівницею. Вітні вийшла з літака та забрала свої речі.

Як вона взагалі могла не помітити, що вони вже прибули. Це було так ніяково. В неї ніколи не було таких ситуацій.

Вийшовши з аеропорту, Вітні викликала таксі та поїхала додому.  Дівчина проїжджала знайомими вулицями, згадуючи моменти з дитинства.

Вийшовши із таксі. Вона оглянула багатоповерховий будинок в якому тепер вона буде жити. Зайшовши всередину, вона оглянула великий хол та підійшла до приймальні.

– Добрий день, – привіталася Вітні.
– Добрий, вам допомогти?
– Так, мені потрібні ключі від квартири 102.
– Скажіть своє ім'я та прізвище, – попросив чоловік за стійкою.
– Вітні Мур.
– Мур? Так ви донька Генрі Мура?
– Так.
– Зрозуміло, ось тримайте, – він передав їй ключ. – Гарного вам дня.
– Дякую, і вам.

Вітні підійшла до ліфта та піднялась на третій поверх. Коли двері відкрились, вона вийшла та підійшла до чорних дверей із золотими цифрами 102 на них.

Діставши ключ, вона вставила його у замкову щілину. Натиснувши на ручку, двері легко піддалися та відчинилися без єдиного скрипу.

Зайшовши всередину, вона зачинила за собою двері на ключ. Повернувшись, Вітні почала розглядати її новий дім.

Вона зараз знаходилась в передпокої. Світлі бежеві стіни на яких висіли різні картини. Знявши взуття, вона поклала його на килимок біля дверей. Тут знаходилась невеличка шафа-купе зі світлого дерева. Біля неї стояв сірий пуф та поличка для взуття. Підлога була покрита коричневою плиткою.

Пройшовши далі, вона увійшла до простої вітальні яка була суміжна з кухнею, розділена тільки барною стійкою.

Сама вітальня була світлого кольору. Ламінатна підлога, посередині стояв бежевий великий диван із багатьма рожевими подушками. На підлозі біля дивану лежав середнього розміру білий ворсистий килим, на ньому стояв скляний журнальний столик. Стіни були білого кольору, навпроти дивану на стіні висів плазмовий телевізор, під ним стояла тумбочка темно-бежевого кольору. Зі стелі висіла біла люстра.

Вікна були досить великі, закриті коричневими шторами. Далі Вітні пішла оглянути кухню. Світла барна стійка та високі стільчики до неї. Класичні дерев'яні меблі, але сучасна техніка. Все це добре поєднувалось.

Нарешті Вітні повністю завершила оглядати свою нову квартиру та поскладала свої речі. Діставши телефон, дівчина подзвонила своїй подрузі Лейлі та запропонувала зустрітись. Подруга погодилась. 

Дівчата домовились зустрітися в парку. Вони прийшли майже одночасно.

– Вітні! – радісно крикнула Лейла коли побачила її.

Вітні радісно усміхнулася та обійняла подругу.

– Ми так давно не бачились. Як пройшла твоя подорож? Розказуй усе!
– Чесно кажучи, все було погано.
– Що сталося? – збентежено спитала Лейла.

І Вітні знову почала розповідати все що з нею сталося. Для дівчини це боляче згадувати, але підтримка Лейли підбадьорила її.

– І після цього, я тиждень провела в лікарні, – закінчила розповідь дівчина.
– Якщо чесно, я шокована.
– Я би хотіла, щоб це було просто сном. Але потім я дивлюсь на своє плече, і розумію що це правда.
– Ця історія підійде для якогось фільму. І що ти будеш робити далі?
– Навіть не знаю, жити?
– Ну це зрозуміло. Але якщо прийде цей Аян.
– Я не думала про це. Надіюсь він дотримається своєї обіцянки.
– Мені здається, чи ти б хотіла, щоб він її порушив?
– Не знаю, можливо?
– Ну гаразд. Я все зрозуміла. Тепер до головного. Ти готова до випускного?
– Ні, у мене немає сукні.
– Сьогодні, ми це виправимо.

Лейла встала та схопила Вітні за руку, та потягла в сторону торгового центру.

Вони довго ходили різними магазинами. І в останньому, Вітні знайшла те що шукала. Вона стояла перед дзеркалом в довгій рожевій сукні із відкритими плечами. Сама тканина виблискувала на світлі. З лівої сторони, до самого стегна виднівся виріз. Нічого зайвого на ній не було, проста сукня. Але вона Вітні дуже личила.

Лейла погодилась з її вибором, вони ще купили туфлі на невисокому каблуку теж рожевого кольору.

Купивши все що потрібно, дівчата зайшли в піцерію та замовили собі "Маргариту". Вони поговорили, з'їли піцу та поїхали по домах, щоб встигнути підготуватися до вечора. 

Прийшовши додому, Вітні занесла свої покупки в кімнату та пішла прийняти ванну. Дівчина зняла з себе одяг та кинула його в кошик для прання. Вона відкрила кран, вода почала наповнювати ванну. Знявши з себе білизну, Вітні залізла в теплу воду. Помивши голову, дівчина вилізла та взяла рушник та витерлась ним. Надягнувши халат, вона почала сушити волосся.

Коли волосся вже було сухе, почистивши зуби Вітні вийшла з ванни та пішла до своєї кімнати. Знявши халат, вона одягнула нову білизну, потім відкрила чохол та витягнула сукню. Одягнувши її, дівчина взула свої нові туфлі та підійшла до дзеркала. Взявши свою косметику, Вітні почала робити собі легкий макіяж. Рожеві тіні на повіках, трохи блискіток, тоненька чорна стрілка, тушшю підфарбувала вії, підкреслила брови, трохи тонального крему, контурну, рум'яна, хайлайтеру, рожева помада на губах. З зачіскою дівчина вирішила не заморочуватись, трохи накрутила та й все.

Відкривши дерев'яну скриньку, Вітні дістала золоті сережки з елементами білого золота та наділа їх на вуха. Взявши свій улюблений парфум з квітковим ароматом, вона капнула на палець краплю парфумів і торкнулася улоговини між грудей, підключичної западини, зони за вухами та на зап'ястя.

Оглянувши себе, Вітні усміхнулася, вона виглядала просто прекрасно. Взявши клатч, дівчина поклала всередину свій телефон, а пізніше ключі коли закрила свою квартиру.

Вийшовши з будівлі, Вітні побачила автомобіль Лейли та підійшла до нього сівши всередину.

– Вітні! Маєш гарний вигляд, – сказала Лейла та завела машину.
– Ти теж виглядаєш просто прекрасно.

Лейла й справді мала гарний вигляд. Зелена приталена сукня до підлоги. Яскравий макіяж та зачіска.

– Дякую, дякую. Тепер поїхали до нашої школи!
– Так!

Дівчата засміялися, через 30 хвилин вони приїхали до школи. Припаркувавшись, вони вийшли з машини та пішли до зали де відбувався випускний.

Зайшовши всередину, Вітні оглянула приміщення в якому зібралось багато випускників. Дівчата були одягнуті в різні сукні, хлопці в костюмах та смокінгах. Грає жвава музика, підлітки танцюють, вчителі стежать за тим, щоб нічого не сталося.

Сам зал був гарно прикрашений, на стінах висіли лампочки та дисковий шар. Стояли столи з різними стравами та напоями. Навіть була зона для фотографій та фотограф.

– Вау, а тут гарно, – сказала Лейла.
– Згодна, постаралися на славу.
– О, пішли сфотографуємось!

Лейла взяла її за руку та потягла до фотозони. Вони встали разом та обійнялись усміхаючись. Вони зробили декілька фотографій та пішли танцювати.

Грала весела музика, Вітні з Лейлою танцювали підспівуючи під пісню. Коли вона змінилась на повільну, хлопці почали запрошувати дівчат на танець. Лейлу теж запросили, а Вітні підійшла до стола з напоями, щоб утамувати спрагу після енергійного танцю. Вона спостерігала за парами які кружляли навколо, і їй стало якось сумно.

– Чому ти стоїш тут одна?

Вітні здригнулася, їй здалося, їй точно здалося. Цього просто не може бути, вона не хоче обертатись, потрібно щось зробити.

– Так і будеш стояти, не обернешся?

Вітні перевела подих та повільно поставила на стіл стакан із напоєм. Вона так і не обернулася до нього, замість цього, дівчина втекла.

Вітні пробігла поміж людей обходячи їх, щоб швидше дістатися виходу звідси. Вона знає, він йде за нею, тому потрібно пришвидшитись. Відкривши двері, вона вибігає надвір.

Вітні бігла зі всіх сил, але її схопили за руку примусово зупиняючи. Вона та Аян важко дихали приводячи себе до тями.

– Тепер ти не втечеш, – сказав Аян заспокоюючись.

Вітні повернулася до нього та хутко забрала свою руку. Оглянувши Аяна з голови до ніг, дівчина відвела погляд.

Чоловік виглядав привабливо в сірому костюмі та білій сорочці. Волосся зачесане назад повністю відкривало його обличчя.

– Як справи?

Вітні збентежено глянула на Аяна який стояв перед нею та дурнувато усміхався.

– Серйозно? А як ти думаєш? – розлючено спитала Вітні.
– Гаразд, я зрозумів, дурне питання.
– Що ти взагалі тут робиш? Хтось обіцяв мені, що я більше його не побачу.

Хоч Вітні й говорила так, але вона дуже рада його бачити. Вона надіялась, що він прийде.

Аян перестав усміхатися, він серйозно глянув на дівчину та зітхнув.

– Знаю, але я не міг дотримуватися її надалі.
– Значить твої слова нічого не варті? – відповіла Вітні зі злою посмішкою. – Після такого, як я можу тобі довіряти? Чи можу я вірити твоїм обіцянкам, якщо ти їх не дотримуватимешся.
– Можеш не вірити, можеш не довіряти. Але я б зробив це знову, якщо це означатиме, що я тебе побачу, – Аян підійшов ближче до неї. – Ти повинна повірити в мої почуття до тебе.
– Чому ж це? – вона відвернулася.
– Бо вони справжні.

Вітні сподівалася почути такі слова. Вона хотіла, щоб він це сказав. Дівчина повільно повернулася та глянула на Аяна. Було помітно що він тремтить, і це не тільки від холоду. Його обличчя було серйозним, але видно по його очах що він переживає.

– Правда? – тихо спитала дівчина підійшовши до нього ближче.
– Так, правда, – Аян спробував обійняти її, але зупинився, він важко видихнув. – Можна тебе обійняти? – пошепки спитав він.
– Т-так, – відповіла вона.

Аян повільно підняв руки та тремтячи обхопив Вітні за талію. Дівчина завмерла, її серце почало сильно битись. Вона підняла руки та обійняла у відповідь. Піднявши голову, вона вмостилась на його плечі.

– Я можу тобі вірити? – прошепотіла Вітні перш ніж уткнутися носом у його шию і вдихнути терпкий запах парфуму.
– Так, – прошепотів Аян у її волосся вдихаючи запах.

Вітні підняла голову й поглянула йому в неймовірні очі кольору легкого, невагомого блакитного неба. Аян прибирає випалі пасма волосся назад, не відводячи від неї погляду.

– Ніколи більше не залишай мене, – говорить Вітні.
– Я тут, поряд з тобою. І більше не піду.

Вітні спокійна. Вона знову обіймає його відчуваючи як дихання приходить у нормальний стан, серце перестає битися в шаленому ритмі.

– Зіграєш мені на скрипці?
– Буду грати поки тобі не надоїсть.

Вітні тихо посміялася. Аян трохи відступив та подивився їй в очі. Вони світились від щастя. Чоловік приблизився та поцілував її.

Це був простий ніжний поцілунок. Вони повільно ворушили губами. На останок, Аян поцілував її в ніс та знову обняв.

– Я тебе кохаю, – сказав Девіс.

– І я тебе, – відповіла Вітні та щасливо посміхнулася закривши очі.

Тепер вони почнуть нове життя. Без брехні та секретів. Бо кожен із них найшов для себе найцінніший скарб.

Вони зараз щасливі. Тут і зараз. І не існує жодних проблем, тільки вони.

Вони, які належать один одному. 
© Яна Янко,
книга «Омана».
Коментарі